Дистанційне навчання за 11.10.2014

Для групи 13-1

Звіт про виконання надіслати на електронну адресу ipa1010@yandex.ua  або в коментарях до цього допису

Тема: Органічні речовини в живих організмах 

Органічні сполуки – речовини утворені атомами Карбону, між якими встановлюється міцні ковалентні зв’язки 

Органічні речовини – це сполуки Карбону з іншими елементами, що виникли в живих істотах, або штучно синтезовані людиною. У цих сполуках ковалентно зв’язані атоми Карбону утворюють ланцюжки, або ряди кілець.

Вміст органічних сполук у клітинах становить в середньому 20-30%

Основні органічні речовини живих організмів можна розділити на такі великі групи як: ліпіди, білки, вуглеводи, нуклеїнові кислоти. Всі ці речовини зазвичай представлені дуже великими  молекулами, до складу яких входять тисячі, десятки тисяч, або навіть мільйони атомів. Їх можна назвати біополімерами тому що вони складаються з великої кількості дрібніших мономерів (компонентів), які зібрані у складі однієї структури.

Зазвичай біополімери мають велику молекулярну масу (до одного мільйона).

Основні типи органічних сполук,

що входять до складу організмів

Органічні сполуки	Складові компоненти	Функції
Ліпіди: ·         Жири ·         Воски ·         Стероїди	Залишки триатомного спирту гліцерину і жирних кислот. Залишки одноатомних спиртів і жирних кислот. Поліциклічні гідрофобні спирти	Структурна, енергетична, захисна, регуляторна.
Біополімери: ·         Полісахариди ·         Білки ·         Нуклеїнові кислоти	Моносахариди Амінокислоти Нуклеотиди	Опорна, енергетична, Структурна, енергетична, захисна, каталізуюча, (ферментативна), сигнальна, рухова, регуляторна, транспортна. Кодування та зберігання спадкової інформації, участь у біосинтезі білка.

         Біологічно активні речовини – речовини, що впливають на процеси обміну речовин і перетворення енергії загалом, або на окремі їхні ланки, здійснюють гуморальну регуляцію процесів життєдіяльності різноманітних істот. Серед них виділяють ферменти, гормони, вітаміни, алкалоїди, природні отрути.

Для групи 15-1

Звіт про виконання надіслати на електронну адресу ipa1010@yandex.ua  або в коментарях до цього допису

Тема: Вуглеводи 

Хімічний склад вуглеводів відповідає формулі (СН₂O)_n, де п дорівнює трьом та більше. Але існують вуглеводи, в яких співвідношення вказаних у формулі хімічних елементів інше. До того ж, деякі з цих сполук містять атоми Нітрогену, Фосфору або Сульфуру.

У клітинах тварин і людини вміст вуглеводів незначний. Натомість у клітинах рослин їх значно більше (наприклад, у листках, насінні, плодах - майже 70%, у бульбах картоплі - до 90%).

Залежно від кількості мономерів, що входять до складу молекул, вуглеводи поділяють на три основні класи: моносахариди, олігосахариди та полісахариди.

Моносахариди, або прості цукри, залежно від кількості атомів Карбону, поділяють на тріози (3 атоми), тетрози (4), пентози (5), гексози (6) і так далі до декоз (10). У природі найпоширеніші гексози, а саме глюкоза і фруктоза. Солодкий присмак ягід, фруктів, меду залежить від вмісту в них цих сполук. Серед пентоз важливе значення мають рибоза і дезоксирибоза, які входять до складу нуклеїнових кислот та аденозинтрифосфорної кислоти (АТФ).

Олігосахариди - сполуки, в яких кілька залишків молекул моносахаридів з'єднані між собою ковалентними зв'язками. Серед них найпоширеніші дисахариди, які утворюються внаслідок сполучення залишків двох молекул моносахаридів (мал. 4). Наприклад, буряковий (або тростинний) цукор - сахароза - складається із залишків глюкози і фруктози, а солодовий - мальтоза - лише з залишків глюкози тощо. Дисахариди мають солодкий присмак. Вони, як і моносахариди, добре розчинні у воді.

Мал. 4. Схема будови молекул моносахариду (1) і дисахариду (2)

Полісахариди - молекули, молекулярна маса яких може сягати кількох мільйонів.

