Ряд Твердокрилі, або Жуки, об’єднує комах, що мають тверді передні крила — надкрила (мал. 64). (Пригадай будову крил жука-оленя.) Це найчисленніша група комах (понад 350 000 видів).
Жуки-туруни мають витягнуте струнке тіло завдовжки від 1 д0 80 міліметрів. Вони швидко бігають. Туруни — здебільшого хижаки Великих жуків — туруна польового (мал. 64) та туруна лісового можна побачити на городі або в лісі. Серед турунів багато рідкісних і навіть зникаючих видів, а кримський слимакоїд і красотіл пахучий занесені до Червоної книги України. На півдні нашої країни поширений невеликий за розміром жук-бомбардир, який має яскраве забарвлення. Відчувши небезпеку, він повертає черевце в бік ворога і вистрілює в нього струменем ядучої рідини з відразливим запахом.
Жуки-плавунці живуть у водоймах з прісною водою. Вони добре плавають під водою, а дихають, як і всі жуки, дихальцями, час від часу вистромлюючи задній кінець свого тіла з води. Розвиток личинок плавунців відбувається також у воді. І дорослі жуки, й личинки — хижаки. Великі за розміром жуки нападають навіть на мальків риб та пуголовків. Звичайний вид плавунців — плавунець облямований завдовжки до 4 см, має зелено-чорну спину, облямовану жовтою смугою (мал. 64).
Мал. 64. Ряд Твердокрилі, або Жуки:
1 — турун польовий; 2 — плавунець облямований; 3 — скарабей священний; 4 — травневий хрущ у польоті.
Пластинчастовусі жуки — найбільші за розміром представники цього їхня відмітна ознака — наявність вусиків, що нагадують булаву. Ці жуки цікаві тим, що деякі їх види дбають про потомство.
У дібровах України, крім жука-оленя, живе його близький «родич» — оленець дрібний рогач зі слабкими щелепами. Проте здебільшого рогачі живуть у тропічних лісах.
Жуки-гнойовики мають округле й опукле тіло. Вони живляться переважно екскрементами парнокопитних: коней, корів, овець. Жуки заготовляють гній про запас, ліплячи з нього кульки. Відомий представник цієї групи жуків — скарабей священний (мал. 64) — живе на півдні України. Його включено до переліку зникаючих видів тварин і занесено до Червоної книги України.
• Чи знаєш ти, чому скарабей священний дістав таку назву? Здатність цього жука ліпити кульки з гною, а потім перекочувати їх на десятки метрів до своєї нірки привернула увагу стародавніх єгиптян. У цьому перекочуванні гнойової кульки вони угледіли символ руху Сонця по небу, а в рогах, що прикрашають голову жука,— подобу сонячних променів. Це й стало причиною обожнення жука. Його зображення єгиптяни вирізали з напівкоштовних каменів і вважали оберегом.
До пластинчастовусих жуків належать хрущі, які завдають шкоди культурним рослинам, серед них всім відомий травневий хрущ (мал. 64). Самка травневого хруща відкладає в ґрунті на глибині 20— 30 см близько 70 яєць, з яких за місяць з’являються личинки, що живуть 3—4 роки. На першому році життя вони живляться органічною речовиною, що міститься в ґрунті, а надалі протягом двох-трьох років поїдають корені різних рослин. На третій-четвертий рік личинки заляльковуються, і за місяць з них виходять дорослі жуки, які, перезимувавши в ґрунті, навесні з’являються на поверхні.
Жуки-носороги та бронзівки (серед яких найбільша на Землі комаха — жук-голіаф завдовжки понад 10 см) також належать до пластинчастовусих.
Ряд Лускокрилі, або Метелики, об’єднує комах з чотирма великими крильми, вкритими мікроскопічними лусочками. За своїм походженням лусочки — це видозмінені волоски. Пігментація лусочок визначає різноманітність забарвлення крил. Метелики мають специфічний ротовий орган — спірально закручений м’який хоботок. Відомо понад 140 000 видів метеликів. Яйця метелики відкладають на рослини. Личинка метелика — гусениця, за формою нагадує кільчастого черв’яка. Її тіло складається з голови, грудних і 10 черевних сегментів. У гусениці, на відміну від дорослої комахи, гризучий ротовий апарат. Окрім трьох пар грудних ніжок, гусениця має 2—5 пар несправжніх черевних ніжок.
