Поверхневий апарат клітин, його функції. (підручник)

Поверхневий апарат клітин, його функції.

Пригадайте

Які структури в клітинах прокаріотів і еукаріотів можуть бути розташовані над плазматичною мембраною та під нею? 

Що таке антибіотики, антитіла, антигени, цитоскелет?

Поверхневий апарат клітин складається зі структур, розташованих над плазматичною мембраною (над-мембранні комплекси), самої мембрани, а також деяких структур, розташованих під нею (підмембранні комплекси). Що таке надмембранні комплекси клітин? У клітинах прокаріотів, грибів і рослин плазматична мембрана ззовні вкрита клітинною стінкою. У рослин вона складається переважно з нерозчинних у воді, зібраних у пучки волокон целюлози. Ці волокна утворюють каркас, заглиблений в основу (матрикс). Матрикс також складається здебільшого із полісахаридів. Залежно від типу тканин рослин і функцій, які вони виконують, до складу клітинної стінки також можуть входити й інші сполуки: ліпіди, білки, неорганічні сполуки (двооксид силіцію, солі кальцію тощо). 

Наприклад, стінки клітин корка або судин просочуються жироподібними сполуками. Внаслідок цього вміст клітин відмирає, що сприяє здійсненню ними певних функцій (опорної або провідної). Клітинні стінки можуть і дерев'яніти, тобто проміжки між волокнами целюлози заповнюються особливою органічною речовиною - лігніном, що також сприяє виконанню опорної функції (мал. 44).

Мал. 44. Клітинні стінки, просякнуті лігніном

Через клітинні стінки рослин відбувається транспорт води і певних сполук. Проникність стінок рослинних клітин можна проілюструвати на прикладі явищ плазмолізу і деплазмолізу. Наприклад, якщо клітину вмістити у розчин з концентрацією солей, вищою, ніж у цитоплазмі, то вода виходитиме з неї. Це спричиняє явище плазмолізу (від грец. плазма -виліплення, утворення та лізіс — розчинення) - відшарування пристінкового шару цитоплазми від клітинної стінки. Якщо ж клітину вмістити у розчин солей з концентрацією нижчою, ніж у її цитоплазмі, то спостерігається зворотний процес: вода надходитиме в клітину, внаслідок чого зростає внутрішньоклітинний тиск. Це явище називають деплазмолізом (від лат. де - префікс, що означає відміну). У різних груп грибів структура і хімічний склад клітинної стінки можуть розрізнятись. Як і у рослин, її основу складають різноманітні полісахариди (целюлоза, хітин тощо). До складу клітинних стінок деяких грибів можуть входити темні пігменти (меланіни), амінокислоти, фосфати та інші сполуки.

У прокаріотів структура клітинної стінки досить складна. У більшості бактерій вона складається з високомолекулярної сполуки - муреїну, який надає їй міцності. До складу клітинної стінки бактерій також входять білки, сполуки ліпідів з полісахаридами тощо (мал. 45).

Мал. 45. Схема будови клітинної оболонки бактерії: 1 - плазматична мембрана; 2 - клітинна стінка; З - білки; 4 - муреїн

Залежно від будови і властивостей надмембранних комплексів бактерій поділяють на грампозитивних і грамнегативних. У грамнегативних бактерій структура надмембранних комплексів складніша завдяки шару полісахаридів і додатковій зовнішній мембрані. Тому на них не діють певні антибіотики (наприклад, пеніцилін, актиноміцин). Клітинна стінка бактерій має антигенні властивості, що дає можливість певним групам лейкоцитів «впізнавати» хвороботворні бактерії і виробляти до них антитіла. У клітин тварин над плазматичною мембраною розташований поверхневий шар завтовшки в декілька десятків нанометрів. Його називають глікокалік-сом (від лат. глікіс — солодкий і каллюм — товста шкіра) (мал. 46). Він складається з білків, зв'язаних із вуглеводами і, частково, зі сполук ліпідів з вуглеводами. Глікокалікс приєднується до плазматичної мембрани і забезпечує безпосередній зв'язок клітин з навколишнім середовищем. Через нього клітина сприймає подразники. Завдяки наявності ферментів глікокалікс може брати участь у позаклітинному травленні. Крім того, глікокалікс забезпечує зв'язок між клітинами.