Полісахариди розрізняються між собою складом мономерів, довжиною та розгалуженістю ланцюгів. На відміну від моно- та олігосахаридів, полісахариди майже не розчиняються у воді й не мають солодкого присмаку.
Один із найпоширеніших полісахаридів - крохмаль. Він синтезується в процесі фотосинтезу в клітинах рослин і складається із залишків глюкози. Крохмаль у значній кількості відкладається в клітинах рослин насамперед листків, насіння, бульб тощо. У клітинних стінках рослин міститься полісахарид целюлоза - міцний, волокнистий, нерозчинний у воді. Деревина, кора, бавовна складаються переважно з целюлози.

У грибів, тварин і людини запасним полісахаридом є глікоген. Він відкладається здебільшого в м'язах і клітинах печінки. До складу клітинних стінок деяких грибів і зелених водоростей, кутикули членистоногих входить полісахарид - хітин.

Які функції вуглеводів у живих організмах?

Основні функції вуглеводів у живих організмах - енергетична та будівельна.

Енергетична функція вуглеводів полягає у здатності розщеплюватися з виділенням енергії. За повного розщеплення 1 г цих сполук вивільняється 17,2 кДж енергії. Кінцеві продукти окиснення вуглеводів - С0₂ і Н₂0. Важлива роль вуглеводів у енергетичному балансі живих істот пов'язана із здатнітю розщеплюватись як за участі кисню, так і без нього. Це має особливе значення для організмів, які мешкають в умовах нестачі кисню (наприклад, червів, які паразитують у кишечнику тварин і людини).

Полісахариди (крохмаль, глікоген) як запасні сполуки можуть відкладатись у клітинах у вигляді зерен. Вони є резервом основної енергетичної сполуки живих істот - глюкози. У членистоногих енергетичну функцію виконує дисахарид трегалоза.

Будівельна, або структурна, функція вуглеводів полягає в тому, що ці сполуки входять до складу опорних елементів клітин організмів. Як ми вже згадували, хітин є компонентом зовнішнього скелета членистоногих та клітинних стінок деяких грибів і водоростей. Клітинні стінки рослин, які містять целюлозу, захищають вміст клітин і підтримують їхню форму.

Для групи 16-2

Звіт про виконання надіслати на електронну адресу ipa1010@yandex.ua  або в коментарях до цього допису

Тема: Перетворення енергії в біогеоченозах.

Функціонування будь-якого біогеоценозу, як і окремого організму, пов'язане з перетворенням енергії. Енергія потрібна всім організмам для забезпечення процесів життєдіяльності: росту, розмноження, рухової активності тощо. Так само, як і окремі організми, біогеоценози - відкриті системи, тому вони потребують постійного надходження енергії ззовні. Простежимо, які саме перетворення енергії відбуваються в біогеоценозах. Основним джерелом енергії, що надходить до біогеоценозу ззовні, є сонячне світло. Як вам відомо, її вловлюють фотосинтезуючі організми. Гетеротрофні організми дістають необхідну їм енергію внаслідок розщеплення органічних речовин, які надійшли до них з їжею.

Лише незначну частину сонячної енергії, що досягає поверхні Землі (приблизно 1%), вловлюють зелені рослини, інша ж її частина відбивається в космос або розсіюється у вигляді тепла. Частину засвоєної енергії вони використовують на забезпечення власних процесів життєдіяльності, а частину - запасають у вигляді синтезованих ними органічних сполук.

Організми, які споживають зелені рослини, також запасають лише частину енергії, одержану з їжею (близько 10-20%), іншу - розсіюють у вигляді тепла, витрачають на забезпечення процесів життєдіяльності (мал. 140).

Те саме відбувається і при поїданні рослиноїдних видів хижаками тощо. Отже, на кожному з етапів передачі енергії від одних організмів до інших, більша її частина розсіюється у вигляді тепла і лише незначна частка (10-20%) запасається у вигляді енергії хімічних зв'язків синтезованих органічних сполук. Основним джерелом енергії, що надходить до біогеоценозу ззовні, є сонячне світло. Як вам відомо, її вловлюють фотосинтезуючі організми. Гетеротрофні організми дістають необхідну їм енергію внаслідок розщеплення органічних речовин, які надійшли до них з їжею.

Лише незначну частину сонячної енергії, що досягає поверхні Землі (приблизно 1%), вловлюють зелені рослини, інша ж її частина відбивається в космос або розсіюється у вигляді тепла. Частину засвоєної енергії вони використовують на забезпечення власних процесів життєдіяльності, а частину - запасають у вигляді синтезованих ними органічних сполук.

