Риби

Підтип Хребетні. Клас Хрящові риби: спосіб життя, будова тіла, скелет і системи внутрішніх органів

До підтипу Хребетні належать декілька класів найбільш високоорганізованих тварин. Серед них два класи риб — Хрящові риби і Кісткові риби,— представники яких різняться особливостями будови тіла, розмноження і розвитку.

До класу Хрящові риби належать найдавніші великі за розмірами хребетні тварини, поширені в морях та океанах. Вони майже не живуть у прісних водоймах.

Розглянемо спосіб життя, будову і системи внутрішніх органів хрящових риб на прикладі колючої акули (катрана).

Спосіб життя. Колюча акула — невелика (завдовжки до 1 м), швидка і рухлива тварина, поширена в помірно теплих прибережних водах Чорного моря. Веде зграйний спосіб життя, опускається на глибину близько 150—200 метрів. Живиться переважно рибою, що трапляється на дні моря, головоногими молюсками і навіть великими червами. Небезпеки для людини не становить.

Будова тіла. Тіло акули, як і решти хребетних тварин, складається 3 двох частин: осьової (голова, тулуб, хвіст) та периферійної (кінцівки) (мал. 84).

На голові акули розташовані поперечний щілиноподібний рот і невеликі очі (по боках голови). За очима містяться спеціальні отвори, що нагадують ніздрі,— бризкальця. Зябра відкриваються 5—7 зябровими щілинами. Тулуб катрана має веретеноподібну форму. Уздовж боків акули посередині тягнеться бічна лінія. Тіло закінчується хвостом із асиметричним хвостовим плавцем, верхня лопать якого дуже видовжена.

Мал. 86. Внутрішня будова і системи органів акули:

1 — головний мозок; 2 — спинний мозок; 3 — хребет;

4 _ аорта; 5 — нирки; 6 — статеві органи;

7 — клоака; 8 — вена; 9 — кишечник; 10 — печінка; 11 — серце; 12 — зябра.

Мал. 87. Відділи мозку акули: 1 — передній мозок; 2 — середній мозок; 3 — мозочок; 4 — довгастий мозок; 5 — проміжний мозок.

Кровоносна система (мал. 86). Серце акули двокамерне, складається з передсердя і шлуночка. (Пригадай, в якої ще тварини двокамерне серце.) Серце пульсує, проштовхуючи кров, що містить вуглекислий газ. Проходячи крізь зябра, вона насичується киснем. Після цього частина збагаченої киснем крові надходить до головного мозку, а решта — до внутрішніх органів та м’язів. Тут артеріальна кров віддає клітинам тіла кисень, поглинає вуглекислий газ і знову надходить у вени. Венозна кров від різних органів тече по венах до серця, яке знов проштовхує її в зябра. Такий замкнений цикл руху крові складає коло кровообігу.

Нервова система. Головний мозок акули добре розвинений і складається з п’яти відділів (мал. 87). Найкраще розвинені мозочок, який координує рухи, і передній мозок, що контролює розумову діяльність. Уздовж усього тіла в спеціальному каналі хребта проходить спинний мозок.

Органи чуття. Важливу роль в орієнтації акули відіграє особливий орган — бічна лінія, завдяки їй риба відчуває найменшу вібрацію води. Органами нюху є носові ямки, зовнішні отвори яких виходять у глотку. Завдяки органам нюху акула здатна відчувати запах речовин, які виділяє перелякана жертва. Якщо в басейн вилити воду з акваріума, в якому плавала перелякана риба, то акули в басейні негайно заметушаться в пошуках здобичі.

Очі акули мають м’язи, плоску роговицю і крупні кулеподібні кришталики, які здатні рухатись і допомагають стежити за здобиччю.

Орган слуху представлений внутрішнім вухом, розміщеним у черепі.

Хрящові риби — великі за розміром морські тварини, хрящовий скелет яких складається з трьох частин: скелета голови, осьового скелета і скелета кінцівок. Вони мають парні кінцівки, зяброві щілини і особливу луску — шкіряні зуби.

Розмноження, розвиток і різноманітність хрящових риб

Розглянемо особливості розмноження і розвитку хрящових риб на прикладі колючої акули.

Розмноження

Статеві органи. У самки акули в яєчниках, що розміщені з двох боків тіла, визрівають яйця, які по яйцепроводах виводяться в клоаку. Розширений кінець яйцепроводу називається маткою. У сім’яниках самців визрівають чоловічі статеві клітини, які виводяться назовні по спеціальних вивідних протоках.

Запліднення в колючої акули відбувається всередині організму. Залежно від виду акул спостерігається два способи відтворення потомства: яйцеродіння і яйцеживородіння.

За умови яйцеродіння самка відкладає великі яйця, котрі розвиваються у воді. Вони можуть бути вкриті м’якими оболонками або рогоподібною капсулою зі спеціальними «гачками». Яйця плавають у товщі води або чіпляються «гачками» за водорості. За умови яйцеживородіння самка народжує малят, здатних до самостійного життя. Зародок розвивається в статевих шляхах організму матері. У яйцеживородних акул, у тому числі й у катрана, кровоносні судини матері щільно обплітають яйце, утворюючи щось на зразок пуповини ссавців. А кожний зародок прикріплюється до певного місця матки акули.

• На момент народження маленькі акули вже виявляють свою хижацьку натуру: ще в утробі матері мальки піщаної акули спокійно поїдають не лише яйця, що знаходяться поряд, а й молодших братів і сестер.

Розвиток

У акул немає стадії личинки. З яєць або з утроби матері виходять малята, подібні до своїх батьків, але менші за розміром. Ростуть акули повільно, статевозрілими стають лише в 5-річному віці. Живуть близько 25 років.

Різноманітність хрящових риб

Клас Хрящові риби поділяють на ряд Акули і ряд Скати.

Ряд Акули об’єднує 350 видів (мал. 88). Це дуже давня група хрящових риб. Усі акули мають спільні особливості будови:

— веретеноподібне витягнуте тіло;

— рот на нижньому боці голови;

— добре розвинений хвостовий плавець з більшою верхньою лопаттю,

— зяброві щілини по боках тіла.

Більшість акул — хижаки, які швидко плавають у поверхневих шарах води в пошуках риби. Проте найбільші акули живляться планктоном.

Досить часто акули нападають на людей. Лише за останні роки офіційно зареєстровано кілька тисяч таких випадків. Вважають, що на людину здатні нападати акули 50 видів. Це переважно трапляється в тропічній зоні. Здебільшого хижаки нападають на поодиноких купальників.

Мал. 88. Ряд Акули:

1 — китова; 2 — кархародон; 3 — акула-молот; 4 — тигрова.

Зір в акул недорозвинений, проте вони мають чутливу бічну лінію і досконалий нюх. Різкі рухи плавця спричинюють швидке поширення вібрації води, яку одразу відчувають акули. (За допомогою якого органа акули відчувають вібрацію води?) Вони миттєво реагують і на запах крові, який їх розлючує.

За розмірами акули дуже різні. Маса найбільшої — китової акули — сягає 12 т, її довжина становить 15—20 м; маса найменшої — карликової акули — 300—500 г, а довжина не перевищує 30 сантиметрів.

Китова акула живе в тропічних водах Світового океану. Живиться вона дрібними ракоподібними, маленькими рибками та головоногими молюсками. Розмножується відкладанням яєць, які в діаметрі становлять близько 0,5 метра.

Другою за розмірами є гігантська акула (завдовжки 12 м), яка має сигароподібну форму. Живиться вона дрібними безхребетними і не становить загрози для людини. Поширена в зоні помірного клімату, тому на зиму впадає в своєрідну сплячку: опускається глибоко під воду і припиняє живлення. Життєвий процес підтримується завдяки запасу жиру, Що зберігається в печінці.

• Чутки про морських драконів, величезних морських змій та інших чудовиськ найчастіше пов’язані зі спостереженнями за гігантськими акулами. Адже викинуте на берег тіло акули, що наполовину розклалося, легко прийняти за рештки морського чудовиська, а спинні плавці, які стирчать з води,— за саме чудовисько.

Особливу загрозу для людини становить кархародон (біла акула), ц ще називають акулою-людоїдом. За розмірами вона третя серед акул Відомі випадки, коли виловлювали кархародонів завдовжки до 8 м і масою близько 3 т (це маса невеликого слона). Така акула здатна проковтнути двометрову рибину, тюленя або морського котика. Доволі часто ця акула нападає навіть на людей у човні.

• 100 млн років тому в Світовому океані жили гігантські кархародони завдовжки до 13 метрів. У пащі такої акули могли б поміститися відразу двоє людей.

Небезпечною для людини є тигрова акула, довжина якої 3,5—4 м, а маса - близько 600 кілограмів. Назва цієї акули пов'язана зі своєрідним смугастим малюнком по боках, та й норов її подібний до тигрячого. Акула-мако — найшвидкоплавніша з акул, її довжина становить 3,5 4 м, а маса — 450 кілограмів. Цей хижак теж нападає на людей. Небезпечна для людини і сіра акула (завдовжки до 3 метрів). Вона може запливати у великі тропічні ріки, віддаляючись від узбережжя океану на тисячі кілометрів.

Жаху завдає людям акула-молот. Її голова має два вирости, на зовнішніх краях яких розташовані очі. Зовні вся голова схожа на величезний молот. Гігантська акула-молот сягає 6 м, важить понад 600 кілограмів. Були випадки, коли в шлунках цих акул знаходили останки людських тіл.

На пляжах Австралії недобру славу здобула піщана акула, яка нападає на людину навіть на півметровій глибині.

У Чорному морі живуть акули, що не становлять небезпеки для людини. Крім катрана, сюди інколи запливає котяча акула — одна з найдрібніших акул, завдовжки близько 1 метра. Її легко відрізнити від катрана за наявністю анального плавця і відсутністю шипів перед спинними плавцями.

