ДЛЯ ГРУПИ 17-2
Звіт про виконання надіслати на електронну адресу ipa1010@yandex.ua або в коментарях до цього допису
Тема: Еволюційна гіпотеза Ч. Дарвіна
Англійський учений Чарлз Дарвін - один із найвидатніших біологів світу. Його еволюційна гіпотеза, відома під назвою «дарвінізм», понад 100 років слугувала теоретичним підґрунтям біології, значно вплинула на розвиток інших природничих наук, а також на філософське осмислення проблеми утворення світу.
Основні положення свого вчення Ч. Дарвін розробив ще в молоді роки під час навколосвітньої подорожі на кораблі «Бігль» (1831—1836). Після неї протягом понад 20 років він збирав факти на підтвердження своїх ідей і лише в 1859 році виклав їх у книзі «Походження видів шляхом природного добору, або збереження сприятливих порід у боротьбі за життя». В інших працях - «Зміни свійських тварин і культурних рослин під впливом одомашнення» (1868) та «Походження людини і статевий добір» (1871) - Ч. Дарвін додатково дослідив деякі проблеми еволюції і спробував обґрунтувати походження людини від викопних предків - приматів.
Які основні положення еволюційної гіпотези Ч. Дарвіна?
Еволюція, за Ч. Дарвіном, полягає в безперервних пристосувальних змінах видів у процесі їхнього історичного розвитку (мал. 164).
Він вважав, що всі сучасні види є нащадками вимерлих предкових форм. Еволюція відбувається на основі спадкової мінливості під впливом боротьби за існування, наслідком якої є природний добір.
Спадкова (за Ч. Дарвіном - невизначена) мінливість - це зміни, які виникають індивідуально в кожного організму незалежно від впливів довкілля і можуть передаватися нащадкам. Від неї Ч. Дарвін відрізняв неспадкову (або визначену) мінливість, яка проявляється у всіх особин певного виду однаково під дією певного чинника довкілля. Вона зникає у нащадків після того, як ця дія припиняється. Наприклад, коні на невеликих островах чи в горах через кілька поколінь дрібнішають. Якщо таких тварин повернути на низинні рівнини, то через кілька поколінь їхні нащадки знову досягатимуть розмірів предків.
Сама по собі спадкова мінливість не має пристосувального характеру. Тому Ч. Дарвін вважав, що існують особливі природні механізми (фактори), які забезпечують пристосування організмів (адаптації) до умов довкілля - це боротьба за існування та природний добір.
Боротьба за існування - це вся сукупність взаємозв'язків між організмами та різними чинниками довкілля. Ідею для пояснення її причин він запозичив у англійського соціолога Т. Мальтуса (1766-1834) - автора першої гіпотези про народонаселення. Згідно з нею, темпи росту населення зростають у геометричній прогресії, а засоби існування - лише в арифметичній. Це спричиняє перенаселення та зубожіння, а регуляторами чисельностілюдства стають голодомори, епідемії та війни.
На думку Ч. Дарвіна, подібні процеси відбуваються і в живій природі. Так, здатність організмів до інтенсивного розмноження суперечить сталості ресурсів біосфери, тому більша частина нащадків приречена на загибель.
Він розрізняв кілька форм боротьби за існування. Найгострішою є внутрішньовидова боротьба, яка відбувається між особинами одного виду за їжу, місця розмноження тощо. Наприклад, проростки сосни, що рясно сходять на обмеженій площі, затінюють один одного і конкурують за ґрунтові розчини мінеральних речовин, унаслідок чого з них виживає не більше 1%.
Міжвидова боротьба проявляється у «змаганні» (конкуренції) між особинами різних видів: хижаків і здобичі, паразитів та їхніх хазяїв тощо. Найгостріші конкурентні взаємозв'язки спостерігають між видами з близькими екологічним потребами.
Взаємодія з силами неживої природи також призводить до загибелі значної частини особин: наприклад, сильні вітри виносять крилатих комах з узбережжя на морські простори, де вони гинуть.
Наслідком боротьби за існування, згідно з Ч. Дарвіном, є природний добір. Він проявляється у переважаючому виживанні та розмноженні найпристосованіших до умов існування організмів певного виду і загибелі менш пристосованих.
Однією з форм природного добору Ч. Дарвін вважав статевий добір. Він проявляється в багатьох тварин у формі суперництва особин однієї статі за парування з особинами іншої (поєдинки самців оленів, півнів, шлюбні танці журавлів, «конкурси співу» птахів тощо).
Для пояснення походження кількох видів від спільного предка Ч. Дарвін ввів поняття дивергенція (від лат. диверго — відхиляюсь). Це явище полягає в розходженні у нащадків ознак предків унаслідок пристосувань до різних умов довкілля.