Мал. 46. Поверхневий апарат тваринної клітини: 1 - глікока-лікс; 2 - цитоплазма; 3 - ядро

Що таке підмембранні комплекси клітин?

До підмембранних комплексів клітин належать різноманітні структури білкової природи: мікронит-ки і мікротрубочки, які складають цитоскелет, тобто виконують опорну функцію. Елементи цитоскелета також сприяють закріпленню у певному положенні органе л і їхньому переміщенню в клітині. Мікронитки - тонкі (діаметром 4-7 нм) ниткоподібні структури, які складаються зі скоротливих білків (актину, міозину та ін.). Вони пронизують цитоплазму і беруть участь у зміні форми клітини. Пучки мікрониток одним кінцем прикріплюються до однієї структури (наприклад, плазматичної мембрани), а другим — до іншої (певноїорганели, молекули біополімерів). Мікротрубочки — циліндричні структури діаметром 10-25 нм (мал. 47). Вони беруть участь у формуванні веретена поділу еукаріотичних клітин, у внутрішньоклітинному транспорті речовин, входять до складу війок, джгутиків тощо.

Maл. 47. Схема будови мікротрубочок: 1 - білкові частки стінки мікротрубочки; 2 - поперечний розріз поодинокої та подвійної (3) мікротрубочок

У клітинах багатьох одноклітинних тварин (інфузорії, евглени тощо) до підмембранних комплексів належить пелікула (від лат. пелліс — шкіра). Вона надає міцності поверхневому апарату, забезпечуючи відносну сталість форми клітини. Пелікула складається з плазматичної мембрани і структур, які розташовані під нею в зміненому ущільненому зовнішньому шарі цитоплазми. У різних організмів товщина і структура пелікули можуть відрізнятись. Найскладніша її будова в інфузорій.

Контрольні запитання

1. Що таке клітинна стінка? Які її функції?
2. Які особливості будови клітинної стінки у рослин, грибів і прокаріотів?
3. Що таке глікокалікс? Які його функції?
4. Що таке цитоскелет? Чим він утворений і які його функції?
5. Що таке пелікула? Яке її значення в клітинах одноклітинних тварин?
6. Що належить до підмембранних комплексів клітини?

Поміркуйте

Що спільного та відмінного у будові та функціях клітинної стінки та глікокалікса?
Одноклітинна водорість хламідомонада ї представник одноклітинних тварин - евглена зелена - мають багато спільних особливостей будови клітини та процесів життєдіяльності. За якими ознаками хламідомонаду відносять до царства Рослини, а евглену зелену - до царства Тварини?

М.Є. Кучеренко, Ю.Г. Первес, П.Г. Балан, В.М. Войціцький, Загальна біологія, 10 клас
Вислано читачами інтернет-сайту.

Історія вивчення клітини. Методи цитологічних досліджень.

Яка наука вивчає клітини?

Будову і процеси життєдіяльності клітини вивчає цитологія(від грец. китос - клітина). Безумовно, вивчати клітини без застосування оптичних приладів неможливо, тому зародження і становлення цитології тісно пов'язане з винаходом мікроскопа (від грец. мікрос - маленький та скопео - дивлюся).

На жаль, точно невідомо, хто саме винайшов перший мікроскоп. Одні дослідники вважають, що цей винахід належить батьку і сину Янсенсам (кінець XVI століття), інші - відомому вченому Ґалілео Ґалілею (початок XVII століття).

Термін «клітина» запропонував 1665 року англійський дослідник Роберт Гук. Вивчаючи за допомогою сконструйованого ним мікроскопа зріз корка, він відкрив клітинну будову рослинних тканин. Однак, у даному випадку він мав справу не з живими клітинами, а лише з їхніми стінками.

Сучасник Р. Гука, голландець Антоні ван Левенгук також за допомогою мікроскопів власної конструкції (мал. 25) відкрив і описав одноклітинних тварин (зокрема, інфузорій), бактерій, а також еритроцити і сперматозоїди хребетних тварин.