Організми, які споживають зелені рослини, також запасають лише частину енергії, одержану з їжею (близько 10-20%), іншу - розсіюють у вигляді тепла, витрачають на забезпечення процесів життєдіяльності (мал. 140). Те саме відбувається і при поїданні рослиноїдних видів хижаками тощо. Отже, на кожному з етапів передачі енергії від одних організмів до інших, більша її частина розсіюється у вигляді тепла і лише незначна частка (10-20%) запасається у вигляді енергії хімічних зв'язків синтезованих органічних сполук.

Що таке ланцюги живлення?

Ми можемо створити уявний ряд організмів, у якому особини одного виду, їхні рештки або продукти життєдіяльності слугують об'єктом живлення для представників іншого виду. Такі ряди організмів називають ланцюгами живлення (мал. 141).

Кожен ланцюг живлення складається з певної кількості видів, тобто окремих ланок. При цьому кожен з цих видів займатиме в ланцюзі живлення певне положення, або трофічний рівень. На початку ланцюгів живлення, як правило, перебувають продуценти, тобто автотрофні організми. А трофічний рівень консументів (гетеротрофних організмів) визначають тією кількістю ланок, через яку вони дістають енергію від продуцентів.

Так, рослиноїдні тварини займають трофічний рівень, наступний за продуцентами. Тому їх називають консументами І порядку. Далі йде рівень хижаків, які живляться рослиноїдними видами (консументи II порядку) тощо.

Якщо консументи споживають різні види їжі, то в різних ланцюгах живлення вони можуть займати різні трофічні рівні. Наприклад, сіра ворона може поїдати зерно (консумент І порядку), пташенят зерноїдних (консумент II порядку) чи комахоїдних (консумент III порядку) птахів.

Частина біомаси відмерлих продуцентів (наприклад, листяний опад), яка до цього не була спожита консументами, а також рештки чи продукти життєдіяльності самих консументів (наприклад, трупи, екскременти тварин), складають кормову базу редуцентів. Редуценти дістають необхідну їм енергію, розкладаючи органічні сполуки до неорганічних.

Отже, в біогеоценозі енергія накопичується у вигляді хімічних зв'язків органічних сполук, синтезованих продуцентами з неорганічних речовин. Далі вона проходить через організми консументів і редуцентів, але при цьому на кожному з трофічних рівнів частково розсіюється у вигляді тепла. Наприкінці ланцюга живлення, енергія, яка зберігається в мертвій органіці, остаточно розсіюється у вигляді тепла при руйнуванні її редуцентами (мал. 142).

Оскільки під час передачі енергії з одного трофічного рівня на наступний, вищий, більша її частина втрачається для організмів, то кількість можливих ланок ланцюга живлення обмежена. Як правило, вона не перевищує чотирьох-п'яти. Можна також зробити висновок, що оскільки при передачі енергії від нижчого трофічного рівня на вищий більша її частина розсіюється у вигляді тепла, колообіг енергії в біогеоценозі, на відміну від колообігу речовин, неможливий. Для нормального функціонування біогеоценозу необхідне постійне надходження певної кількості енергії ззовні, яка компенсує її втрати живими організмами.

Отже, основу будь-якого біогеоценозу складають зелені рослини, здатні вловлювати енергію сонячного світла і переводити її в енергію хімічних зв'язків синтезованих ними органічних сполук.

Тому мешканці дна морів і печер, тобто місцеіснувань, куди не доходить сонячне світло, не формують окремих біогеоценозів. Вони - лише компоненти більших біогеоценозів і функціонують за рахунок надходження органічної речовини з тих їхніх частин, де є продуценти.

З чого формується трофічна сітка?

Чи всі ланцюги, живлення беруть початок від продуцентів? Звичайно ж, ні. Енергія в біогеоценозах ніби поділяється на два потоки: один починається з живих організмів - продуцентів, другий - від мертвої органіки. Внаслідок цього в біогеоценозах формуються два типи ланцюгів живлення: пасовищного (ланцюги виїдання) і детритного (Детрит (від лат. детритус - подрібнений) - подрібнені рештки організмів) (ланцюги розкладання).

Ланцюги живлення пасовищного типу (мал. 141) починаються з продуцентів і включають послідовно ланки консументів І, II та ін. порядків і завершуються редуцентами. Ланцюги живлення детритного типу починаються зі споживачів мертвої органіки, далі ведуть до видів, які ними живляться, і завершуються також редуцентами.