ДЛЯ ГРУП 18-1, 16-1
Звіт про виконання надіслати на електронну адресу ipa1010@yandex.ua або в коментарях до цього допису
Тема: Вуглеводи
ХІМІЧНИЙ СКЛАД ВУГЛЕВОДІВ ВІДПОВІДАЄ ФОРМУЛІ (СН2O)N, ДЕ П ДОРІВНЮЄ ТРЬОМ ТА БІЛЬШЕ. АЛЕ ІСНУЮТЬ ВУГЛЕВОДИ, В ЯКИХ СПІВВІДНОШЕННЯ ВКАЗАНИХ У ФОРМУЛІ ХІМІЧНИХ ЕЛЕМЕНТІВ ІНШЕ. ДО ТОГО Ж, ДЕЯКІ З ЦИХ СПОЛУК МІСТЯТЬ АТОМИ НІТРОГЕНУ, ФОСФОРУ АБО СУЛЬФУРУ.
У КЛІТИНАХ ТВАРИН І ЛЮДИНИ ВМІСТ ВУГЛЕВОДІВ НЕЗНАЧНИЙ. НАТОМІСТЬ У КЛІТИНАХ РОСЛИН ЇХ ЗНАЧНО БІЛЬШЕ (НАПРИКЛАД, У ЛИСТКАХ, НАСІННІ, ПЛОДАХ - МАЙЖЕ 70%, У БУЛЬБАХ КАРТОПЛІ - ДО 90%).
ЗАЛЕЖНО ВІД КІЛЬКОСТІ МОНОМЕРІВ, ЩО ВХОДЯТЬ ДО СКЛАДУ МОЛЕКУЛ, ВУГЛЕВОДИ ПОДІЛЯЮТЬ НА ТРИ ОСНОВНІ КЛАСИ: МОНОСАХАРИДИ, ОЛІГОСАХАРИДИ ТА ПОЛІСАХАРИДИ.
МОНОСАХАРИДИ, АБО ПРОСТІ ЦУКРИ, ЗАЛЕЖНО ВІД КІЛЬКОСТІ АТОМІВ КАРБОНУ, ПОДІЛЯЮТЬ НА ТРІОЗИ (3 АТОМИ), ТЕТРОЗИ (4), ПЕНТОЗИ (5), ГЕКСОЗИ (6) І ТАК ДАЛІ ДО ДЕКОЗ (10). У ПРИРОДІ НАЙПОШИРЕНІШІ ГЕКСОЗИ, А САМЕ ГЛЮКОЗА І ФРУКТОЗА. СОЛОДКИЙ ПРИСМАК ЯГІД, ФРУКТІВ, МЕДУ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ВМІСТУ В НИХ ЦИХ СПОЛУК. СЕРЕД ПЕНТОЗ ВАЖЛИВЕ ЗНАЧЕННЯ МАЮТЬ РИБОЗА І ДЕЗОКСИРИБОЗА, ЯКІ ВХОДЯТЬ ДО СКЛАДУ НУКЛЕЇНОВИХ КИСЛОТ ТА АДЕНОЗИНТРИФОСФОРНОЇ КИСЛОТИ (АТФ).
ОЛІГОСАХАРИДИ - СПОЛУКИ, В ЯКИХ КІЛЬКА ЗАЛИШКІВ МОЛЕКУЛ МОНОСАХАРИДІВ З'ЄДНАНІ МІЖ СОБОЮ КОВАЛЕНТНИМИ ЗВ'ЯЗКАМИ. СЕРЕД НИХ НАЙПОШИРЕНІШІ ДИСАХАРИДИ, ЯКІ УТВОРЮЮТЬСЯ ВНАСЛІДОК СПОЛУЧЕННЯ ЗАЛИШКІВ ДВОХ МОЛЕКУЛ МОНОСАХАРИДІВ (МАЛ. 4). НАПРИКЛАД, БУРЯКОВИЙ (АБО ТРОСТИННИЙ) ЦУКОР - САХАРОЗА - СКЛАДАЄТЬСЯ ІЗ ЗАЛИШКІВ ГЛЮКОЗИ І ФРУКТОЗИ, А СОЛОДОВИЙ - МАЛЬТОЗА - ЛИШЕ З ЗАЛИШКІВ ГЛЮКОЗИ ТОЩО. ДИСАХАРИДИ МАЮТЬ СОЛОДКИЙ ПРИСМАК. ВОНИ, ЯК І МОНОСАХАРИДИ, ДОБРЕ РОЗЧИННІ У ВОДІ.