Ряд Скати об’єднує близько 340 видів дуже своєрідних риб. Особливостями їхньої будови є пласке широке тіло, що має форму диска; зяброві щілини, рот і ніздрі, що відкриваються на черевній стороні тіла (мал. 89). розміри тіла скатів різноманітні: від кількох сантиметрів до 6—7    метрів. Найчастіше вони ведуть придонний спосіб життя. Скати — такі злісні хижаки, як акули.

Мал. 89. Ряд Скати:

1— скат-манта; 2 — схема яйця ската; 3 — ромбовий скат.

риба-пилка — величезний скат завдовжки близько 6 метрів. Характерною її особливістю є видовжене рило, по боках якого розташовані зубоподібні вирости. Риба-пилка за формою тіла більше нагадує акулу, ніж інших скатів. За допомогою своєї пилки вона викопує з ґрунту різноманітних безхребетних тварин.

Дуже цікавий скат, що має назву морський диявол, або манта. Він нагадує величезного граціозного метелика, що ніби пурхає в товщі води. Передні частини грудних плавців у манти виокремлені й виступають вперед у вигляді своєрідних ріжків. Найбільші особини завдовжки понад 6 м, а їхня маса сягає 2 тонн. Незважаючи на такі велетенські розміри, морський диявол легко вихоплюється з води на висоту до 1,5 м, а потім падає з неймовірним шумом. Живляться ці гіганти дрібними тваринами.

Серед скатів вирізняється електричний скат, який має спеціальні електричні органи, щось на зразок біологічних акумуляторів на нижньому боці тіла. За їх допомогою скати створюють електричний розряд, що паралізує здобич і відлякує ворогів. Ці розряди не загрожують життю людини, проте достатньо відчутні, аби знеохотити її чіпати ската руками.

Особливу групу становлять скати-хвостоколи. У Чорному морі живе представник цієї групи — морський кіт. Його довжина близько 2 м, маса — до 20 кілограмів. Усі види хвостоколів отруйні. Головна зброя морського кота — зазублена з обох боків хвостова голка до 37 см завдовжки. Усередині голки проходить канадець, що містить отруту. Якщо риба вдарить хвостом, голка може пробити кілька шарів одягу і навіть шкіряні чоботи.

Отрута, що проникає в організм з канальця голки внаслідок удару хвостом, спричинює сильне отруєння і може становити смертельну небезпеку для людини.

• Хвостоколи двох видів живуть в Амазонці. Це єдиний випадок поширення хрящових риб у прісній воді. Спеціальні залози цих скатів виділяють отруту, яка вражає організм людини, спричинюючи параліч руки або ноги.

Хрящові риби — це нечисленний за видами клас давніх хребетних тварин, які мають важливе значення в житті Світового океану.

Клас Кісткові риби: спосіб життя, будова тіла і скелет

Кісткові риби походять від хрящових риб і живуть як у морській, так і у прісній воді. Клас налічує понад 20 000 видів. Це найчисленніший за видами клас хребетних тварин. До нього належать добре відомі тобі щука, окунь, карась, осетер, оселедець, лосось, камбала тощо.

Розглянемо спосіб життя, будову тіла і скелет кісткових риб на прикладі представника звичайного виду озер і річок — річкового окуня.

Спосіб життя. Річковий окунь живе в будь-якій прісній або навіть солонуватій водоймі, що не пересихає. Він трапляється й у таких холодних озерах, де не живе жоден інший вид риби. Залежно від різних умов існування і живлення розрізняють такі раси окуня: піщана, очеретяна та глибоководна.

Молоді окуні живляться личинками комах, рачками, червами і дрібними п’явками. Дорослі окуні (завбільшки до 10 см) — хижаки, вони поїдають дрібну рибу. Живуть окуні зграйками, влаштовуючи колективні полювання.

Будова тіла. Тіло окуня складається з трьох відділів, що плавно переходять один в одний: голова, тулуб і хвіст (мал. 90). На передній частині голови є великий ротовий отвір, обмежений верхньою і нижньою щелепами, та ніздрі. (Пригадай, який орган замінює ніздрі акулам.) На голові розташовані великі круглі очі жовтого кольору, за очима — зяброві кришки. Веретеноподібний тулуб стиснений з боків. Однією з найхарактерніших ознак окуня є наявність колючого спинного плавця. Забарвлення окуня примітне, яскраве: тіло сріблясте із зеленкуватим полиском, на спині вимальовується 6—8 темних поперечних смуг; парні плавці, а також анальний і хвостовий плавці — червоні.

На черевному боці тіла, біля хвоста, розташовані анальний, сечовипускальний і статевий отвори. Тулуб переходить у хвіст, який закінчується хвостовим плавцем, що складається з двох рівних частин: верхньої і нижньої. Плавці окуня — це шкірні складки, натягнуті на кісткові плавцеві промені. Вони бувають парні й непарні. Парні (грудні й черевні) плавці є відповідно передніми і задніми кінцівками риби. На спині розташовані два непарних плавці. Один з них цупкий, колючий, з гострими твердими кісточками, якими легко поранитися, інший — м’який.

Мал. 90. Зовнішня будова окуня:

1 — рот; 2 — зяброва кришка; 3 — черевні плавці; 4 — грудні плавці;

5 — анальний плавець; 6 — хвостовий плавець; 7 — спинні плавці.

Кожен з плавців виконує певну функцію. Хвостовий плавець — це головний орган руху; грудні й черевні підтримують стан рівноваги; анальний та спинний — допомагають розсікати воду і надають тілу окуня стійкості у воді. Цупкий спинний плавець виконує ще й захисну функцію.

Покриви тіла. Тіло окуня ззовні вкрите лускою — напівпрозорими кістковими пластинками із зубчастими краями, що розташовані рядами і налягають одна на одну своїми краями, наче черепиця на даху. Кожна лусочка одним кінцем заглиблена в спеціальний шкіряний мішок. Луска складається з концентричних кілець, які щороку наростають шарами від центру до краю. Скільки кілець має луска — стільки років рибі. (Чи не правда, нагадує річні кільця дерева?)

Забарвлення тіла окуня змінюється залежно від середовища існування. Риба, що живе у водоймах з піщаним дном, має жовте забарвлення, та, що живе серед водоростей,— оливково-зеленкувате, а на тиховодді — темно-оливкове. Якщо окуня пересадити з темної сажалки в біле емальоване відро, можна спостерігати, як його забарвлення поступово стає світлішим. Це явище пов’язане зі змінами розмірів відповідних шкірних клітин, що контролюються нервовою системою.

Опорно-рухова система. Скелет окуня, що формується з кісток, складається, як і в акули, з трьох відділів (мал. 91).

Осьовий скелет окуня — хребет — представлений кістковими хребцями, які рухомо з’єднуються один з одним. Хребет поділяється на тулубову і хвостову частини. Кожен хребець складається з тіла та дуг. Верхні дуги, зрощені між собою, утворюють порожнину, в якій міститься спинний мозок. До нижніх дуг хребців тулубової частини приєднуються ребра. Кількість хребців в окуня коливається від 70 до 80.

Скелет голови — череп — складається з багатьох кісток і поділяється на два відділи: мозковий і зяброво-щелепний.

Скелет кінцівок (плавців) — це кісткові промені, що підтримують плавальну перетинку в натягнутому стані. Крім того, спеціальні кістки фіксують кінцівки у тілі риби.

Мал. 91. Скелет окуня. Будова хребця:

— череп; 2 — зяброва кришка; 3 — кістки, що фіксують кінцівки; 4 — кісткові промені плавців; 5 — ребра; 6 — хребет; 7 — тіло хребця; 8 — порожнина, в якій міститься спинний мозок; 9 — дуги хребця.

•  Найпримітивніші кісткові риби не мають кісткового хребта. У них зберігається хорда, на якій лише формуються тіла хрящових хребців. Хорду осетрів вважають делікатесом і використовують як начинку для пирогів. Чи ти чув про пироги з визигою? Якщо ні, то це не дивно: осетри в річках України, на жаль, стали рідкістю.

Мускулатура окуня поділяється на три відділи відповідно до відділів скелета: м’язи тулуба і хвоста; м’язи голови і зябрових кришок; м’язи кінцівок.

Особливого розвитку набули два великих поздовжніх м’язи, що лежать по боках тіла і тягнуться уздовж всього тулуба. Вони мають сегментарну будову. Головним чином завдяки само цим м’язам риба рухається.

Кісткові риби, на відміну від хрящових, мають м’язи, які рухають зяброві кришки.

Плавальний міхур — це виріст кишечнику, що має вигляд мішка, заповненого сумішшю газів. Він допомагає рибі триматися в товщі води і не тонути (адже повітря легше за воду). Збільшуючи або зменшуючи об’єм плавального міхура, риба стає легшою або важчою, завдяки чому може підніматися до поверхні води чи опускатися на глибину. Зміна об’єму міхура відбувається внаслідок виділення кров’ю крізь кровоносні судини газів або, навпаки, поглинання газу.

Форма і розміри плавального міхура в риб різняться. В одних він нагадує довгастий мішок, в інших — має перетяжку, що розділяє його на дві частини. В окуня плавальний міхур втратив зв’язок з кишечником й існує відокремлено. А у добре відомих тобі коропа, ляща, плітки він з’єднаний з кишечником.

•  Побутує вислів «німий як риба». А чи справді риби безголосі? Виявляється, якщо скористатися спеціальними приладами, то можна почути «мову риб». Звуки видають чи то зуби, чи то зяброві кришки, а, може, вони є наслідком тертя стінок плавального міхура — невідомо. Ці звуки нагадують скрегіт незмащених механізмів, гарчання, тихий стогін, пташине щебетання, кудкудакання тощо.