Метеликів, що пурхають удень, називають денними метеликами. Усі вони мають вусики з потовщеннями на кінцях. Звичайними представниками фауни України є такі денні метелики: адмірал, кропив’янка, павичеве око, білан капустяний, лимонниця, голуб’янка ікар, вічко квіткове.
Чимало видів денних метеликів стають рідкісними. Це, наприклад, великі метелики-косатці: аполлон, подалірій, махаон.
Мал. 65. Забарвлення метеликів:
1 — захисне (у бражника); 2 — застережне (у пістрявки): 3 — мімікрія (у склівки).
Нічні метелики літають у сутінках і в темряві. їх забарвлення не таке яскраве, як у денних метеликів, натомість вони різноманітніші за будовою і способом життя. Найчисленніші нічні метелики — совки, які мають товсте черевце і абстрактний малюнок на крилах. На території нашої країни поширені озима, капустяна і соснова совки. До совок належить рідкісний великий метелик — червона орденська стрічка, який дістав свою назву через яскраві червоні смуги на задніх крилах. Нічними метеликами є також бражники — комахи, що літають найшвидше від усіх інших. Бражники живляться на льоту: вони наче застигають у повітрі над нічною квіткою, до якої підлетіли, і за допомогою хоботка п’ють її нектар. Вісім видів цих комах занесено до Червоної книги України як рідкісні й зникаючі. Найвідоміший вид бражників — мертва голова. Походження цієї назви пояснюється тим, що на черевці в метелика можна помітити малюнок, який нагадує зловісний знак піратів — «череп та кістки».
Чому денні метелики мають таке яскраве забарвлення? Адже через нього їх надто легко помітити вдень, до того ж здебільшого вони великі, літають повільно, у них чимало ворогів. Остаточної відповіді на це запитання немає й досі. Можливо, завдяки строкатим крилам метелики одного виду пізнають один одного на великій відстані. Оскільки найяскравіші цяточки і візерунки розташовані на внутрішньому боці крил, вони добре помітні під час польоту. Зовнішній бік крил найчастіше має темний колір, тому, коли метелик відпочиває, склавши крила, то стає непомітним. Таке забарвлення називають захисним (мал. 65).
У тілі деяких метеликів накопичуються їдкі й отруйні речовини, що містяться у рослинах, якими вони живляться, тому жоден птах не їсть цих комах. Звичайно такі метелики мають дуже яскраве забарвлення, яке неначе застерігає: «Не чіпай мене!» Таке забарвлення називається застережним (мал. 65). Цікаво, що ці метелики літають дуже повільно, бо їм не властиве відчуття небезпеки.
Метеликам притаманний ще один вид захисного пристосування —у мімікрія (мал. 65). Це маскування, за якого деякі неотруйні і незахищені комахи наслідують забарвлення або взагалі прибирають особливі загрозливі пози, удаючи отруйних чи хижих комах. Наприклад, метелик- склівка, крила якого не мають лусочок, маскується під жалких комах — ос та шершнів.
Ряд Блохи. До цього ряду належать дуже дрібні кровосисні паразитичні комахи, що живуть у волосяному або пір’яному покриві тварин-хазяїв. Внаслідок паразитичного способу життя вони втратили крила. Личинки бліх червоподібні, живляться різними органічними рештками, як сапротрофи. Лише після повного метаморфозу дорослі блохи починають паразитувати на тілі хазяїна, де й розмножуються. Представниками ряду є блоха людська, блоха собача (мал. 66), блоха пацюкова, які паразитують відповідно на тілі людини, собаки або пацюка.
Мал. 66. Ряд Блохи: блоха собача.
Ряд Двокрилі об’єднує комах, що мають лише два передніх прозорих крила і рот у вигляді хоботка. (Пригадай, скільки крил звичайно має комаха.) Задня пара крил недорозвинена і перетворилася на дзижчальця — саме вони видають наближення комарів та мух настирливим «писком» або «дзвенінням». Ряд налічує близько 85 000 видів комах і поділяється на дві групи: комарі та мухи.
Комарі — це двокрилі комахи з довгими перистими вусами, тонким тілом і довгими ногами (мал. 67). Розвиток личинок комарів відбувається у воді.
Мал. 67. Ряд Двокрилі (комарі):
1 — малярійний комар; 2 — комар-піскун, його личинки (3) та лялечки (4).