У будь-якому біогеоценозі різні ланцюги живлення не існують окремо один від одного, а переплітаються між собою. Це відбувається тому, що організми певного виду можуть бути ланками різних ланцюгів живлення. Наприклад, особини одного виду птахів можуть споживати як рослиноїдні (консументи II порядку), так і хижі види комах (консументи III порядку) тощо. Отже, переплітаючись, різні ланцюги живлення формують трофічну сітку біогеоценозу. Розгалужені трофічні сітки забезпечують стійкість біогеоценозів, оскільки при зменшенні чисельності певних видів (чи, навіть, за умови їхнього зникнення з даного біогеоценозу), види, які ними живляться можуть переключатись на інші об'єкти живлення. Внаслідок цього сумарна продуктивність біогеоценозу залишається стабільною (мал. 143).

Що таке правило екологічної піраміди?

Різні біогеоценози відрізняються за своєю продуктивністю. Ви вже знаєте, що є різні ланцюги живлення. Але всім їм властиві певні співвідношення продукції (тобто біомаси з енергією, що витрачаються і запасаються на кожному з трофічних рівнів). Ці закономірності дістали назву правила екологічної піраміди: на кожному попередньому трофічному рівні кількість біомаси і енергії, які запасаються організмами за одиницю часу, значно більші, ніж: на наступному (в середньому в 5-10 разів).

Графічно це правило можна зобразити у вигляді піраміди, складеної з окремих блоків. Кожен блок такої піраміди відповідає продуктивності організмів на кожному з трофічних рівнів певного ланцюга живлення. Отже, екологічна піраміда є графічним зображенням трофічної структури ланцюга живлення.

Розрізняють різні типи екологічних пірамід, залежно від того, який показник покладено в її основу. Так, піраміда біомаси (мал. 144) відображає кількісні закономірності передачі ланцюгом живлення маси органічної речовини; піраміда енергії - відповідні закономірності передачі енергії від однієї ланки ланцюга живлення до наступного.

Розроблена і піраміда чисел, яка відображає кількість особин на кожному з трофічних рівнів ланцюга живлення.

Контрольні запитання:

1. Чому біогеоценози потребують надходження енергії ззовні?
2. Яка подальша доля світлової енергії, яку засвоюють автотрофні організми?
3. Що таке ланцюги живлення? Завдяки чому вони формуються?
4. Чим визначається трофічний рівень, який займають організми певного виду в ланцюзі живлення?
5. Чому кількість ланок у певному ланцюзі живлення не перевищує 4-5?
6. Які ви знаєте типи ланцюгів живлення?
7. Що таке трофічна сітка? Завдяки чому вона формується?
8. Сформулюйте правило екологічної піраміди. Яка її біологічна основа?

Поміркуйте:

Чому біогеоценози не можуть існувати без продуцентів?

Чому стабільність біогеоценозів залежить від ступеня розгалуженості трофічної сітки? 

Для групи 18-2

Звіт про виконання надіслати на електронну адресу ipa1010@yandex.ua  або в коментарях до цього допису

Тема: Біосфера та її межі 

Хід уроку Склад та межі біосфери.

Біосфера (від греч. bbs - "життя", spbaira - "куля") - одна з оболонок (сфер) Землі, склад і енергетика якої в істотних своїх рисах визначені роботою живої речовини. Давайте подивимося на малюнок 1, щоб побачити, як саме виглядає біосфера.

Мал. 1 Біосфера
Термін введений Э. Зюссом в 1875 р., в результаті робіт В. І. Вернадського цей термін став означати усю ту зовнішню область планети Земля, в якій не лише існує життя, але яка в тому або іншому ступені видозмінена або сформована життям.
На малюнку 2 зображенні вчення про біосферу. Давайте їх уважно розглянемо. Учні, пропоную Вам відео 1 «Біосфера»

Мал. 2 Вчення про біосферу
Біосфера включає тропосферу, гідросферу, літосферу.
Область сучасного мешкання живих організмів охоплює в середньому 1217 км - дещо менше на суші, більше в океані. Сфера випадкового попадання організмів і біогенних елементів коливається до 4050 км. На малюнку 3 зображені живі істоти біосфери.
 
Мал. 3 Ієрархія живих організмів в біосфері
Нижня межа біосфери в середньому лежить на глибині 3 км від поверхні суші і на 0,5 км нижче дна океану, хоча у бурових свердловинах живі мікроорганізми виявлені на глибині 4 км, а мікробіологічні залишки - до 7 км. В "чорних курцях" - виходах термальних вод на дні океану на глибинах в 3 км при тиску близько 300 атм (34 107 Па) виявлені живі організми при температурі 250 З (з підвищенням тиску при t > 100 З вода не кипить). Рослинипіднімаються в гори до висоти близько 5 км. Далі царює вічний холод, але життя тут жевріє - мешкають деякі павукоподібні і мікроорганізми. Учні, подивіться на малюнок 4, щоб зрозуміти межі біосфери.
 