За способом життя окунь — типова кісткова риба, яка має лускатий покрив шкіри, парні й непарні плавці, що натягнуті на плавцеві промені, кістковий скелет, зяброві кришки і плавальний міхур.

Системи внутрішніх органів. Розмноження і розвиток кісткових риб

Розглянемо особливості будови і функціонування систем внутрішніх органів кісткових риб на прикладі річкового окуня.

Системи внутрішніх органів

Травна система окуня (мал. 92) майже не відрізняється від травної системи акули. (Пригадай, з яких відділів складається травний тракт акули.) На відміну від хрящових риб, окунь не має клоаки, тому неперетравлені рештки їжі виводяться через анальний отвір.

Видільна система окуня (мал. 92) подібна до видільної системи акули. Головну роль у виведенні шкідливих речовин відіграють тулубові нирки, розташовані в порожнині тіла вздовж хребта. У капілярах нирок з крові відфільтровуються шкідливі речовини у вигляді сечі, яка надходить у сечовий міхур. Вивідні канали видільної системи відкриваються на черевному боці тіла окремим отвором. (Пригадай, куди відкриваються вивідні канали акули.)

Дихальна система (мал. 92). Органи дихання окуня — зябра. їх основу складають зяброві дуги, на яких із зовнішнього боку розміщені яскраво-червоні зяброві пелюстки, що вільно звисають (у хрящових риб вони прирослі), а з внутрішнього боку — білуваті зяброві тичинки. Зябра ззовні прикриті зябровими кришками.

Густа сітка капілярів пронизує зяброві пелюстки. Крізь тонкі стінки капілярів у воду, що омиває зябра, кров виділяє вуглекислий газ, а поглинає кисень. Зяброві тичинки фільтрують воду, що надходить у зябра, і запобігають вимиванню шматочків їжі.

Риба заковтує ротом воду, яка крізь зяброві щілини потрапляє в навколозяброву порожнину, омиває зяброві пелюстки і видаляється назовні з-під зябрових кришок. Тому кісткові риби спроможні дихати навіть у стані спокою. (Пригадай, чому акула постійно перебуває в русі.)

• Риби, що живуть у річках із швидкою течією, потребують значної кількості кисню, тому швидко гинуть у разі його нестачі в сажалці або у відрі рибалки.

Навпаки, риби, які водяться в застійній болотній воді, дуже живучі.

Кровоносна система окуня (мал. 92) подібна до кровоносної системи акули. Центральним органом кровообігу є двокамерне серце, яке, пульсуючи, виштовхує кров, що містить вуглекислий газ. Ця кров надходить У зябра, де насичується киснем. Далі по сонній артерії артеріальна кров надходить у мозок, а по аорті — до внутрішніх органів. Артеріальна кров віддає кожній клітині організму кисень, поглинає вуглекислий газ і перетворюється на венозну. Венозна кров по венах повертається до серця. Таким чином завершується коло кровообігу.

Нервова система. Нервову систему окуня утворюють головний і спинний мозок, від яких відходять нерви (мал. 92). Вони регулюють органи чуття і м’язову активність організму.

За відносним розміром окремих частин мозку можна скласти уявлення про інтелект тварини певного виду. Передній мозок — це та частина головного мозку, в якій здійснюється розумова діяльність. У кісткових риб передній відділ мозку розвинений слабо, загальні розміри його порівняно малі, отже, в окуня головну роль відіграють органи чуття й інстинкти (від лат. інстинктус — спонукання) — сукупність уроджених реакцій на подразники, а не розумова діяльність. Цікаво, що примітивні хрящові акули мають більш розвинений передній мозок, ніж кісткові риби.

І.                      Травна, видільна і дихальна системи:

1 — рот; 2 — глотка; 3 — зябра; 4 — стравохід; 5 — печінка; 6 — шлунок; 7 — кишечник; 8 — плавальний міхур: 9 — анальний отвір; 10 — сечовий міхур; 11 — нирки; 12 —зяброва дуга; 13—зяброві пелюстки; 14 — зяброві тичинки.

II.                   Кровоносна система і будова серця:

1 — серце; 2 — черевна аорта; 3 — сонна артерія; 4 — спинна аорта; 5 — вена; 6        — капіляри; 7 — шлуночок; 8 — передсердя.

III. Нервова система:

1 — головний мозок; 2 — нерви головного мозку; 3 — спинний мозок; 4 — нерви спинного мозку.

Мал. 92. Системи внутрішніх органів окуня.

Органи чуття в окуня розвинені добре. Він має:

—органи зору — очі, які здатні рухатися;

— органи слуху — внутрішнє вухо — парний орган, який одночасно є органом рівноваги і допомагає відчувати розташування тіла в просторі;

органи нюху — два невеликих нюхових мішки, які відкриваються

назовні ніздрями;

органи смаку, які, крім ротової порожнини, містяться на всій поверхні тіла;

—  бічну лінію, яка одночасно є органом дотику і органом слуху, розмноження і розвиток

Статеві органи мають вигляд достатньо великих мішків, що розташовані по обидва боки плавального міхура. У чоловічих статевих органах формуються сперматозоїди, призначені для запліднення у воді, їх називають спеціальним терміном молочко. V жіночих статевих органах розвиваються яйцеклітини, вкриті специфічними оболонками. Ці яйцеклітини називають ікрою. Статеві продукти виводяться з тіла риби крізь статевий отвір.

• Самці глибоководної риби-вудильника недорозвинені і не здатні до самостійного життя. Тому їм тільки й залишається — прикипіти до зябрової кришки самки і зробитися її придатком-паразитом, що висмоктує з неї соки.

Розмноження. Відкладання рибами у воду ікри і молочка з подальшим заплідненням називається нерестом. У прісноводних риб нерест звичайно відбувається в певних неглибоких місцях — нерестовищах — і супроводжується активним переслідуванням самок самцями. Запліднені ікринки приклеюються до дна, каменів, водяних рослин або плавають у товщі води, кинуті батьками напризволяще. Проте не всі риби-батьки такі недбайливі. Наприклад, риба гірчак відкладає ікру в черепашку двостулкового молюска — беззубки, а самка карепрокта — під панцир краба. Лососеві риби викопують на дні у гальковому ґрунті глибоку яму, в яку самка відкладає ікру, а самець після запліднення закопує її хвостом. Після нересту самці деяких видів риб (судаки, бички, колючки) залишаються пильнувати гніздо. Охороняючи ікру, а потім личинок, вони дуже виснажуються, оскільки в цей період не живляться.

Крім яйцеродіння, у кісткових риб спостерігається і яйцеживо-родіння — поява на світ личинок. До риб, що розмножуються яйцеживородінням, належать акваріумні риби: гупі, пецилія, мечоносці. Вони не дають численного потомства, але ця властивість компенсується тим, що їхня ікра добре захищена, а личинки не такі безпорадні, як у риб, що відкладають ікру у воду.

•    Самки деяких живородних акваріумних рибок, скажімо мечоносців, після розмноження перетворюються на самців. На хвості в них відростає своєрідний меч, наявність якого притаманна самцям. Учені вважають, що це реакція організму на перевтому.

Самка риби звичайно відкладає багато ікри. Як правило, великі риби Дають численніше потомство. Найплодючішою є найбільша з кісткових риб місяць-риба. Статевозріла самка цієї риби викидає відразу до 100    млн ікринок. Самки камбали і тріски відкладають по 1—9 млн ікринок, коропа й окуня — 200—800 тисяч. Дрібні рибки — колючки, гірчаки, пічкурі — відкладають лише від кількох сотень до тисячі ікринок.

Зменшення плодючості в таких риб компенсується розвиненим інстинктом піклування про потомство.

Мал. 93. Стадії розвитку окуня:

1 — зародок в ікринці; 2 — личинка; 3 — мальок.

Розвиток. У заплідненій ікринці зародок розвивається від кількох днів до 3—4 місяців, залежно від виду риби (мал. 93). Чим крупнішою є ікра, тим триваліший цей процес. З ікринки з’являється передличинка — крихітна рибка, що нагадує черв’ячка або личинку комара. Вона має зовнішні зябра, але позбавлена рота і живиться поживними речовинами, що містяться в жовтковому мішку. Живлячись лише цими речовинами, передличинка росте й розвивається і через кілька днів перетворюється на личинку, яка має рот і активно заковтує їжу — мікроскопічні організми. У личинки ще відсутні парні плавці, луска і внутрішні зябра. Зовні схожа на ланцетника, вона відрізняється від нього наявністю величезних витрішкуватих очей. Звичайно за два тижні личинка стає схожою на дорослу рибу і називається мальком, який має луску, парні плавці і внутрішні зябра. З цього моменту риба розвивається без перетворення, тобто лише росте, причому все життя. Чим більша риба за розмірами, тим довше вона прожила. Кісткові риби статево дозрівають, як правило, у 3—4 роки, але в окремих видів риб розмноження починається у 8—10         років і навіть — у 15—20. Тривалість життя риб різна. Великі риби живуть десятки років, а дрібні — лише кілька років.

•  Як не дивно, співвідношення кількості самців і самок у багатьох видів риб залежить від температури води, в якій розвивається ікра. Якщо температуру підвищити, з більшості ікринок з’являться самці.

Системи внутрішніх органів кісткових риб відповідають водному способу життя. Розмноження і розвиток риб можливі тільки у воді. їх розвиток відбувається з перетвореннями. Кісткові риби мають стадію личинки.

Різноманітність кісткових риб. Охорона риб

Клас Кісткові риби (мал. 94) — найчисленніша за видами група хребетних тварин.