Самка малярійного комара відкладає яйця безпосередньо на поверхню води. За кілька днів з яйця з’являється личинка, яка чіпляється за поверхневу плівку води спеціальними волосинками і весь час висить біля поверхні водойми. Личинка дихає, поглинаючи кисень повітря за допомогою дихалець. У разі небезпеки личинка пірнає, але вона не може перебувати під водою без повітря, тому відразу після занурення швидкими рухами, перекидаючись у воді, піднімається на поверхню. Личинка комара розвивається протягом місяця і за цей час вісім раз линяє. Лялечка комара своєрідна: це рухлива істота, що складається з голови і хвостика
Малярійні комарі живляться соком рослин, лише самки в період розмноження повинні насмоктатися крові, щоб визріли їх яйця. Самка може відкладати яйця кілька разів, і щоразу вона має одержати нову порцію крові. Звичайний комар-піскун, який докучає нам своїми уколами, не переносить збудника малярії.
Мошки та мокреці також кровосисні комахи. Ці крихітні горбаті комарики, довжина тіла яких близько 3 мм, здатні проникати крізь одяг і кусати жертву. Під час укусу вони вводять до ранки слину, що спричинює сильне подразнення на шкірі. Тому укус цих комах болючіший, ніж укус комарів.
До комарів належать і беззахисні двокрилі — дзвінці. Тихими літніми ночами вони рояться над поверхнею водойм і дзвінко дзижчать (звідки й назва). Дзвінці не мають ротового апарату, а тому живуть лише 2—3 дні: паруються, відкладають яйця і вмирають.
Галиці — найдрібніші комарики зі слабенькими крильцями. їх личинки живуть у тканинах рослин або в рештках рослин, що гниють. Личинки виділяють специфічні речовини, які спричинюють утворення галів, що стають своєрідними «будиночками» для личинок.
Мухи — це двокрилі комахи з короткими вусиками, товстим черевцем, великими очима і ротовим наростом у вигляді хоботка (мал. 68). Розвиток мух може відбуватися у воді, у рослинних і тваринних рештках і навіть всередині тіла інших видів тварин. Личинки справжніх мух не мають голови й кінцівок, вони цілком занурені в готову їжу, і їм не доводиться шукати собі поживу. При цьому вони випускають травні соки, які розчиняють їжу, а потім ротом всмоктують поживні речовини. До цієї групи належать: хатня муха, личинки якої на останніх стадіях розвитку стають хижаками і поїдають личинок інших мух; жигалка осіння — мушка, яка живиться кров’ю і боляче кусає; муха-цеце — переносник збудника трипаносомозу; цибульна і капустяна мухи, личинки яких ушкоджують корені і стебла рослин.
Мал. 68. Ряд Двокрилі (мухи):
1 — хатня муха; 2 — фасеткові очі ґедзя; 3 — муха-цеце.
Окрему групу мух складають ґедзі. їх личинки розвиваються у воді. Поширена думка, що ґедзі — справжні кровопивці. Проте кровосисними лише самки в період розмноження (так само, як самки справжніх комарів), а самці й статевонезрілі самки живляться нектаром квітів.
Трапляється, що ґедзів плутають з оводами, хоча вони різняться за будовою і способом життя. Дорослі оводи небезпечні тим, що відкладають яйця, з яких виходять личинки, що живуть паразитами в організмі крупних ссавців. Личинки одних видів живуть під шкірою, інших — у шлунку, а є й такі, що живуть у носоглотці тварин.
Ряди Твердокрилі, або Жуки; Лускокрилі, або Метелики; Блохи, Двокрилі об’єднують численні групи комах з повним перетворенням.
Терміни і поняття: ряд Твердокрилі, або Жуки; ряд Лускокрилі, або Метелики; лусочка, гусениця, грудні ніжки, денні метелики, нічні метелики, забарвлення захисне, застережне, мімікрія, ряд Блохи, ряд Двокрилі, дзижчальця.
Комах, що живуть великими родинами, називають соціальними. Членів родини соціальних комах поділяють на дві групи: самців і самок, які виконують функцію розмноження, і робітників, що не беруть участі в розмноженні, а спільно виконують усі роботи з підтримки життя родини й охороняють особин першої групи. Утворюють родини лише представники двох рядів: Перетинчастокрилі і Терміти.
Ряд Перетинчастокрилі об’єднує комах з повним перетворенням, які мають по дві пари прозорих крилець, що зрослися (мал. 69). Ще однією особливістю перетинчастокрилих є те, що самці з’являються на світ лише з незапліднених яєць. Ряд Перетинчастокрилі налічує близько 90 000 видів комах.