Мал. 4 Схема будови біосфери
Верхня межа біосфери знаходиться на висоті 2025 км на рівні озонового шару, що захищає усе живе від жорсткого ультрафіолетового випромінювання. Вище випадково залітають тільки спори грибів, бактерій.
Учні, пропоную Вам відео 2 «Біосфера»

Контролюючий блок №1

1.    Що називають біосферою, ноосферою?
2.    У чому основний вклад В. І. Вернадського в розвиток вчення про біосферу?
3.    З яких компонентів складається речовина біосфери?
4.    Охарактеризуйте три основні оболонки біосфери і доведіть їх взаємозв'язок.

 Різноманітність живих організмів у біосфері.

Біосфера це не лише сфера життя. Це видно із складу речовини біосфери, що складається з глибоко різнорідних геологічно не випадкових частин :
1) речовини, утворювані процесами, в яких жива речовина не бере участь, - нежива речовина, тверда, рідка і газоподібна;
2) біозатверділа речовина. Вона створюється і живими організмами, і відсталими процесами, представляючи їх динамічні рівноважні системи. Організми в їх створенні грають провідну роль.
3) речовина, яка знаходиться в радіоактивному розпаді. Ця речовина в такій формі є однією з найпотужніших сил, біосфери, що міняє усю енергію;
4)речовина космічного походження, атоми.
З точки зору ієрархії рівнів організації матерії і системного підходу біосфера - сукупність усіх екосистем (біогеоценозів). Давайте уважно подивимося малюнок 5. Які живі істоти та відносини між ними ви можете побачити в біосфері?
 
Мал. 5 Різномаїття живих організмів в біосфері
Усі екологічні ніші, придатні для життя, зайняті біосферою, що виникла одночасно з появою життя на Землі (майже 4 млрд років назад) у вигляді примітивних протобіоценозов в первинному Світовому океані.
Система зв'язків у біосфері надзвичайно складна і поки що розшифрована лише у загальних рисах. В цілому біосфера дуже схожа на єдиний велетенський суперорганізм, в якому автоматично підтримується гомеостаз - динамічна постійність фізико-хімічних і біологічних властивостей внутрішнього середовища і стійкість основних функцій. З точки зору кібернетики в кожному біоценозі управляють і керують підсистеми. На малюнку 6 зображено кругооберт в біосфері. Що саме ви можете про цей процес сказати?
Роль підсистеми, що управляє, виконують консументи. Вони не дають можливість рослинам дуже розростатися, поїдаючи "зайву" біомасу. За травоядними "стежать" хижаки, запобігаючи їх надмірному розмноженню і знищенню рослинності. Підсистемою, що управляє, для цих хижаків є хижаки другого роду і паразити, якими "керують" надпаразити, і так далі
Окрім енергетичних, харчових і хімічних зв'язків, величезну роль у біосфері грають інформаційні зв'язки.

Контролюючий блок №2

1.    Як пов'язані організми бентоса, планктону і відкладення океанічного дна?
2.    Стисло розкажіть про роль кроугооберту і біосфері.
3.    Дайте визначення термінам хижаки, над паразити. Наведіть яскраві приклади.

Цілісність біосфери.

Живі істоти Землі освоїли усі види інформації - зорову, звукову, хімічну, електромагнітну. Інформаційні сигнали містять важливі відомості в закодованій формі. Вони розшифровуються і враховуються живими організмами. Ці процеси в них здійснюються шляхом загального енергоінформаційного обміну. Живі системи можуть також обробляти, накопичувати і використати інформацію окремо від енергії. Російський біолог О. Пресман визначає біосферу як систему, в якій речово-енергетичні взаємодії підпорядковані взаємодіям інформаційним.
Учні, на малюнку 7 коротко представлені основні поняття біосфери. Відео 3 «Суть вчення про біосферу»

 Прикладом інформаційних зв'язків у біосфері може бути явище зниження інтенсивності розмноження тварин у разі надмірної щільності популяції. Не завжди це обумовлено нестачею корму або забрудненням середовища шкідливими відходами життєдіяльності. Результати дослідів свідчать, що зменшення потомства у ссавців або зниження яйценоскості у птахів відбувається внаслідок "перенаселення" території.
 