Надряд Кистепері. Представники цього надряду — давні риби, які жили на Землі 380—80 млн років тому. Проте на превеликий подив учених у 1938 р. біля берегів Південної Африки випадково було виловлено живу кистеперу рибу — латимерію (мал. 94). Назва риби походить від імені її першовідкривача — міс Куртене-Латимер. З наукової точки зору це відкриття є навіть більшою сенсацією, ніж ймовірне виявлення живого динозавра — адже гігантські ящери молодші від кистеперих риб і з’явилися на Землі близько 200 млн років тому.

Латимерія має довжину до 2 м, а масу — близько 85 кілограмів. Найбільш характерною особливістю цієї тварини є будова парних кінцівок, що мають вигляд добре розвинених, мускулистих лопатей, вкритих лускою (пригадай будову плавців окуня). Її скелет нагадує скелет п’ятипалих кінцівок наземних хребетних тварин. У латимерії немає кісткового хребта. Натомість, як у хрящових риб, є хорда, що складається з міцних хрящових волокон. Латимерія — яйцеживородна риба.

Maл. 94. Кісткові риби:

Дводишна риба; 2 — осетер; 3 — щука; 4 — форель; 5 — латимерія; 6 — короп; 7 — риба-зебра.

•  Надряд Дводишні об’єднує досить великих тропічних риб (завдовжки до 1—2 м), що поширені в заболочених водоймах або річках з повільною течією (мал. 94). Осьовий скелет дводишних риб має примітивну будову: в них протягом усього життя зберігається хорда, не розвиваються справжні хребці. Основна ознака цих риб — наявність і зябер, і легенів. Без легеневого дихання дводишні риби не можуть існувати, тому час від часу вони піднімаються до поверхні води і заковтують повітря. Внаслідок легеневого дихання у дводишних риб починають формуватися два кола кровообігу, а в передсерді утворюється неповна перегородка. У посушливих місцевостях Африки, де влітку пересихають майже всі водойми, дводишна риба протоптерус легко перечікує посуху, зариваючись у мул. Засохлий слиз, що вкриває рибу, утворює капсулу, яка запобігає висиханню риби.

Ряд Осетроподібні. До цього ряду належать доволі великі риби, котрі мають веретеноподібне тіло, рот у вигляді поперечної щілини, що міститься на нижній стороні голови, а також асиметричний хвостовий плавець, верхня лопать якого значно більша за нижню (мал. 94). Осетроподібні не лише зовні нагадують акул, у них навіть є бризкальця і клоака. Розпізнавальна зовнішня ознака осетра — наявність великих кісткових пластинок — жучків, розташованих рядами вздовж усього тіла. Скелет осетра складається переважно з хрящів. Лише в черепі містяться скостенілі поверхневі пластини.

Осетри здебільшого живуть у морі, але для нересту неодмінно заходять у річки. Такі риби називаються прохідними. Ще на початку XX ст. у великі річки України (Дніпро, Дністер, Дунай, Південний Буг) на нерест щороку заходили величезні стада осетрів. (Зверни увагу на те, що ' групу риб, які разом ідуть на нерест, називають стадом.) Вони пливли проти течії, долаючи сотні й навіть тисячі кілометрів у пошуках місць для нересту, а по Дніпру доходили до Києва. Нерестяться осетри лише в чистих річках зі швидкою течією. Нині через греблі, що збудовані на річках, осетри не мають змоги заходити в місця колишнього нересту. На території України вони нерестяться лише в найбільших ріках — Дунаї та Дніпрі.

Каспійсько-чорноморський осетер сягає двох метрів у довжину, його маса становить близько 100 кілограмів.

Білуга — дуже велика риба, яка може жити у прісній воді. Ще на початку XX ст. траплялися 100-річні гіганти завдовжки 5 м і масою близько 1,5 тонни. У наш час виловлюють білуг завдовжки лише до 2 м, масою — до 200 кілограмів.

Стерлядь — найменша осетрова риба, її звичайна маса 1—2 кілограми. Живе в річках зі швидкою течією і ніколи не заходить у море. У застійних, багатих на їжу водосховищах стерлядь стає млявою та гладкою, не здатною до розмноження.

Севрюга завдяки недалекій нерестовій міграції по річках (усього на якихось 2—3 сотні кілометрів) нереститься, не доходячи до гребель. Це сприяє збереженню ікри, а отже, й підтриманню високої чисельності цього виду осетроподібних.

•  Варварський вилов осетрових вилучає з природного середовища цінні види риб. Браконьєри, що виловлюють рибу без належного дозволу, полюють лише за ікрою, тому, випатравши самку, вони викидають її у море — гинути.

Знаряддя та способи лову осетрів надзвичайно жорстокі. Крім традиційної рибальської сітки, браконьєри користуються гострими металевими гаками, які розкидають по дну річки. Ці гаки вбивають або ранять рибу.

Надряд Костисті риби — це найвисокорозвиненіші риби. Вони мають такі особливості будови тіла:

— кістковий скелет;

тонку кісткову луску, яка вкриває все тіло;

— кісткові промені, що складають основу кінцівок.

Ряд Оселедцеподібні налічує лише 250 видів риби, проте 40 % обсягу світового вилову риби припадає саме на оселедцеподібних. До цього ряду належать усім відомі атлантичний і тихоокеанський оселедці, кілька, тюлька, салака, сардина, хамса тощо. Оселедцеподібні мають сплюснуте з боків тіло, вкрите великою круглястою лускою. Переважно це морські й океанічні зграйні риби, які живляться дрібними безхребетними. Вони нерестяться безпосередньо в товщі води. Частина риб прохідні. У водах України поширено чотири види цього ряду: дунайський оселедець, тюлька, пузанок і кілька, що мають промислове значення.

Ряд Лососеподібні об’єднує прісноводних і прохідних риб Північної півкулі. Лососеподібні мають додатковий спинний плавець без променів— жировий плавець. До цього ряду належать цінні промислові риби: далекосхідні лососі (горбуша, кета, чавича тощо), форелі (кумжа, сьомга, лосось стальноголовий — його ще називають «райдужна форель»), сиги (ряпушка, омуль, нельма), таймені (лосось дунайський, таймень звичайний), харіуси і гольці (кунджа, мальма) тощо.

Характерною ознакою лососів, що живуть у морі, є надзвичайна прихильність до річки, де вони народилися і яку залишили ще мальками. Долаючи величезні відстані, риби повертаються до рідної річки на нерест. Особливістю далекосхідних лососів є їх загибель відразу після розмноження.

•   На своєму шляху до нерестовища далекосхідні лососі переборюють водні перешкоди, тікають від зубів тюленів і кігтів ведмедів, уникають рибальських сіток. І усе це — задля того, щоб залишити потомство і загинути. Більшість учених вважає, що причина смерті лососів — незворотні зміни в організмі. Готовий до нересту лосось не живиться, у нього змінюються забарвлення і форма тіла, луска вростає в шкіру, яка набрякає. Цікаво, що близький «родич» далекосхідних лососів — атлантичний лосось (сьомга) нереститься кілька разів.

У водах України живуть такі представники лососеподібних: харіус європейський, лосось чорноморський і таймень дунайський.

Ряд Коропоподібні — надзвичайно багатий за видами ряд прісноводних риб. Відмітною ознакою його представників є відсутність зубів на щелепах і наявність глоткових зубів, які розташовані глибоко в глотці на кістках зябрового апарату. До коропоподібних належать сазан (короп), сріблястий і золотий карась, лин, плітка, краснопірка, лящ, густера, верховодка, пічкур тощо. У водоймах України живе понад 40 видів цього ряду. Серед коропоподібних багато промислових риб. Загальний обсяг коропоподібних у світовому вилові риби становить близько 5 %. Руйнування середовища існування призвело до того, що такі цінні риби, Як вирезуб, шемая, рибець зникають.

Ряд Окунеподібні — найчисельніший ряд морських і прісноводних кісткових риб, що налічує понад 6000 видів. Особливістю будови окунеподібних є наявність у плавцях твердих променів — колючок, а також розміщення черевних плавців під грудними або трохи попереду них.

До цього ряду належать окунь звичайний, йорж звичайний, судак звичайний і судак морський, меч-риба, а також численні види скумбрій тунців, бельдюг, бичків, риб-причеп.

•   Більшість риб може розвивати швидкість до 20 км/год. Летючі риби (це окрема родина морських риб ряду Сарганоподібні) на момент виходу з води мають швидкість до 65 км/год. Найкращі плавці належать до ряду Окунеподібні. Тунці розвивають швидкість до 80 км/год (маса їх тіла — 100—200 кг), риби-вітрильники — до 100—130 км/год (маса тіла — 20—25 кг). Меч-риба, довжина якої сягає 4—4,5 м, а маса тіла — близько 600 кг, може розігнатися до 130 км/год. У шлунку меч-риби знаходили рештки не лише таких великих риб, як тунець, а й величезних восьминогів і навіть акул. Відомі непоодинокі випадки, коли меч-риба нападала на човни, пробиваючи їх наскрізь. Інколи вона нападає навіть на корпуси сталевих кораблів. Невідомо, чи то риба обирає корабель за жертву, чи нападає на нього, аби захиститися від незбагненної величезної істоти, або, що найвірогідніше, пливе зі своєю звичайною швидкістю і налітає на корабель.

Клас Кісткові риби — найчисельніша за видами група риб. У представників різних рядів різний ступінь окостеніння хребта та інших частин скелета, а також неоднакова будова парних плавців.