До перетинчастокрилих комах, котрі не утворюють родин, належать наїзники. Дорослі особини живляться пилком, нектаром, соками рослин або солодкими виділеннями попелиць. Личинки наїзників — паразити. Чимало наїзників перед відкладанням яєць жалом паралізують майбутню жертву. Аби відкласти яйця, комаха сідає на свою жертву, наче мініатюрний жокей на коня (цим і пояснюється назва «наїзник»), вигинає черевце і проколює покриви здобичі. Незабаром з яєць з’являються личинки, які поїдають живцем свого хазяїна. Цікаво, що великі наїзники, які відкладають яйця в тілі гусені попелиць, і самі стають жертвами дрібних наїзників, а ті, в свою чергу, є здобиччю для ще дрібніших, яких атакують зовсім мікроскопічні наїзники (завдовжки близько міліметра). Отака жахлива піраміда існує в світі наїзників.
Мал. 69. Ряд Перетинчастокрилі:
1 — самка наїзника, що відкладає яйця; 2 — джміль земляний; 3 — шершень; 4 — гніздо паперової оси.
Найрозвиненіші перетинчастокрилі — жалкі комахи: оси, бджоли, мурашки. Всі вони дбають про своє потомство.
Оси — і соціальні, й одиночні комахи. Вони вигодовують личинок тваринною їжею, яку добувають, паралізуючи своїх жертв за допомогою жала. Дорослі оси живляться нектаром рослин або виділеннями попелиць. Гнізда вони будують зі своєрідного напівфабрикату паперу: щелепами відгризають маленькі волоконця деревини, зволожують їх слиною й перетирають.
Життєвий цикл родини лісової оси, поширеної в лісах України, такий. Навесні зі сховища — якоїсь тріщини в деревині — вилітає самка. У зручному місці вона влаштовує гніздо, що звисає зі стелі сховища і складається з кількох комірок. У кожну комірку самка відкладає по яйцю, з якого з’являється личинка. Самка вигодовує личинок пережованими комахами. Вона приносить їм їжу, неначе пташка, що годує пташенят. Личинки заляльковуються, а після стадії лялечки перетворюються на робітників. Тепер вони самі влаштовують гнізда та дбають про нових личинок. Крім того, робітники годують самку, єдиний обов’язок якої — відкладати яйця. Робітники — теж самки, але вони не беруть участі в процесі розмноження. Зовні самки-робітники не відрізняються від самки-цариці і після її загибелі здатні самі відкладати яйця. Протягом літа кількість особин у гнізді зростає, родина збільшується. Наприкінці літа з яєць з’являються не робітники, а повноцінні самки й самці, що паруються. Потім самці вмирають, а самки ховаються до весни. З настанням зими в гнізді «розігрується справжня трагедія»: стара самка і робітники вбивають усіх личинок та лялечок, що не встигли розвинутися, а далі й самі вмирають.
Мал. 70. Медоносна бджола: і — задні крила; 2 — передні крила: 3 — вусики: 4 — губа: 5 — язичок: 6 — перша пара ніг; 7 — друга пара ніг; 8 — кошичок; 9 — щіточка; 10 — третя пара ніг; 11 — жало.
Шершні — це великі оси, які надзвичайно боляче жалять. Своє гніздо вони влаштовують у дуплах дерев. Як будівельний матеріал для гнізда використовують не деревину, а кору гілок молодих беріз. Личинок вигодовують комахами, у тому числі й медоносними бджолами.
Бджоли. Медоносна бджола — один з небагатьох видів комах, яких людина одомашнила (мал. 70). Бджолина родина складається з матки (цариці), робітників (недорозвинених самок, які, на відміну від ос, не здатні до розмноження) і самців-трутнів. Після спарювання трутнів не пускають у вулики, тому вони гинуть або бджоли-робітники їх вбивають. Личинки бджіл розвиваються у воскових комірках, з яких бджоли вибудовують спеціальні ряди — стільники.
• Чи знаєш ти, що для вироблення 1 кг меду бджола приносить до вулика 150 000 порцій нектару зі 100 000 000 квіток, долаючи при цьому відстань до 300 000 км? Цього достатньо, аби 5 раз обігнути земну кулю по екватору.
Молоді бджоли-робітники виконують різноманітну роботу: чистять комірки стільників, вигодовують личинок, матку, будують стільники, а потім починають збирати пилок та нектар з квіток.
У нові місця бджоли переселяються родинами, що називаються роями 1 складаються з матки і робітників.