Мал. 7 Основні поняття про біосферу
Структурно біосфера є сукупністю функціонально пов'язаних і ієрархічно супідрядних одиниць - екосистем. Такий погляд на біосферу витікає з принципу системності - основного принципу сучасного наукового знання. Саме тому що окремі складові - екосистеми - функціональні, а не хаотично структурні, виникає системна цілісність. Таким чином, з цим один з найбільш катастрофічних наслідків діяльності людини пов'язаний з руйнуванням структури екосистем і, отже, з руйнуванням структури біосфери в цілому.

Контролюючий блок №3

1.    Що таке екосистема?
2.    В чому полягає цілісніть біосфери?
3.    Стисло опишіть теорію О. Пресмана про біосферу.

Домашнє завдання

Самостійно намалювати крогооборот в біосфері з обов’язковим визначенням консументів, хижаків, паразитів. Малюнок зробити у вигляді плакату.

Для групи 14-2 (Біологія)

Звіт про виконання надіслати на електронну адресу ipa1010@yandex.ua  або в коментарях до цього допису

Тема: Регуляція життєвих функцій у багатоклітинних організмах 

Регуляція функцій організму тварин краще розглядати на прикладі людини. Виділяють два основні способи регуляції: нервову (з допомогою нервових імпульсів, що передаються по мембранах нервових клітин) та гуморальну (з допомогою хімічних речовин, що переносяться різними рідинами організму).

Гуморальна регуляція — координація фізіологічних функцій організму з допомогою хімічних речовин, що переносяться різними рідинами організму (кров, лімфа, тканинна рідина) — гормонів. Здійснюється ендокринною системою.

Гормони — високо-специфічні біологічно активні речовини, що здійснюють свій вплив далеко від місця синтезу.

Ендокринна система — сукупність органів, частин органів та окремих клітин, які секретують у кров і лімфу гормони. Вона разом з нервовою системою регулює та координує важливі функції організму людини: ріст, репродукцію, обмін речовин, процеси адаптації. На відміну від залоз зовнішньої секреції, у складі ендокринних залоз відсутні вивідні протоки, але вони мають добре розвинуту судинну сітку.

В ендокринній системі розрізняють центральний і периферійний відділи, які взаємодіють між собою й утворюють єдину систему. Органи центрального відділу тісно пов’язані з органами центральної нервової системи й координують діяльність усіх інших ланок ендокринної системи. Органи периферійного відділу здійснюють багатоплановий вплив на організм, посилюють чи послаблюють обмінні процеси. Розрізняють також органи, які поєднують виконання ендокринної функції з екзокринною, та окрему дисоційовану ендокринну систему, яка утворена великою групою ізольованих ендокриноцитів, розсіяних по органах і системах організму. Основою ефективного функціонування ендокринної системи є використання принципу зворотного зв’язку.

Нервова регуляція процесів у організмі людини здійснюється з допомогою соматичної й автономної нервових систем.

Соматична нервова система складається з тих відділів центральної та периферичної нервової системи, які іннервують скелетні м’язи й органи чуття. Вона забезпечує сприйняття організмом інформації із зовнішнього середовища, а також дії (у формі різноманітних рухів скелетних м’язів) у відповідь на вплив зовнішніх чинників.

Рухи, які забезпечуються соматичною нервовою системою, здійснюються з допомогою узгоджених дій окремих рухових одиниць (груп м’язових волокон, кожна з яких іннервується одним мотонейроном).

Автономна (вегетативна) нервова система — частина нервової системи, що регулює діяльність внутрішніх органів, залоз, судин, гладких і деяких посмугованих м’язів, а також керує процесами обміну речовин.

Автономна нервова система складається з двох частин, що мають протилежну дію на органи і тканини організму,— симпатичного й парасимпатичного відділів. Вищим центром контролю вегетативної нервової системи є гіпоталамус, який контролює також діяльність ендокринної системи.

Автономна нервова система забезпечує іннервацію внутрішніх органів, судинної системи, залоз, гладеньких м’язів. Вона здійснює також трофічний вплив на скелетні м’язи. Не викликаючи скорочення цих м’язів, вона покращує їх живлення і тим самим стимулює їх роботу. Вона регулює діяльність внутрішніх органів і судин, секрецію залоз, роботу серця. Процеси обміну речовин також регулюються вегетативною нервовою системою.

Діяльність вегетативної нервової системи не підпорядковується волі та свідомості людини. Людина не відчуває навіть наявності багатьох внутрішніх органів, особливо тих, що не рухаються, як, наприклад, залози, не відчуває, як у них відбувається секреція, як усмоктується їжа в кишках тощо. Людина не може свідомо керувати діяльністю цих органів, як керує своєю мускулатурою. Такі процеси відбуваються поза свідомістю людини й не підпорядковані її волі.