Охорона риб

Риба — дуже важливий тваринний ресурс планети. Щорічний її світовий вилов становить близько 80 млн тонн. Проте наприкінці XX — на початку XXI ст. світові запаси риби, особливо морської та прохідної, почали з кожним роком невпинно скорочуватися. Водойми України ще 30 років тому були дуже багаті на рибу, але нераціональний її вилов без урахування відтворення, наявність чималої кількості гідроелектростанцій без спеціальних пристосувань для пересування риб у райони нересту, забруднення водойм стічними водами й отруйними речовинами призвели до істотного зменшення чисельності цих тварин. У наш час понад половину видів промислових риб в Україні слід вважати зникаючими. Вони потребують особливої охорони. Серед зникаючих риб є не тільки рідкісні осетрові чи лососеві, а й колись звичайні види: карась золотий, марена, підуст, минь і навіть щука, сом, сазан і лин.

Тип Хордові

ТИП ХОРДОВІ

Опрацювавши цей розділ, ти дізнаєшся, які тварини належать до типу Хордові ознайомишся з особливостями їх будови, зрозумієш, чому саме цих тварин вважають найдосконалішими у тваринному світі.

 Загальна характеристика хордових

Хордові — це тварини з внутрішнім осьовим скелетом, основу якого становить хорда. Хорда є віссю всього організму і являє собою пружний еластичний стрижень. До неї прикріплюються скелет, м’язи і внутрішні органи.

Усі тварини, що належать до типу Хордові, мають спільні ознаки будови (мал. 81):

— головна опора тіла — хорда, яка тягнеться вздовж усього тіла;

— на спинному боці над хордою проходить нервова трубка;

— м’язи розміщуються по боках тіла у вигляді тяжів;

— внутрішні органи (кишечник, який відкривається на передньому кінці тіла ротом і закінчується анальним отвором, травні залози, серце, нирки і статеві органи) містяться в порожнині тіла під осьовим скелетом.

Хордові — це найвисокоорганізованіші представники царства Тварини. Розвинена нервова система хордових тварин забезпечує певну розумову діяльність і складну поведінку, яка у високорозвинених тварин виявляється в піклуванні про потомство, утворенні родинних угруповань, в яких особини одного виду об’єднані певними взаємовідносинами. Вони пересуваються найшвидше від усіх тварин, тому спроможні легко Добувати їжу і уникати небезпеки. Завдяки досконалій системі внутрішніх органів представники типу Хордові пристосувалися до різноманітних середовищ існування: на землі, під землею, у воді. Не випадково серед багатоклітинних тварин єдиними жителями Антарктиди (континенту, де температура повітря не буває вищою від +1 °С) є саме хордові  птахи та ссавці.

Мал. 81. Схема будови хордової тварини:

1 ротовий отвір; 2 — хорда; 3 — нервова трубка; 4 — анальний отвір;

5 — кишечник; 6 — кровоносні судини; 7 — зябра.

Головною ознакою досконалості хордових тварин є наявність внутрішнього осьового скелета (пригадай типи скелета), який забезпечує організму надійну опору, захист і одночасно легкість. Хордові позбав лені необхідності носити важкий панцир, тому вони мають змогу нарощувати масу м’язів, розвивати системи внутрішніх органів і, найголовніше,— нервову систему, яка керує всіма життєвими процесами Збільшення розмірів головного мозку допомагає хордовим тваринам не лише швидко реагувати на зміни в навколишньому середовищі, тікати від ворогів або добувати їжу, а й засвоювати уроки життя. Завдяки легкості скелета, а також його здатності рости протягом усього життя навіть найменші хордові тварини стають велетами порівняно з найчисленнішою групою безхребетних тварин — комахами. Пічкурі й карасі миші й жаби, маленькі ящірки й найдрібніші пташки — колібрі порівняно із середніми за розмірами комахами співвідносяться навіть не як слон і людина, а як велетенський динозавр і людина.

Тип Хордові поділяють на два підтипи: підтип Безчерепні та підтип Хребетні.

До підтипу Безчерепні належать примітивні морські хордові тварини, які утворюють клас Головохордові.

Підтип Хребетні об’єднує хордових тварин, що мають скелет голови — череп, а їхня хорда перетворюється на хребет, що складається з окремих сегментів — хребців.

Внутрішній скелет хребетних здебільшого складається з трьох відділів.

Скелет тулуба (осьовий скелет), або хребет, — це видозмінена хорда, її складають кісткові або хрящові структури — хребці, які запобігають механічному ушкодженню нервової трубки.

Скелет голови (череп) — невід’ємний елемент структури скелета усіх хребетних тварин,— складається з великої кількості кісток і хрящів. Череп захищає головний мозок від шкідливих впливів навколишнього середовища.

Скелет кінцівок утворюють кістки або хрящі, що є опорою кінцівок, а також кістки, за допомогою яких кінцівки прикріплюються до осьового скелета.

Хордові тварини мають внутрішній осьовий скелет, основу якого становить хорда — вісь усього організму.

орівняльна характеристика безхребетних і хребетних тварин

Ознака	Безхребетні	Хребетні
Скелет	Зовнішній	Внутрішній: хорда, хрящовий або кістковий, утворений з мезодерми
Органи дихання	Поверхня тіла, трахеї, зябра, легені	Зябра, шкіра, легені
Кровоносна система	Незамкнена. Замкнена (кільчасті черви)	Замкнена
Серце	Однокамерне або багатокамерне, на спинному боці	2-, 3-, 4-камерне, на черевному боці
Нервова система	Вузлового типу, нервові стовбури	Спинний мозок у вигляді трубки. Головний мозок складається з п’яти відділів
Розміщення органів чуттів	Різні частини тіла	Голова



Підтип Безчерепні. Клас Головохордові

Головохордові — це невеликі морські тварини, скелет яких складає гнучка хрящова хорда — спинна струна, а нервова система представлена нервовою трубкою. Головного мозку і черепа головохордові не мають.

Розглянемо загальний вигляд, спосіб життя і системи органів головохордових тварин на прикладі ланцетника звичайного, що живе в Чорному морі.

Загальний вигляд і спосіб життя. Ланцетник — це невелика (завдовжки 3—6 см) напівпрозора тварина блідо-рожевого кольору (мал. 82). Тіло ланцетника сплющене з боків. Уздовж спини проходить спинний плавець, який переходить у хвостовий плавець, що за формою нагадує хірургічний інструмент — ланцет (тепер ти розумієш походження назви тварини). На нижньому боці міститься підхвостовий плавець (мал. 83), який по боках тіла переходить у складки.

• Зовні ланцетник зовсім не схожий на решту представників типу, тому в описі, зробленому 1774 року, його класифікували як молюска і назвали «ланцетоподібним слимаком».

Ланцетник живе на дні моря на глибині 30—40 м, зарившись у пісок так, що видно лише передній кінець тіла. Живиться він мікроскопічними організмами, водоростями і найпростішими, яких втягує до рота з водою. Ланцетник активний уночі, а яскравого світла уникає.

Опорно-рухова система. Скелет ланцетника представлений хордою (мал. 83) і являє собою пружний стрижень, що складається зі щільної тканини. Вздовж обох боків тіла тягнуться дві поздовжні м’язові стрічки, поділені поперечними перегородками на сегменти.

Травна система (мал. 83) починається круглястим передротовим отвором, оточеним щупальцями. Цей отвір веде до ротової порожнини, а далі — в глотку. Стінки глотки пронизані зябровими щілинами, крізь які виводиться вода, що надходить до ротового отвору. Мікроорганізми, які містяться у воді, осідають у глотці, а звідти потрапляють у кишечник. Він прямий, має лише один виріст, що виконує функцію печінки. Кишечник закінчується анальним отвором.

Видільна система являє собою систему трубочок, що пронизують тіло, а своєю будовою видільна система ланцетника нагадує видільну систему дощового черв’яка.

Дихальна система (мал. 83). Ланцетник дихає зябрами. Вода, яка надходить у глотку, проходить крізь зяброві щілини, що відкриваються назовні. Тонісінькі кровоносні судини — капіляри — пронизують перегородки зябрових щілин. У капілярах відбувається газообмін: кров віддає воді вуглекислий газ і насичується киснем.

Мал. 82. Загальний вигляд ланцетника.

Мал. 83. Будова тіла і системи органів ланцетника:

1 — хорда; 2 — нервова трубка; 3 — спинний плавець; 4 — хвостовий плавець; 5  — підхвостовий плавець; 6 — зябра; 7 — щупальця; 8 — передротовий отвір; 9   — глотка; 10 — печінковий виріст; 11 — статева залоза; 12 — кишка; 13 — анальний отвір; 14 —артерія; 15 —вена; 16 —капіляри.

Кровоносна система (мал. 83) ланцетника замкнена, тобто кров рухається лише по судинах завдяки скороченню їх стінок. Кровоносних судин кілька. Дві основні розміщуються на черевному і спинному боці тіла. По черевній судині, що називається веною, рухається кров, насичена вуглекислим газом, — венозна кров. У капілярах перегородок зябрових щілин венозна кров збагачується киснем і стає артеріальною. Потім від спинної артерії вона рухається по судинах усього тіла. Кров у ланцетника безбарвна.

Нервова система і органи чуття (мал. 83). Вздовж усього тіла ланцетника тягнеться нервова трубка, яка по всій своїй довжині має однакову будову і достатньо рівномірну товщину. Тому вважають, що, на відміну від решти хордових, ланцетник не має головного мозку. (Пригадай, які безхребетні тварини мають головний мозок.)

Органи чуття ланцетника примітивні й недорозвинені. На передньому кінці тіла містяться нюхальна ямка і непарна світлочутлива пляма.

Розмноження і розвиток. Ланцетники — роздільностатеві тварини. Самки викидають у воду яйцеклітини — ікру, яку запліднюють статеві клітини самців. З ікринок з’являються личинки, які близько трьох місяців живуть у товщі води, живлячись планктонними тваринами. Потім личинки опускаються на дно. Тривалість життя ланцетника — до 4 років.