• Бджоли — надзвичайно корисні комахи. По-перше, вони дають мед — смачний і поживний продукт. По-друге, зі стільників дістають віск, який використовують для виготовлення лаків і фарб, а також в електротехнічній промисловості. По-третє, ці комахи продукують бджолиний клей, або прополіс, який має протимікробну дію, сприяє загоюванню ран. До складу прополісу входять смолисті речовини, віск, пилок тощо. Бджоли використовують прополіс для замазування щілинок у стінках вуликів, а людина — у медицині.
Проте найголовніше — бджоли запилюють рослини.
Джмелі — це, по суті, великі бджоли. Вони ведуть соціальний спосіб життя. Свої гнізда влаштовують у затишних місцях. Ранньої весни поодинокі самки літають низько над землею, відшукуючи місце для заснування нової родини — щілину або якусь нірку в землі. Гніздо джмеля кулеподібне і складається з кількох комірок. В одній комірці розвиваються личинки, а в інших містяться запаси меду. Розвиток личинок триває 20—30 днів. З лялечок виходять особини-робітники, значно менші за розмірами, ніж матка. Після загибелі цариці робітники здатні розмножуватися.
Джмелі — одна з найвразливіших груп комах. У багатьох країнах Європи за вилов лише одного джмеля стягується чималий штраф. Проте незважаючи на охоронні заходи, багато видів цих корисних волохатих комах, що нагадують плюшевих ведмедиків, уже практично зникло. Із 38 видів джмелів, що живуть на території нашої країни, особливої охорони потребують 10 видів.
• Чи знаєш ти, що в світі комах трапляються джмелі «зозулі», що відкладають яйця у вільні комірки гнізд інших видів джмелів? Оскільки всі джмелі надзвичайно схожі, то до личинок, які з’явилися з чужих яєць, господарі гнізд ставляться, як до власних.
Мурашки — також соціальні комахи. Особливістю їхньої будови є наявність тонкого рухомого стебельця, що з’єднує груди і черевце. Мурашки — переважно хижаки, що нападають на дрібних тварин. Проте трапляються й такі, що живляться виділеннями попелиць, нектаром квітів, грибами та насінням рослин. Живуть у гніздах (мурашниках) великими родинами. Родина мурашок, як і бджолина, складається з самки-цариці, недорозвинених самок-робітників і самців, котрі гинуть після періоду розмноження. Кожна мурашина родина походить від однієї цариці. Цариця відкладає безліч яєць, з яких з’являються мурашки-робітники. Вони обслуговують царицю, добувають їжу, охороняють її, будують і захищають гніздо, доглядають личинок і лялечок. Доти, доки не з’являться перші робітники, цариця беззахисна, тому чимало самок гине, не встигаючи залишити потомства. Внаслідок цього деякі види мурашок виробили захисну реакцію, що дістала назву соціальний паразитизм. До таких хитрих пристосуванців належить руда лісова мурашка — звичайний вид наших лісів. Самка після запліднення забирається в якийсь мурашник, вбиває царицю і починає використовувати чужих робітників, поки не з’являться власні. Але найцікавішим у суспільному житті мурашок є «рабовласництво», коли мурашки одного виду учиняють напади на гніздо мурашок іншого виду, крадуть їхніх лялечок, а робітників, що виходять з них, використовують як «рабів». У тропіках живуть мурашки-воїни, які взагалі не спроможні існувати без «рабів». Ці мурашки мають міцні вигнуті щелепи, якими можуть лише вражати супротивників, а от добувати їжу чи будувати мурашник аж ніяк не здатні.
• Терміти належать до комах з неповним метаморфозом. За способом життя і особливостями зовнішньої будови вони подібні до мурашок, їх часто так і називають — «білі мурашки». Терміти живуть численними родинами у ґрунті або деревині і майже не з’являються на поверхні. Вони споруджують величезні конусоподібні будівлі, схожі на мурашники, де живуть мільйони
особин. Колонії термітів складаються з крилатих самців, матки (цариці) і робітників. Найбільші за розміром особини-робітники стають солдатами, вони мають міцні щелепи, тому їхнє призначення — охороняти гніздо. Решта побітників добувають корм для солдатів і матки, які не спроможні самостійно годуватися. Літати здатні лише самці й цариці, але після шлюбного льоту самці гинуть, а запліднена самка втрачає крила і починає відкладати яйця. На території України в степовій зоні живуть терміти лише одного виду — світлобоязкі терміни.
Соціальні комахи утворюють родини, що складаються із самців і самок, здатних розмножуватися, та особин-робітників, які їх обслуговують. Такий розподіл особин за функціями — особливе явище в світі тварин.