МАЛ. 4. СХЕМА БУДОВИ МОЛЕКУЛ МОНОСАХАРИДУ (1) І ДИСАХАРИДУ (2)
ПОЛІСАХАРИДИ - МОЛЕКУЛИ, МОЛЕКУЛЯРНА МАСА ЯКИХ МОЖЕ СЯГАТИ КІЛЬКОХ МІЛЬЙОНІВ.
ПОЛІСАХАРИДИ РОЗРІЗНЯЮТЬСЯ МІЖ СОБОЮ СКЛАДОМ МОНОМЕРІВ, ДОВЖИНОЮ ТА РОЗГАЛУЖЕНІСТЮ ЛАНЦЮГІВ. НА ВІДМІНУ ВІД МОНО- ТА ОЛІГОСАХАРИДІВ, ПОЛІСАХАРИДИ МАЙЖЕ НЕ РОЗЧИНЯЮТЬСЯ У ВОДІ Й НЕ МАЮТЬ СОЛОДКОГО ПРИСМАКУ.
ОДИН ІЗ НАЙПОШИРЕНІШИХ ПОЛІСАХАРИДІВ - КРОХМАЛЬ. ВІН СИНТЕЗУЄТЬСЯ В ПРОЦЕСІ ФОТОСИНТЕЗУ В КЛІТИНАХ РОСЛИН І СКЛАДАЄТЬСЯ ІЗ ЗАЛИШКІВ ГЛЮКОЗИ. КРОХМАЛЬ У ЗНАЧНІЙ КІЛЬКОСТІ ВІДКЛАДАЄТЬСЯ В КЛІТИНАХ РОСЛИН НАСАМПЕРЕД ЛИСТКІВ, НАСІННЯ, БУЛЬБ ТОЩО. У КЛІТИННИХ СТІНКАХ РОСЛИН МІСТИТЬСЯ ПОЛІСАХАРИД ЦЕЛЮЛОЗА - МІЦНИЙ, ВОЛОКНИСТИЙ, НЕРОЗЧИННИЙ У ВОДІ. ДЕРЕВИНА, КОРА, БАВОВНА СКЛАДАЮТЬСЯ ПЕРЕВАЖНО З ЦЕЛЮЛОЗИ.
У ГРИБІВ, ТВАРИН І ЛЮДИНИ ЗАПАСНИМ ПОЛІСАХАРИДОМ Є ГЛІКОГЕН. ВІН ВІДКЛАДАЄТЬСЯ ЗДЕБІЛЬШОГО В М'ЯЗАХ І КЛІТИНАХ ПЕЧІНКИ. ДО СКЛАДУ КЛІТИННИХ СТІНОК ДЕЯКИХ ГРИБІВ І ЗЕЛЕНИХ ВОДОРОСТЕЙ, КУТИКУЛИ ЧЛЕНИСТОНОГИХ ВХОДИТЬ ПОЛІСАХАРИД - ХІТИН.
ЯКІ ФУНКЦІЇ ВУГЛЕВОДІВ У ЖИВИХ ОРГАНІЗМАХ?
ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ВУГЛЕВОДІВ У ЖИВИХ ОРГАНІЗМАХ - ЕНЕРГЕТИЧНА ТА БУДІВЕЛЬНА.
ЕНЕРГЕТИЧНА ФУНКЦІЯ ВУГЛЕВОДІВ ПОЛЯГАЄ У ЗДАТНОСТІ РОЗЩЕПЛЮВАТИСЯ З ВИДІЛЕННЯМ ЕНЕРГІЇ. ЗА ПОВНОГО РОЗЩЕПЛЕННЯ 1 Г ЦИХ СПОЛУК ВИВІЛЬНЯЄТЬСЯ 17,2 КДЖ ЕНЕРГІЇ. КІНЦЕВІ ПРОДУКТИ ОКИСНЕННЯ ВУГЛЕВОДІВ - С02 І Н20. ВАЖЛИВА РОЛЬ ВУГЛЕВОДІВ У ЕНЕРГЕТИЧНОМУ БАЛАНСІ ЖИВИХ ІСТОТ ПОВ'ЯЗАНА ІЗ ЗДАТНІТЮ РОЗЩЕПЛЮВАТИСЬ ЯК ЗА УЧАСТІ КИСНЮ, ТАК І БЕЗ НЬОГО. ЦЕ МАЄ ОСОБЛИВЕ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ОРГАНІЗМІВ, ЯКІ МЕШКАЮТЬ В УМОВАХ НЕСТАЧІ КИСНЮ (НАПРИКЛАД, ЧЕРВІВ, ЯКІ ПАРАЗИТУЮТЬ У КИШЕЧНИКУ ТВАРИН І ЛЮДИНИ).