Різноманітність головохордових. До підтипу Головохордові належить лише кілька десятків видів тварин, що живуть у прибережній зоні морів та океанів. Головохордові ведуть переважно придонний спосіб життя, тільки окрема група ланцетників живе в товщі води. Вважають, що ці види є не що інше, як «дорослі» личинки, в яких личинковий період затягнувся на все життя. Таким чином, у подібному випадку можна сказати, що розмноження відбувається в личинок. Здатність організмів розмножуватися на ранніх стадіях розвитку називають неотенією (від грец. нео — молодий, незрілий, теніо — розтягую).

Головохордові — це найпримітивніші хордові тварини, скелет яких складається лише з хорди. Вони мають примітивну нервову систему, недорозвинені органи чуття, їх видільна система побудована за тим самим принципом, що й у кільчастих червів.



Питання для підготовки по темі "Молюски"

Шановні учні груп ПЛ, для полегшення підготовки пропоную вам перелік питань по темі "Молюски". Кожен з вас отримає на уроці одну з наведених нижче карток з питаннями, на які маєте дати відповідь.

Щиро бажаю успіху в підготовці домашнього завдання =)

Тип Молюски Картка №1

І. Доповнити пропущені слова в реченнях: 1) Усе тіло молюска, (або значна його частина) вкрите складкою шкіри …………. 2) Між тулубом і мантією утворюється проміжок, який називають ………….. 3) Кровоносна система у молюсків ……….. ІІ. Опишіть зовнішню будову черевоногого молюска (великого ставковика, або будь-якого іншого)

Тип Молюски Картка №2

І. Доповнити пропущені слова в реченнях: 1) Органами виділення в молюсків є ……….. 2) Органи дихання  молюсків представлені ……. 3) Тіло головоногих молюсків складається з таких відділів ……. ІІ. Охарактеризуйте нервову систему та органи чуття молюсків.

Тип Молюски Картка №3

І. Доповнити пропущені слова в реченнях: 1) Мідії та устриці належать до класу ……. 2) У двостулкових молюсків стулки черепашки з’єднані за допомогою …… 3)  Кальмар належить до класу ……. ІІ. Охарактеризуйте травну систему молюсків

Тип Молюски Картка №4

І. Доповнити пропущені слова в реченнях: 1) Наутілус і каракатиця належать до класу …….. 2) Зябра водних молюсків розташовані в …… 3) Голова відсутня у представників класу …… ІІ. Охарактеризуйте розмноження молюсків.

Тип Молюски Картка №5

І. Оберіть із запропонованих відповідей привильні 1) Реактивний рух притаманний: а) жабурниці, б) ставковику, в) кальмару, г)слимаку. 2) Спірально закручену черепашку має: а) виноградний равлик, б)устриця, в)восьминіг, г) каракатиця 3) до мантійної порожнини відкриваються отвори: а)статевої системи, б) системи виділення, в) кровоносної системи, г) анальний отвір. ІІ. Охарактеризуйте кровоносну систему  молюсків.

Тип Молюски Картка №6

Охарактеризуйте клас  Двостулкові молюски

Тип Молюски Картка №7

Охарактеризуйте клас  Головоногі  молюски

Тип Молюски Картка №8

Охарактеризуйте клас  Черевоногі   молюски

Тип Молюски Картка №9

І. Доповнити пропущені слова в реченнях: 1) Розвиток у молюсків може бути ……. або ……. 2) Молюски призвичаїлися до …….. та …….. середовищ 3) Зазвичай до складу черепашок (мушель) входять такі речовини …….. ІІ. Вкажіть основні відмінності між класами Черевоногі та Двостулкові молюски.

Тип Молюски (презентація)

Перелік питань по темі: Павукоподібні (Для групи ПЛ1 на 09,11)

Перелік орієнтовних  питань, які допоможуть підготуватися до експрес-опитування по темі «Павукоподібні». Отож, доповніть речення, або дайте коротку відповідь на наступні питання:

1. Клас Павукоподібні належить до типу…
2. Тіло павукоподібних складається з таких відділів…
3. Ротовими органами павуків є …
4. Залози, що виробляють павутину називаються …
5. Назвати кількість павутинних бородавок.
6. Вказати кількість ходильних ніг.
7. В якому відділі тіла розташовані ходильні кінцівки?
8. Де розташовані павутинні бородавки?
9. Для чого павуки використовують ловильні сітки?
10. Як павук дізнається, що до ловильної сітки потрапила здобич?
11. Чим заповнена порожнина тіла павукоподібних?
12. В павуків процес  травлення починається …
13. Розріджена їжа всмоктується за допомогою …
14. Дихальна система представлена …
15. Якої форми серце, та де воно розміщене?
16. Органами виділення є …
17. Органами чуття в павукоподібних є …
18. Статева система представлена…
19. В чому проявляється шлюбна поведінка павукоподібних?
20. Після запліднення яйця знаходяться …
21. Клас Павукоподібні поділяється на такі ряди…
22. Наведіть приклади представників ряду Павуки.
23. Який павук живе під водою?
24. Який павук є смертельно небезпечним для людини?
25. В представників  якого ряду головогруди і черевце зливаються?
26. Які кліщі мають колючо-смоктальний ротовий апарат, та є кровососами?
27. Кліщі, що є шкідниками культурних рослин  називаються…
28. В шкірі людини паразитує …
29. Почленоване черевце мають представники ряду …

Бажаю успіху у вивчення даної теми  

Молюски

Тема: ТИП МОЛЮСКИ

У царстві Тварини молюски дістали назву «м'якуни». Проте не думай, що м’які ніжні й беззахисні молюски не здатні добре «влаштовуватися» в житті. Вони надійно утримують третє місце серед усіх тварин за кількістю видів.

Молюски поширені переважно в морях і океанах — на мілководді і на значній глибині. У солонкуватих та прісних водоймах живе невелика кількість видів молюсків. Деякі види м’якунів пристосувалися до життя на суходолі у вологих місцях Вони ведуть нічний спосіб життя, а в посушливий період впадають у літню сплячку

Тип Молюски об’єднує понад 130 000 видів тварин, серед яких добре відом слимаки — ставковики, котушки, рапани; двостулкові молюски — устриці, гребінці, беззубки; головоногі молюски — кальмари, восьминоги, каракатиці, що є найбільшими і «найрозумнішими» істотами серед безхребетних тварин.

Клас Черевоногі молюски

Розглянемо зовнішній вигляд, спосіб життя, будову тіла і системи органів черевоногих молюсків на прикладі ставковика звичайного, поширеного в наших прісних водоймах.

Зовнішній вигляд і спосіб життя. Мабуть, ти брав до рук коричневого конусоподібного слимака, виловленого з води під час прогулянки, і бачив гірлянди цих істот, що, наче намистинки, нанизані на стебло латаття. Це і є ставковик. Ставковик звичайний — досить великий слимак завдовжки до 7 см. Його тіло міститься в суцільній черепашці коричневого кольору, закрученій в спіраль на 5—6 обертів за годинниковою стрілкою. Черепашка утворена з вапна, а зовні вкрита рогоподібною речовиною.

Тіло ставковика складається з трьох відділів: голови, тулуба і ноги (мал. 71). Голова добре помітна, на ній розташовані рот, очі й щупальця. Тулуб молюска міститься в черепашці і повторює її форму. Нога —непарний м’язовий виріст черевної стінки тіла. Нижня поверхня ноги називається підошвою. Завдяки хвилеподібним скороченням м’язів ноги ставковик повільно повзає по дну водойми, по камінню, водяних рослинах навіть по поверхні води

Мал. 71. Зовнішній вигляд ставковика:

1 — черепашка; 2 — мантія; 3 — голова; 4 — очі; 5 — щупальце; 6 — нога; 7 — дихальний отвір.

.Найчастіше тварини мають симетричну будову: два ока, два вуха, парні кінцівки. А от у дорослого черевоногого молюска відразу і не розбереш, що де: нога лише одна, тіло має асиметричну форму... Проте їхні «діточки» —личинки — за будовою подібні до інших тварин і мають двосторонню симетрію тіла.

Ставковик — ненажерлива всеїдна тварина. Він добуває їжу, зішкрібаючи з ґрунту, каменів і поверхні водяних рослин різноманітні обростання: водорості й дрібних тварин, які на них живуть.

Будова тіла. Передню частину тулуба ставковика оточує складка шкіри - мантія. Вільний простір між мантією і тілом молюска — мантійна порожнина, яка сполучається отворами з навколишнім середовищем.

Ставковик, як і решта молюсків, має вторинну порожнину тіла. Проміжки між органами заповнені паренхімою.

Травна система. Рот ставковика переходить у глотку, де міститься тертка - мускулистий язик, вкритий твердими зубчиками. За її допомогою равлик зішкрібає поживні речовини з різноманітних поверхонь. Глотка сполучається зі стравоходом, далі розташовані шлунок і кишечник, який закінчується анальним отвором, що відкривається в мантійну порожнину. Ставковик має спеціальну травну залозу — печінку (мал. 72).

Видільна система ставковика представлена спеціальним органом — ниркою. Одним кінцем нирка сполучається з порожниною тіла, а іншим — із мантійною порожниною. Таким чином, усі шкідливі речовини, що накопичуються в тілі, виводяться у навколишнє середовище.

Дихальна система молюсків добре розвинена. Незважаючи на водний спосіб життя, ставковик дихає киснем повітря. Він час від часу піднімається до поверхні води і крізь дихальний отвір набирає повітря, яке потрапляє в особливу кишеню мантії — легеню. Її стінки багаті на кровоносні судини, тому в легені відбувається збагачення крові киснем і виведення з неї вуглекислого газу (мал. 72).