Мал. 25. Мікроскоп, сконструйований А. ван Левенгуком

У 1825 році чеський дослідник Ян Пуркіне вперше спостерігав ядро в яйцеклітині курки, а в 1831—1833 роках англійський ботанік Роберт Броун описав ядра в клітинах рослин, згодом-у 1838-1839 роках, німецький зоолог Теодор Шванн описав ядра і в клітинах тварин. Так було доведено, що ядро є обов'язковим компонентом клітин рослин і тварин. Ці відкриття, а також накопичена на початок XIX століття інформація про будову клітин різних типів сприяли створенню клітинної теорії, яка істотно вплинула на подальший розвиток не лише цитології, а й усієї біології.

У 1839 році Т. Шванн, спираючись на результати досліджень іншого німецького вченого — ботаніка Матіаса Шлейдена, сформулював основні положення клітинної теорії:

- всі організми складаються з клітин;
- клітини тварин і рослин подібні за будовою.

Крім Т. Шваннаі М. Шлейдена, співавторами клітинної теорії вважають німецького вченого Рудольфа Вірхова й естонського вченого Карла Бера. Зокрема, Р. Вірхов довів, що клітини утворюються не з безструктурної міжклітинної речовини, як тоді вважалося, а розмножуються поділом. А К. Бер відкрив яйцеклітину птахів і ссавців і довів, що ці тварини розвиваються з однієї клітини - заплідненої яйцеклітини. Отже, було з'ясовано, що клітина є не лише одиницею будови, а й одиницею розвитку багатоклітинних організмів.

Які положення обґрунтовує клітинна теорія на сучасному етапі розвитку цитології?

На сучасному етапі розвитку цитології клітинна теорія включає такі положення:

- клітина - елементарна одиниця будови і розвитку всіх живих організмів;
- клітини всіх одноклітинних і багатоклітинних організмів подібні за походженням, будовою, хімічним складом, основними процесами життєдіяльності;
- кожна нова клітина утворюється тільки в результаті розмноження материнської клітини;
- у багатоклітинних організмів, які розвиваються з однієї клітини (спори, зиготи тощо), різні типи клітин формуються завдяки їхній спеціалізації протягом індивідуального розвитку особини і утворюють тканини;
- із тканин формуються органи, які тісно пов'язані між собою.

Як досліджують клітини?

Як вам уже відомо, першим приладом, за допомогою якого вивчають клітини, був світловий (оптичний) мікроскоп (мал.26). Раніше ви вже мали змогу ознайомитися з будовою і правилами роботи з цим приладом.

Методи досліджень за допомогою цього мікроскопа називають світловою мікроскопією. Так можна вивчати загальний план будови клітин та їхні окремі органели, розміром не менше ніж 200 нм.

Пригадаймо: світлова мікроскопія ґрунтується на тому, що через прозорий чи напівпрозорий об'єкт дослідження проходять промені світла, які згодом потрапляють на систему лінз об'єктива та окуляра. Лінзи зорово збільшують об'єкт дослідження. Кратність збільшення можна визначити як добуток збільшень об'єктива і окуляра. Наприклад, якщо лінзи окуляра забезпечують збільшення в 10 разів, а об'єктива - в 40, то загальне збільшення об'єкта досліджень становитиме 400 разів. Сучасні світлові мікроскопи можуть забезпечувати збільшення об'єктів у 2-3 тис. разів.

Мал. 26. Світловий мікроскоп

Клітинні структури дрібніших розмірів (наприклад, клітинні мембрани) відкрито й досліджено за допомогою електронного мікроскопа (мал. 28), винайденого у першій половині XX століття.

Мал. 28. Електронний мікроскоп

За конструкцією електронний мікроскоп нагадує світловий, але замість потоку променів світла в ньому застосовують потік електронів, які рухаються в магнітному полі. Цей потік прискорюється високою різницею потенціалів, що створюється між різними полюсами (катодом і анодом). Роль лінз виконують електромагніти, здатні змінювати напрямок руху електронів, збирати їх у пучок (фокусувати) і спрямовувати його на об'єкт дослідження. Частина електронів, проходячи через об'єкт, може відхилятись, розсіюватись, поглинатись, взаємодіяти з об'єктом дослідження або проходить крізь нього без змін. Пройшовши через досліджуваний об'єкт, електрони потрапляють на люмінісцен-тний екран, спричиняючи його свічення, або на особливий фотоматеріал, за допомогою якого зображення можна фотографувати.

Електронний мікроскоп здатний збільшувати зображення об'єктів дослідження в сотні тисяч разів (до 500 000 і більше).