У вегетативній нервовій системі, як і в соматичній, розрізняють центральну й периферичну частини. Центральна частина представлена вегетативними нейронами, які утворюють у головному і спинному мозку скупчення — вегетативні ядра. Периферичну частину утворюють численні вегетативні нервові вузли й нервові волокна.

Взаємозв’язок двох типів регуляції виявляється в тому, що нервова й гуморальна системи впливають одна на одну. Так, нервова система може спричиняти зміну інтенсивності секреції біологічно активних речовин, а дія речовин, що продукуються гуморальною системою, може спричиняти виникнення нервових імпульсів і регулювати роботу окремих частин нервової системи.

Для регуляції функцій свого організму рослини широко використовують фітогормони. Фітогормони — це хімічні речовини, що виробляються в рослинах і регулюють їх ріст і розвиток. Утворюються головним чином у тканинах, що активно ростуть, на верхівках коренів і стебел. До фітогормонів зазвичай відносять ауксини, гібереліни й цитокініни, а іноді й інгібітори росту, наприклад абсцизову кислоту. На відміну від тваринних гормонів, фітогормони менш специфічні й часто діють у тій самій ділянці рослини, де утворюються. Багато синтетичних речовин володіють такою ж дією, як природні фітогормони.

Фітогормони є органічними речовинами невеликої молекулярної маси, які утворюються в малих кількостях в одних частинах багатоклітинних рослин і діють на інші їх частини як регулятори й координатори росту й розвитку. Гормони з’являються у складних багатоклітинних організмів, у тому числі рослин, як спеціалізовані регуляторні молекули для здійснення найважливіших фізіологічних програм, що вимагають координованої роботи різних клітин, тканин і органів, нерідко значно віддалених одне від одного. Фітогормони здійснюють біохімічну регуляцію — найважливішу систему регуляції онтогенезу в багатоклітинних рослин. Порівняно з гормонами тварин специфічність фітогормонів виражена слабше, а діючі концентрації, як правило, вищі.

Дати відповіді на питання:

1. Як здійснюється регуляція функцій в організмі тварин?

2. Що таке гормони?

3. Як здійснюється регуляція функцій в організмі рослин?

4. Що таке фітогормони?

5. Чим відрізняється регуляція функцій в організмах тварин і рослин?

V. Домашнє завдання

Для групи 14-2 (Економіка)

Звіт про виконання надіслати на електронну адресу ipa1010@yandex.ua  або в коментарях до цього допису

Тема: Роль економіки в житті людини і суспільства. Механізм економічного дослідження 

 Роль економічної науки в житті суспільства та окремої людини

Розглянемо, яке значення має економічна теорія в житті суспільства взагалі та окремої людини зокрема. Для цього скористаємося схемами (див. схеми 1.1.2 і 1.1.3).

Схема 1.1.2

Пояснення до схеми

 Значення економічної науки в житті суспільства проявляється, щонайменше, у двох напрямах: у розробці принципів, що стають основами економічної політики, і в сприянні демократизації суспільства.

Економічна наука пояснює зв’язки, допомагає зрозуміти такі загальносуспільні явища, як багатство і бідність, безробіття та інфляція, бюджетний дефіцит і державний борг. Знаючи їхню сутність і фактори впливу, можна прогнозувати розвиток подій, здійснювати певні заходи стимулювання або стримування, розвитку або гальмування, шукати ресурси для здійснення або змінювати форми організації.

 Економічна наука сприяє інформованості людей, а отже, і демократизації суспільного життя. Зокрема, суспільство з найнеобхіднішим проявом демократичної організації - виборністю органів влади - передбачає економічну інформованість не лише тих, хто претендує на владу, але й тих, хто обирає претендентів. Урядовці, політичні діячі змушені давати відповідь на важливі економічні питання: чи можливе здійснення соціальних програм, що спричинило падіння курсу грошей, як доцільно змінити систему оподаткування тощо. Якщо найширші кола населення не матимуть хоча б загальних уявлень про зміст економічних явищ, то годі чекати свідомих дій під час виборчих кампаній, референдумів, інших загальнонаціональних або місцевих акцій.

Економічна інформованість потрібна розвиненому суспільству, яке будує своє життя на демократичних засадах. Однак вона є зайвою у відсталих недемократичних суспільствах, які тримаються на економічній неосвіченості своїх громадян.