Мал. 72. Системи внутрішніх органів ставковика:

1 -тертка; 2 — стравохід; 3 — шлунок; 4 — кишечник; 5 — печінка; 6 — анальний отвір: 7 - шлуночок;   8       —      передсердя;       9       — легеня; 10 — нервове кільце; 11 — нерви.

• Усім любителям акваріумів, звичайно, відомий молюск ампулярія. Це істота органи дихання якої є напівзябрами, напівлегенями.

Кровоносна система. Завдяки роботі спеціального органа — серця по кровоносних судинах, які пронизують усе тіло молюска, циркулює безбарвна гемолімфа. Кровоносна система ставковика незамкнена. Це означає, що гемолімфа із судин виливається безпосередньо в проміжки між органами, омиває їх, віддаючи кисень і поживні речовини, далі знову збирається в судинах, якими рухається до легені, а потім    до серця. Серце ставковика складається з двох камер: передсердя та шлуночка. Передсердя приймає гемолімфу із судин і, скорочуючись, проштовхує її в шлуночок, який, пульсуючи, жене гемолімфу по всьому тілу (мал. 72). (Пригадай, як побудована кровоносна система кільчастих червів.)

Нервова система ставковика (мал. 72) добре розвинена і представлена кількома гангліями. Особливого значення набувають навкологлоткові ганглії, які виконують функцію головного мозку. Від них відходять відростки, що розгалужуються по всьому тілу.

Органи чуття ставковика дещо своєрідні. У просторі він орієнтується завдяки органам дотику і органам, що допомагають визначати наявність хімічних речовин у повітрі й воді. Крім того, ставковик має органи рівноваги і пару очей.

Розмноження і розвиток. Ставковики — гермафродити. їхня статева залоза продукує як чоловічі, так і жіночі статеві клітини. Самозапліднення в молюсків не спостерігається. Кожен ставковик одночасно є самцем і самкою, а тому стає «батьком» одних «діточок» і «матір’ю» — інших.

Після парування ставковик відкладає до 200 яєць. Кладка має вигляд шнурів, що складаються з драглистої речовини, завдяки якій яйця прикріплюються до водяних рослин. Розвиток у ставковика прямий: з яєць відразу виходять маленькі молюски, схожі на дорослих особин. Вони швидко ростуть і у віці 6—7 місяців стають статевозрілими. Тривалість життя ставковика — близько 2 років.

Різноманітність черевоногих молюсків. Слимаки — найчисленніший за видами клас м’якунів, що налічує близько 100 000 видів. їх можна поділити на дві групи.

До першої групи належать молюски, що мають зябра і дихають киснем, розчиненим у воді; до другої — ті, що мають легені й дихають атмосферним повітрям.

Власники зябер переважають серед видів цього класу. Вони живуть на дні морів і океанів. Деякі черевоногі молюски цієї групи (блюдечка та морські вушка) не мають спірально закрученої черепашки (мал. 73). Проте з ускладненням рівня організації молюсків їх черепашка дедалі більше закручується, як, наприклад, у найкрасивіших рідкісних черевоногих — конусів.

Повзаючи по морському дну, молюски живляться найдрібнішими частинками рослин, дрібними молюсками і червами. Трапляються також черевоногі, що паразитують на тілі морських їжаків.

•  Чи знаєш ти, що в деяких народів молюски, наприклад черепашки каурі, і досі виконують функцію грошей або нагород? Отже, чим більше на шиї аборигена Океанії черепашок, тим він багатший, поважніший.

Мал. 73. Черевоногі молюски:

1 — слимак блюдечко; 2 — пурпурний слимак; 3 — слимак садовий;

4 — слизень рудий.

Легеневі молюски живуть у прісній воді й на суходолі. Серед них є рослиноїдні, всеїдні й хижаки.

Молюсків, що мають легені, поділяють на тих, у кого очі розташовані біля основи щупалець, і тих, у кого вони на вершині щупалець. До перших належать водяні слимаки — ставковики та котушки; до других — наземні молюски — виноградний слимак та садовий слимак, а також слизні — наземні молюски, які не мають черепашки (мал. 73). Слизні ведуть нічний спосіб життя. Вони живляться падаллю, грибами, дрібними круглими червами, рослинами, зокрема овочами та ягодами, завдаючи шкоди сільському господарству. Типовим представником слизнів є слизень польовий.

Черевоногі молюски — це найчисленніший клас молюсків. їм властива асиметрична будова тіла, яке складається з голови, тулуба й ноги. Тулуб міститься в черепашці. Ці молюски живуть переважно на дні морів і океанів, проте є й такі, що пристосувалися до життя в мілких прісних водоймах і навіть на суходолі.



Клас Двостулкові молюски

Розглянемо зовнішній вигляд, спосіб життя, будову тіла і системи органів двостулкових молюсків на прикладі беззубки звичайної.

Зовнішній вигляд і спосіб життя. Беззубка має овальну двостулкову черепашку, довжина якої звичайно близько 10 см. Передній кінець черепашки заокруглений, задній — загострений. Її стулки скріплюються на спинному боці спеціальною еластичною зв’язкою. Черепашка має тришарову будову. Зовні вона вкрита шаром рогоподібної органічної речовини під ним розташований шар вапняку. Цей шар ще називають порцеляновим. Зсередини черепашка вкрита тонким шаром перламутру (мал. 74).

•  Усередину тіла двостулкового молюска часом потрапляє піщинка або уламок черепашки. Твердий предмет подразнює молюска, і він починає «одягати» його в шари перламутру. Так утворюється перлина.

Тіло беззубки складається з тулуба й ноги, що має форму клина. (Пригадай, що являє собою нога черевоногого молюска.) Тулуб міститься всередині черепашки.

Беззубка живе в ставках, озерах і річкових затонах з чистою, насиченою киснем водою. Молюск наполовину заривається в мул і фільтрує воду крізь мантійну порожнину. В такий спосіб беззубка добуває необхідний для дихання кисень та їжу — різноманітні мікроскопічні організми, що плавають поблизу дна, а також органічні рештки. Пересувається беззубка, просуваючи ногу вперед, закріплюється в ґрунті, а потім підтягує все тіло. Швидкість такого переміщення лише 20—30 см за годину. Виявити цих молюсків у воді можна за борозенками — їхніми слідами на м’якому ґрунті.

Будова тіла. Тіло молюска вкриває мантія, краї якої зрощуються, залишаючи лише невеликі отвори для циркуляції води — сифони. Між тілом і мантією існує мантійна порожнина, в якій знаходяться нога і пластинчасті зябра. Черепашка беззубки закривається за допомогою спеціальних пучків поперечно розташованих замикаючих м’язів. На внутрішній поверхні порожньої черепашки добре видно сліди їх прикріплення у вигляді округлих плям (мал. 74).

Мал. 74. Зовнішня і внутрішня будова беззубки:

1 — черепашка; 2 — пучки м’язів; 3 — відбитки пучків м'язів на черепашці; 4 — зябра; 5 — сифони; 6 — мантія; 7 — нога.

Мал. 75. Системи органів беззубки:

1 _ рот; 2 — стравохід; 3 — шлунок; 4 — кишечник; 5 — анальний отвір; 6 — серце; 7 — нервові вузли.

Травна система. У беззубки немає голови, тому немає глотки, язика і тертки. Рот веде до короткого стравоходу, який відкривається в шлунок. Від шлунка відходить середня кишка, що має кілька вигинів і закінчується анальним отвором, який відкривається в мантійну порожнину (мал. 75). Вивідний сифон є начебто другим анальним отвором, крізь який неперетравлені рештки їжі виводяться з мантійної порожнини назовні. Крім того, беззубка має печінку, що виділяє спеціальні речовини, які прискорюють травлення. їжею беззубки є найдрібніші рештки рослин і тварин, бактерії, які молюск відфільтровує з води крізь мантійну порожнину.

Видільна система складається з двох нирок, які одним кінцем відкриваються в порожнину тіла, а іншим — у мантійну порожнину.

Дихальна система. Беззубка дихає розчиненим у воді киснем за допомогою зябер, які містяться всередині мантійної порожнини.

Кровоносна система незамкнена. Серце трикамерне і складається з двох передсердь і одного шлуночка. До кожного передсердя надходить кров від одного із зябер (мал. 75).

Нервова система представлена трьома парами нервових вузлів, 3 єднаних між собою нервовими волокнами (мал. 75).

Органи чуття. Через відсутність голови беззубка не має щупалець і очей. По суті, в неї збереглися лише органи дотику у вигляді різних виростів, розташованих по краю мантії.

• Проте не всім двостулковим молюскам так не пощастило з органами чуття, як беззубці. У деяких, навпаки, очей забагато. І відсутність голови не є тому перешкодою. Окремі види гребінців по краю мантії мають... близько 100 пар очей!

 Розмноження і розвиток. Беззубки — роздільностатеві тварини, проте за зовнішнім виглядом розрізнити самців і самок неможливо. Розвиток запліднених яєць відбувається на зябрах материнського організму, де розвиваються личинки. На відміну від нешкідливих батьків, личинки паразитують у тілі риб. Коли повз молюска пропливає якась риба, він із силою закриває стулки черепашки, виштовхуючи личинок у воду. Личинка за допомогою спеціальної липкої нитки прикріплюється до зябер або плавців риби і паразитує в її тілі. За один-два місяці в тілі риби формується молодий молюск, він виходить назовні й падає на дно.

Maл. 76. Тридакна гігантська.