Живі клітини досліджують як за допомогою методу прижиттєвого вивчення, так і в зафіксованому стані. У першому випадку можна вивчати певні процеси життєдіяльності клітини (рух цитоплазми, процес поділу тощо).

Щоб з'ясувати місце або перебіг тих чи інших біохімічних процесів у клітині, застосовують метод мічених атомів: у клітину вводять речовину, в якій один з атомів певного хімічного елемента заміщений його радіоактивним ізотопом. За допомогою спеціальних приладів, здатних фіксувати ці ізотопи, можна простежити за міграцією цих речовин у клітині та їхнім перетворенням.

Вивчаючи тонку структуру клітин, їх потрібно попередньо зафіксувати, застосовуючи особливі речовини (спирт, формалін тощо), швидке заморожування або висушування. Деякі структури фіксованих клітин зафарбовують спеціальними барвниками.

Для вивчення окремих клітинних структур застосовують метод центрифугування (від лат. центрум - центр та фуга - втеча). При цьому клітини попередньо подрібнюють і в особливих пробірках уміщують у центрифугу - прилад, здатний розвивати швидкі колові оберти. Оскільки різні клітинні структури мають неоднакову щільність, вони під час роботи центрифуги осідатимуть неодночасно й утворюватимуть шари: щільніші - швидше, і тому опиняться знизу, а менш щільні - повільніше, вони розташуються зверху. Шари, що утворилися, розділяють і досліджують окремо.

Контрольні запитання

1. Чому клітину вважають елементарною структурно-функціональною одиницею всіх організмів?

2. Що спільного і відмінного між одноклітинними, колоніальними та багатоклітинними організмами?

3. Яка наука вивчає будову та процеси життєдіяльності клітин? Коли вона виникла?

4. За допомогою яких методів вивчають клітини?

5. Які положення входять до клітинної теорії? Які вчені зробили внесок у її розвиток?

Поміркуйте

На чому ґрунтується положення клітинної теорії про те, що клітини всіх організмів подібні за походженням, будовою, хімічним складом, основними процесами життєдіяльності?

М.Є. Кучеренко, Ю.Г. Первес, П.Г. Балан, В.М. Войціцький, Загальна біологія, 10 клас
Вислано читачами інтернет-сайту.

Ядро клітини

На основі знань про прокаріоти та еукаріоти, ми вже знаємо, що організми, які не мають сформованого ядра називаються доядерними або прокаріотами, а ті, що мають сформоване ядро – ядерними або еукаріотами.

Форма ядер буває різноманітна, в основному ядра кулясті, але бувають овальними та неправильної форми у деяких типів лейкоцитів. Розміри від 1 мкм до 1мм.

Ядро – двомембранна складова еукаріотичних клітин, що являється центром управління обміном речовин клітини, забезпечує зберігання та передачу спадкової інформації.

Будова ядра.

Ядро складається із поверхневого апарату та внутрішнього середовища. Поверхневий апарат утворений двома мембранами – зовнішньою і внутрішньою, між якими є перинуклеарний простір. У деяких місцях зовнішня мембрана сполучена із внутрішньою мікроскопічними отворами – ядерними порами.  Завдяки наявності пор, які забезпечують вибіркову проникність, ядерна оболонка контролює обмін речовин між ядром і цитоплазмою.

Поверхневий апарат функціонально контактує з мембранами ЕПС.

Ядерний матрикс –  внутрішнє середовище ядра,  що складається із ядерного соку, ядерець та ниток хроматину.

 Нуклеоплазма (каріоплазма) – ядерний сік, що заповнює простір між структурами ядра. В ній знаходиться одне, або декілька ядерець, велика кількість ДНК і РНК , різноманітні білки, вільні нуклеотиди, амінокислоти проміжні продукти обміну речовин. Нуклеоплазма здійснює взаємозв’язок всіх ядерних структур. У каріоплазмі є  білкові  фібрили, що утворюють особливий внутрішній скелет ядра, що сполучає різні структури.

Нуклеосома – комплекс, що складається з восьми молекул пістонів і обмотаної навколо них ділянки подвійної спіралі молекули ДНК.

Хроматин – ниткоподібні структури ядра, утворені здебільшого з білків та нуклеїнових кислот.