Схема 1.1.3

Пояснення до схеми

 Значення економічної науки в житті окремої людини має, щонайменше, три прояви: сприяння раціональній поведінці у сфері споживання, доцільному використанню індивідуальних заощаджень; вміння орієнтуватись у сфері бізнесу; допомога у прийнятті правильного рішення при виборі сфери діяльності.

Обізнаність в економічній науці дає людині певні уявлення про те, чим може керуватися споживач, обираючи спосіб використання своїх доходів. Людина, яка розуміється на природі інфляції, знає функції різних ринкових установ: банків, акціонерних товариств, страхових компаній тощо, має шанс краще використати свої гроші і вберегтися від знецінення своїх заощаджень. Той, хто займається власною справою, бізнесом, має здійснювати власну господарську політику. Підприємець, що розуміє причини та наслідки економічних явищ, прийме краще рішення, ніж той, хто не знає цього.

Обираючи свій життєвий шлях у молодому віці, свою майбутню професію, потрібно не лише враховувати власні уподобання, а й знати, які професії і чому найближчим часом можуть стати непотрібними, а які, навпаки, матимуть попит, де вища оплата праці, які ще, крім заробітної плати, існують законні джерела отримання доходів.

Ми вже знаємо, що вивчає економічна наука. Перед нами постає нове питання: “Для чого вивчають економічні явища?”. Для відповіді на це питання скористаємося схемою 1.1.1.

Схема 1.1.1 Етапи економічного дослідження

Пояснення до схеми

 Схема відображає етапи економічного дослідження, якими є: збирання фактів, розробка теорій, обґрунтування економічної політики. Не виключено, що економічне дослідження зупиняється на другому етапі - розробці теорії і не досягає втілення в економічній політиці.

 Збирання фактів - це змалювання певних явищ, сфер економіки, їх аналіз і класифікація. Якщо, наприклад, аналізуємо сферу споживання, то нам необхідні факти про рівень доходів окремих споживачів, рівень цін на товари, структуру споживання певних сімей або верств суспільства.

Економічна теорія - спроба пояснити певні явища. З цією метою факти впорядковуються, між фактами шукаються зв’язки, робляться певні узагальнення. Часто на ґрунті узагальнень створюються економічні моделі. Нехай на підставі фактів зроблений висновок про зниження рівня споживання населення на 15%. Фахівці шукають зв’язок цього явища з іншими. У нашому випадку це може бути інфляційне зростання цін, збільшення податків, зменшення державних пільг тощо. Для перевірки правильності припущення про причину зниження рівня споживання необхідно знову звернутися до фактів, які або спростовують, або підтверджують існування зв’язку між явищем, що досліджується, й іншими явищами. Це й відображає зворотна стрілка на графіку: від теорії до фактів. Суттєві повторювані зв’язки формулюються як принципи, закономірності, закони науки.

Крім теорії у розумінні пояснення зв’язків між окремими явищами (теорія граничної корисності, теорія фірми тощо), існують теорії у розумінні системи поглядів, що засновані на певних вихідних положеннях. На ґрунті таких вихідних положень виникають учення, нові напрями досліджень, наукові школи - об’єднання науковців, що сповідують одні ідеї.  Узагальнення про поведінку дійових осіб економіки, відображені у принципах, економічних законах, можуть бути використані при розробці політики. Економічні радники при вищих урядових особах, економічні розділи у програмах урядів, політичних партій тощо - явища звичайні. Але не завжди і не всі теорії втілюються у політиці урядів. Це зумовлюється, по-перше, тим, що існують різні і навіть протилежні пояснення одних і тих самих явищ. Наприклад, кризову ситуацію в Україні у 90-х роках представники різних політичних партій пояснюють по-різному. По-друге, жодна теорія не може передбачити всіх можливих змін в економічній ситуації. Тому в екстремальних ситуаціях, якими є ситуації економічних криз, іноді необхідно керуватися не лише теорією, а й потребами конкретного моменту.

 Якщо втілена в економічній політиці теорія не дає бажаних наслідків, тобто, якщо її пояснення дійсності не справджуються, то теорія корегується, оновлюється, іноді до старої назви теорії додається частка “нео” (“новий”), наприклад, неокласична економічна теорія. Це відображено на схемі зворотною стрілкою від економічної політики до етапу розробки теорії.

Виходячи з двох ролей, які виконує економічна наука - пояснювати існуючу економічну дійсність та давати рекомендації щодо того, як діяти в певних економічних умовах - розрізняють позитивну та нормативну економічну теорію. Позитивна економічна теорія розкриває зміст економічних явищ, а нормативна дає рекомендації, формулює правила поведінки економічних суб’єктів.