Різноманітність двостулкових молюсків. Загальна кількість видів двостулкових молюсків сягає 30 000. У наших прісних водоймах живе скойка, яка дуже схожа на беззубку, але має твердішу та масивнішу черепашку. Один із найдрібніших двостулкових молюсків — кулька річкова (від 10 до 25 мм у діаметрі). Цей молюск трапляється в тихих річечках із повільною течією. Дрейсена, колись поширена лише у морях, нині живе й у прісних водоймах. Вона веде прикріплений спосіб життя, утворюючи величезні скупчення на підводних предметах. Дрейсена завдає великої шкоди, якщо проникає в труби водопроводу, бо, розростаючись, може закупорити їх. У зоні коралових рифів живе найбільший молюск — тридакна гігантська (мал. 76). Довжина її стулок сягає 140 см, а маса — 300 кг.

•  Своїми стулками тридакна навіть може затиснути ногу нирця і втопити його. Щоправда, стулки вона закриває дуже повільно, тому спійматися може лише «експериментатор», який навмисно встромить ногу в черепашку грізного молюска.

У теплих морях живе багато їстівних двостулкових молюсків — мідії, устриці, морські гребінці (мал. 77) тощо. Тепер цих цінних молюсків розводять штучно, влаштовуючи для цього на обмілинах спеціальні підводні ферми.

Мал. 77. Очі морського гребінця, що розміщені по краю мантії.

Мал. 78. Різні за розміром перлини в черепашці перлівниці.

З давніх-давен людей приваблюють перлівниці, у черепашках яких міститься щільний перламутровий шар. їх добувають заради перлів ( Мал. 78). Морськіперлівниці утворюють найякісніші перлини білого, рожевого, чорного кольорів. Серед них інколи трапляються перлини завбільшки з голубине яйце. Перлини прісноводних перлівниць найчастіше дрібні, нерівні, довгасті.

Двостулкові молюски відіграють неабияку роль у природі: вони очищають воду від шкідливих домішок.

Двостулкові молюски — це водні молюски, що мають двобічносиметричне тіло. їхня черепашка складається з двох стулок, скріплених на спинному боці спеціальною еластичною зв’язкою. Двостулкові мають дві пари пластинчастих зябер. У них немає голови, тому, на відміну від черевоногих, двостулкові позбавлені глотки, язика, очей і щупалець. Вони живляться, фільтруючи воду, як найпримітивніші багатоклітинні тварини.



Клас Головоногі молюски

Головоногі — найвисокоорганізованіші морські молюски. Це хижаки, що живляться рибою, ракоподібними, дрібними молюсками.

Розглянемо зовнішній вигляд, спосіб життя, будову тіла і системи органів головоногих на прикладі восьминога звичайного, якого ще називають спрутом.

Зовнішній вигляд і спосіб життя. Восьминіг — велика істота, його маса сягає 25 кілограмів. Тіло восьминога складається з голови й тулуба (мал. 79). На його голові, навколо рота, розміщені 8 щупалець завдовжки до 3 метрів. Щупальця головоногих — це дуже видозмінена і розщеплена передня частина ноги первісного молюска, від якого походять сучасні головоногі. Щупальця — це так звані «руки» й «ноги» восьминога, за їх допомогою він ловить здобич, влаштовує житло і пересувається по дну. На кожному щупальці розташовані два ряди присосків, на голові — пара великих очей.

Черепашка у восьминога недорозвинена і розташована не зовні, а під шкірою у вигляді хрящових пластинок. Його тулуб огортає мантія. Тіло рите шкірою, яка містить спеціальні клітини з пігментами — логічними барвниками. Ці клітини з трьох наявних усередині них кольорів здатні створювати гаму різноманітних відтінків. Усі колірні перетворення можна спостерігати під час подразнювання восьминога.

Мал. 79. Загальний вигляд і будова тіла восьминога:

1 — зябра; 2 — серце; 3 — нирка; 4 — кишка; 5 — статева залоза; 6 — мантія; 7 — шлунок; 8 — сифон; 9 — око; 10 — головний мозок; 11 — роговий дзьоб; 12 — щупальце; 13 — присоски.

• У мистецтві змінювати своє забарвлення немає рівних каракатиці. Вона не лише миттєво міняє відтінки кольору, а й може зробитися смугастою, плямистою або навіть сіро-буро-малиновою з облямівкою.

Восьминіг може крокувати по дну або плавати. Плавання головоногих молюсків доречно назвати польотом, бо воно здійснюється за рахунок реактивної сили. Випорскуючи струмінь води з мантійної порожнини, молюск дістає імпульс, що швидко штовхає його в протилежний бік. Наприклад, найкращі підводні літуни — кальмари — розганяються до 70 км/год і вискакують з води на висоту триповерхового будинку.

Восьминіг — це хижа тварина теплих морів. Він шукає собі надійний притулок на дні: розколину в скелі або водорий у рифі. Проте може й сам влаштувати житло, стягуючи докупи камені, черепашки молюсків або панцирі крабів, яких уполював. Зі своєї «хатинки» він вистромлює двоє довгих щупалець і чатує на здобич. Захопивши тварину щупальцями з присосками, восьминіг убиває її отрутою слинних залоз, а потім подрібнює твердим роговим дзьобом. Він легко руйнує панцир найбільшого краба або стулки черепашки молюска.

• Дослідники, які безпосередньо вивчали восьминогів, не вважають їх чудовиськами. На їх думку, це доброзичливі, розумні істоти, яких легко приручити. Відомі випадки, коли спрути звикали до уподобаної людини, впізнавали серед багатьох інших і приязно обіймали її ногу або руку.

Будова тіла. Восьминіг має двобічносиметричну будову тіла. У нього добре розвинений внутрішній скелет, який захищає мозок, підтримує очі й щупальця (мал. 79).

Травна система восьминога доволі розвинена. Рот міститься біля основи щупалець, далі розташована глотка, а в ній — роговий дзьоб і язик з терткою. В глотку відкриваються протоки слинних залоз. Від глотки починається довгий стравохід, який переходить у шлунок, куди відкриваються протоки травних залоз. Від шлунка бере початок тонкий кишечник, що закінчується задньою кишкою. В неї входять протоки чорнильного мішка. Унікальною є здатність головоногих, зокрема й восьминога, в разі небезпеки утворювати «димову завісу», викидаючи порцію «чорнила». Це допомагає тварині не лише сховатися від ворога, а й на якийсь час позбавляє нападника, нюху.

Видільна система складається з чотирьох нирок.

Дихальна система. У мантійній порожнині восьминога міститься пазябер. Скорочування й розслаблювання м’язів мантії забезпечує постійне надходження води, насиченої киснем.

Кровоносна система. У восьминога лише частина крові виливається в порожнину тіла, а решта постійно циркулює по судинах. Кров восьминога блакитного кольору, бо містить мідь. Тварина має три серця: головне і два додаткових. Головне серце трикамерне і складається з двох передсердь і шлуночка. Воно розганяє кров по всьому організму, а додаткові серця лише проштовхують її крізь зябра.

Нервова система. Мозок восьминога добре розвинений і має зачатки сірої речовини — скупчення нервових клітин, які забезпечують складну поведінку і процес мислення. Серед безхребетних тварин восьминогів вважають «інтелектуалами». У них непогана пам’ять, їх досить легко приручити і можна дресирувати.

Органи чуття добре розвинені. Очі восьминога мають складну будову. У нього також розвинені органи рівноваги, дотику, нюху і смаку.

Розмноження і розвиток. Восьминоги — роздільностатеві тварини. Самка відкладає яйця в гнізді, захищеному огорожею з каменів або інших підводних предметів. Вона дуже дбайлива мати: протягом чотирьох місяців охороняє яйця, перебирає і погладжує їх, очищує від будь- якого сміття, неодмінно обливає водою і при цьому нічого не їсть. Більшість самок, виснажених своїми материнськими обов’язками, звичайно гине. Розвиток у восьминогів прямий — з яєць з’являються крихітні тваринки з дуже коротенькими щупальцями.

Різноманітність головоногих молюсків. Цей клас об’єднує близько 650 видів тварин (мал. 80). Примітивний головоногий молюск наутилус має багато щупалець. У нього збереглася тверда спірально закручена черепашка. Таку саму черепашку мали давні предки цих молюсків — амоніти, закам’янілі рештки яких легко знайти в завалах каменя-пісковика десь на берегах Дніпра.

Жили амоніти протягом 400 млн років і вимерли 80 млн років тому. Деякі види цих викопних молюсків вирізнялися дивовижними Розмірами (близько 3 м у діаметрі).

Мал. 80. Головоногі молюски:

1 — наутилус; 2 — каракатиці; 3 — кальмари.

До цього класу належать також кальмари і каракатиці. Кальмари це найрозвинутіші головоногі молюски. Вони мають плавці й 10 щупалець з присосками та гачками. Проте найбільше дивують очі кальмарів. В одних вони стирчать угору, нагадуючи телескоп, в інших — висять н стебельцях, а деякі мають асиметричні очі. В такому разі кальмар великим оком дивиться на глибині, де завжди панує темрява, а маленьким біля поверхні води, бо тут набагато світліше. Трапляються глибоководні кальмари з термоскопічними очима, що здатні сприймати теплові промені. Таких очей не має жодна інша тварина.

•  Особливу групу становлять гігантські кальмари, яких у природі понад 10 видів. Протягом багатьох століть побутували легенди про морських чудовиськ розміром з будинок, із величезними очима і довжелезними руками, які спроможні затягти під воду корабель. Лише наприкінці XIX століття напевно встановили факт існування подібної тварини. Найбільший з викинутих хвилями на берег гігантських кальмарів мав масу тіла близько 8 тонн, а щупальця завдовжки до 20 метрів! Своїми щупальцями цей спрут міг би торкнутися вікна шостого поверху.

Головоногі молюски — це найбільш розвинуті безхребетні тварини. їм притаманні спільні з молюсками інших класів особливості будови: залишки зовнішньої черепашки, мантія, нога, що перетворилася на щупальця.