Хроматин

                              Гетерохроматин                   Еухроматин

Ділянки хроматину неоднорідні. Ті з них, що постійно перебувають в ущільненому стані, називаються гетерохроматином. Вони добре забарвлюються різними барвниками і в період між поділами клітини помітні у світловий мікроскоп. Еухроматин – незабарвлені, менш ущільнені ділянки, в яких розміщена основна кількість генів.

Хромосоми – компактні тільця, що утворюються під час ущільнення хроматину при поділі клітини.

Ядерця – округлі, сильно ущільнені, не обмежені мембраною ділянки клітинного ядра діаметром 1-2 мкм. В ядрі може міститись від 1 до 10 ядерець. Ядерця складаються з комплексів РНК з білками, хроматину і інших хімічних компонентів. Під час поділу ядра ядерця руйнуються, а в період між поділами знову формуються з ядерцевих організаторів навколо певних ділянок хромосом.

Основні функції ядерець полягають в утворенні рРНК і складових рибосом, які згодом виходять в цитоплазму.

Функції ядра.

 Ядро зберігає спадкову інформацію і забезпечує її передачу від материнської клітини дочірнім. Саме з молекул ДНК за участю молекул іРНК інформація про структуру білків переноситься до місця їхнього синтезу на мембранах зернистої ендоплазматичної сітки. Спадкова інформація, що зберігається в ядрі, може змінюватись унаслідок мутацій. Це забезпечує спадкову мінливість.

У ядрі за участю ядерець формуються частини рибосом. Таким чином, завдяки реалізації спадкової інформації, закодованої у вигляді послідовності нуклеотидів молекули ДНК, ядро регулює біохімічні, фізіологічні та морфологічні процеси, які відбуваються в клітині. 

Поверхневий апарат клітини (лекція)

Поверхневий апарат клітин складається зі структур, розташованих над плазматичною мембраною (над-мембранні комплекси), самої мембрани, а також деяких структур, розташованих під нею (підмембранні комплекси).

Надмембранні структури.

Надмембранною структурою тваринних клітин є глікокалікс, а рослинних клітин – клітинна стінка.

Глікокалікс – це утворення на поверхні мембрани, властиве тваринним клітинам, утворений молекулами полісахаридів, які з’єднані з білками та ліпідами мембрани і оточують її. Завдяки глікокаліксу між клітинами виникають контакти при утворенні тканин. Глікокалікс бере участь в розпізнаванні зовнішніх сигналів.

Клітинна стінка властива клітинам рослин, грибів, бактерій. Це мертве утворення, що розміщується на поверхні плазматичної мембрани. Клітинна стінка повністю проникна для води та газів. До її складу в рослин входить целюлоза, геміцелюлоза, пектин. У грибів клітинна стінка також побудована з полісахаридів. Крім целюлози, це може бути хітин, глікоген  тощо.

До змін клітинної оболонки належать:

1)     Здерев’яніння, що супроводжується просоченням її лігніном (надає міцності)

2)    Коркування – просочення суберином, що робить її непроникною для води і газів

3)    Кутинізація – просочення кутином – жироподібною речовиною, що оберігає рослини від надлишкового випаровування води

4)    Ослизнення, що захищає клітини водних рослин від вимивання

5)    Мінералізація – просочення клітинної оболонки сполуками силіціуму.

Плазмодесми – тяжі цитоплазми, які з’єднують між собою рослинні клітини.

Функції клітинної стінки: захищає вміст клітини, відіграє роль зовнішнього скелета.

Поверхневий апарат  відокремлює внутрішній вміст клітини та захищає його від несприятливих умов довкілля, забезпечує обмін речовин між клітиною і навколишнім природним середовищем.

Підмембранні комплекси клітини.

Під мембранні комплекси клітини: мікронитки, мікротрубочки, пелікула…

В цитоплазмі всіх клітин є внутрішній цитоскелет (каркас), що складається із мікротрабекулярної системи, мікротрубочок і мікрофіламентів.

Мікротрабекулярна система – являє собою мережу із тонких фібрил товщиною 2-3 нм, які перетинають цитоплазму в різних напрямках і зв’язують всі внутрішньоклітинні компоненти: мікротрубочки, органели плазмалему в єдине ціле.

Мікротрубочки є в усіх еукаріотичних клітинах і являють собою порожнисті нерозгалужені циліндри. Це дуже тонкі структури. Зовнішній діаметр не перевищує 30 нм, а товщина стінки 5 нм, довжиною можуть сягати кілька мікрометрів. Цитоплазматичні мікротрубочки легко розпадаються і збираються знову. Утворені з молекул білка тубуліну.

Мікротрубочки розом із мікротрабекулярною системою виконують опорну функцію в клітині, надають їй певної форми, утворюють веретено поділу, відповідають за переміщення  клітинних органел.

Мікрофіламенти являють собою тонкі нитки, розташовані у всій цитоплазмі клітини, утворюють щільну мережу тонких ниток, які перехрещуються в різних напрямках. Мікрофіламенти утворюються з білка актину. Функції: забезпечують рухову властивість цитоплазми, беруть участь в ендоцитозі, утворенні перетяжки під час поділу клітини, забезпечують амебоїдний рух.

Пелікула – являє собою ущільнений зовнішній шар цитоплазми багатьох найпростіших. Пелікула забезпечує відносну сталість форми клітини і надає міцності поверхневому апарату.

Клітини живих організмів складаються з поверхневого апарату, цитоплазми і ядра (в еукаріот). Однією з  головних особливостей всіх еукаріотичних клітин є складна будова внутрішньоклітинних мембран. Мембрани оточують не тільки цитоплазму а й ядро, мітохондрії та пластиди.

Плазмалема, або плазматична мембрана – це найбільш стала, основна, універсальна для всіх клітин система поверхневого апарату, що забезпечує обмін речовин із зовнішнім середовищем, взаємодію клітин між собою.

Будова плазматичної мембрани.

Плазматична мембрана являє собою тонку, але щільну плівку, яка вкриває клітину.

Клітинні мембрани складаються з впорядковано розташованих молекул фосфоліпідів, білків, вуглеводів.

1 – зовнішній бік мембрани

2 – внутрішній бік мембрани

3 – гліколіпід

4 -  білок

5 – глікопротеїд

6 – ліпід

Плазма лема складається з двох рядів ліпідів, молекули яких розташовані таким чином, що їх неполярні гідрофобні кінці знаходяться в глибині мембрани, а полярні гідрофільні кінці зорієнтовані до внутрішнього і зовнішнього середовищ.

Ліпідний шар не суцільний.

В окремих місцях мембрана пронизується білковими молекулами.

На поверхні всіх еукаріотичних клітин знаходяться вуглеводи, які зв’язані з ліпідами і білками.

Така модель будови мембрани називається рідинно-мозаїчною.

Властивості мембрани.

 Мембрани є рухомими структурами, вони динамічні, швидко відновлюються після пошкодження, розтягуються і стискаються під час руху клітин , можуть легко зливатись одна з одною, утворювати вирости, вгини, зморшки, мікроворсинки.

Функції мембрани.

Плазматична мембрана оточує кожну клітину, забезпечує збереження суттєвих відмінностей між вмістом клітини та зовнішнім середовищем. Без мембран існування клітин не можливе.

Функції:

1) визначає розміри клітини;

2) виконує захисну функцію(оберігає внутрішнє середовище від несприятливих впливів);

3) забезпечує обмін речовин з навколишнім середовищем.

4) напівпроникність (здатність вибірково пропускати в клітину та з клітини молекули і йони).

5) сигнальна функція;

6) участь в процесах взаємоперетворення енергії;

7) забезпечення міжклітинних контактів;

8) участь у рості і поділі клітин.

Транспорт речовин крізь плазматичну мембрану.

Транспорт поділяється на пасивний та активний.

Пасивний включає: дифузію, полегшену дифузію, осмос.

Активний включає: транспорт проти градієнта концентрації (калій-натрієвий насос), екто- та ендоцитоз.

Основні механізми транспорту:

1.  Дифузія – переміщення молекул через певні ділянки мембрани за градієнтом концентрації, без витрат енергії.

2.  Полегшена дифузія – це проникнення через мембрану певних молекул за допомогою мембранних білків-переносників, які пронизують мембрану.

3.  Осмос – однобічна дифузія розчинника через напівпроникну мембрану.

4.  Активний транспорт – здійснюється проти градієнтів концентрації, зазвичай за участі транспортних білків, при затратах енергії АТФ.

5.  Ендоцитоз – проникнення всередину клітини макромолекул.різновиди ендоцитозу – фагоцитоз і піноцитоз).

Фагоцитоз – це активне захоплення твердих мікроскопічних об’єктів.

Піноцитоз – процес поглинання клітиною рідини разом з розчиненими в ній сполуками.

6.  Екзоцитоз – виведення з клітин макромолекул.

17-1

на 08.11

 готуєтесь до контрольної роботи по темі "Органічні речовини"

повторити: ліпіди, полісахариди, білки, нуклеїнові кислоти.

здати практичну роботу №2

для 1 курсу

Практичні роботи № 2 і 3
http://irababych1010.blogspot.com/2013/11/3.html
http://irababych1010.blogspot.com/2013/09/2_29.html

Практична робота №3

Практична робота №3

Оцінка продуктів харчування за їхнім хімічним складом.

Мета: навчитися оцінювати продукти харчування за їх хімічним складом і відповідно до цього приймати рішення про їх вживання. Навчитися використовувати знання про енергетичну цінність продуктів харчування для оцінки раціону людини.

Обладнання і матеріали: етикетки з упаковок для продуктів харчування, таблиці «Хімічна та енергетична цінність продуктів харчування», «Раціональне харчування», «Добова потреба в енергії, білках, жирах, вуглеводах», «Енерговитрати організму за різних видів фізичного навантаження», «Норми добової потреби в поживних речовинах залежно від виду праці».

Теоретичний мінімум

Необхідні людині хімічні речовини:білки, вуглеводи, ліпіди (жири), вітаміни, макро- та мікроелементи знаходяться в різних продуктах в різних кількостях.

Раціон харчування людини передбачає певні кількісні та якісні співвідношення харчових продуктів.

Співвідношення білків, жирів та вуглеводів у добовому раціоні дорослої людини має складати приблизно 1 : 1,1 : 4.

Кількість поживних речовин має відповідати витратам енергії , яка в свою чергу залежить від віку, статі, фізичного навантаження, яка в свою чергу залежить від віку, статі, фізичного навантаження людини.

Їжа повинна містити вітаміни, мікроелементи, воду.

Кількість енергії, що необхідна у спокійному стані юнаком 14-17 років – 13188 кДж (3150 ккал) на день, дівчатам – 11514 кДж (2750 ккал).

Добовий раціон за енергетичною цінністю повинен розподілятися таким чином: сніданок 25-30%, обід – 45-50%, вечеря 20-25%.

Завдання 1.

Навчитися оцінювати продукти харчування за їх хімічним складом.

Хід роботи:

1.     Переконайтеся, що ви знаєте про роль харчування: випишіть з таблиці «Хімічна та енергетична цінність продуктів харчування» продукти харчування, багаті на хімічні елементи і вітаміни, які необхідні для функціонування організму:

Органи, системи організму людини	Необхідні хімічні елементи та вітаміни	Продукти
Серцевий м’яз	К (калій)
Кров	Са, Fe, вітамін Е
Зуби та скелет	Са
Нервова система	Вітамін В1, Mg
Очі	Вітамін А

2.     Ознайомитися з інформаційною частиною етикетки продуктів харчування. Бажано використовувати різні групи продуктів: напої, солодощі, їжу як рослинного так і тваринного походження.

3.     Оцініть 5 продуктів за хімічним складом, вказаним на етикетці, побудувавши таблицю:

№	Назва продукту	Хімічні речовини продукту, необхідні для організму	Харчові домішки	Речовини, небезпечні для здоров’я
1
2
3
4
5

4.     Дайте відповіді на запитання:

1)    Чому на етикетках харчових продуктів не вказується фізіологічна дія хімічних компонентів продукту?

2)    Які продукти, на вашу думку, є небезпечними для здоров’я?

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Завдання 2.

Навчитися складати та аналізувати свій денний раціон харчування.

1.       Складіть свій денний раціон харчування користуючись таблицями:  «Хімічна та енергетична цінність продуктів харчування», «Раціональне харчування», «Добова потреба в енергії, білках, жирах, вуглеводах», «Енерговитрати організму за різних видів фізичного навантаження», «Норми добової потреби в поживних речовинах залежно від виду праці».

2.  Порівняйте наскільки ваш добовий раціон відповідає потребам організму.

3.  Зробіть висновки.

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Домашнє завдання: підготувати доповідь: «Раціональне харчування»