ПОЛІСАХАРИДИ (КРОХМАЛЬ, ГЛІКОГЕН) ЯК ЗАПАСНІ СПОЛУКИ МОЖУТЬ ВІДКЛАДАТИСЬ У КЛІТИНАХ У ВИГЛЯДІ ЗЕРЕН. ВОНИ Є РЕЗЕРВОМ ОСНОВНОЇ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ СПОЛУКИ ЖИВИХ ІСТОТ - ГЛЮКОЗИ. У ЧЛЕНИСТОНОГИХ ЕНЕРГЕТИЧНУ ФУНКЦІЮ ВИКОНУЄ ДИСАХАРИД ТРЕГАЛОЗА.
БУДІВЕЛЬНА, АБО СТРУКТУРНА, ФУНКЦІЯ ВУГЛЕВОДІВ ПОЛЯГАЄ В ТОМУ, ЩО ЦІ СПОЛУКИ ВХОДЯТЬ ДО СКЛАДУ ОПОРНИХ ЕЛЕМЕНТІВ КЛІТИН ОРГАНІЗМІВ. ЯК МИ ВЖЕ ЗГАДУВАЛИ, ХІТИН Є КОМПОНЕНТОМ ЗОВНІШНЬОГО СКЕЛЕТА ЧЛЕНИСТОНОГИХ ТА КЛІТИННИХ СТІНОК ДЕЯКИХ ГРИБІВ І ВОДОРОСТЕЙ. КЛІТИННІ СТІНКИ РОСЛИН, ЯКІ МІСТЯТЬ ЦЕЛЮЛОЗУ, ЗАХИЩАЮТЬ ВМІСТ КЛІТИН І ПІДТРИМУЮТЬ ЇХНЮ ФОРМУ.
ОДИН ІЗ НАЙПОШИРЕНІШИХ ПОЛІСАХАРИДІВ - КРОХМАЛЬ. ВІН СИНТЕЗУЄТЬСЯ В ПРОЦЕСІ ФОТОСИНТЕЗУ В КЛІТИНАХ РОСЛИН І СКЛАДАЄТЬСЯ ІЗ ЗАЛИШКІВ ГЛЮКОЗИ. КРОХМАЛЬ У ЗНАЧНІЙ КІЛЬКОСТІ ВІДКЛАДАЄТЬСЯ В КЛІТИНАХ РОСЛИН НАСАМПЕРЕД ЛИСТКІВ, НАСІННЯ, БУЛЬБ ТОЩО. У КЛІТИННИХ СТІНКАХ РОСЛИН МІСТИТЬСЯ ПОЛІСАХАРИД ЦЕЛЮЛОЗА - МІЦНИЙ, ВОЛОКНИСТИЙ, НЕРОЗЧИННИЙ У ВОДІ. ДЕРЕВИНА, КОРА, БАВОВНА СКЛАДАЮТЬСЯ ПЕРЕВАЖНО З ЦЕЛЮЛОЗИ.
ДЛЯ ГРУПИ 18-2
Звіт про виконання надіслати на електронну адресу ipa1010@yandex.ua або в коментарях до цього допису
Тема: ПОНЯТТЯ ПРО ЕВОЛЮЦІЮ. ЕВОЛЮЦІЙНА ГІПОТЕЗА Ж.-Б. ЛАМАРКА
Ви вже знаєте що всі групи організмів пройшли певний шлях еволюції.
Що таке еволюція? Еволюція (від лат. Еволютіо - розгортання) - це процес необоротних змін у будові та функціях живих організмів протягом їхнього історичного розвитку. її наслідком є пристосованість організмів до умов середовища життя. Загальні закономірності, фактори, механізми і наслідки еволюції живої матерії вивчає розділ біології - еволюційне вчення.
Ідеї про еволюцію живих організмів висловлювали ще давньогрецькі (Геракліт, Демокріт та ін.) та давньоримські (Лукрецій та ін.) мислителі. Однак спроби науково пояснити це явище з’явились лише на початку XIX століття.
Що таке креаціонізм? Не всі біологи визнають реальність еволюційного процесу. Система поглядів на незмінність живої природи з часу її виникнення дістала назву креаціонізм (від лат. креатіо - створення). її послідовники здебільшого дотримуються релігійних поглядів на походження життя, розглядаючи його як наслідок свідомого творчого акту вищої нематеріальної сили (Бога). Креаціоністами були такі видатні біологи, як К. Лінней, Ж. Кюв’є, геолог Ч. Лайєль та інші.
Жан-Батіст Ламарк
(1744-1829)
Які основні положення еволюційної гіпотези Ж.-Б. Ламарка? Першу еволюційну гіпотезу створив видатний французький учений Жан-Батіст Ламарк.
Це була людина енциклопедичних знань. Він написав багатотомну працю «Флора Франції», створив систему класифікації безхребетних тварин, яка певного мірою не втратила свого значення і донині. Саме він запропонував термін «біологія» (1802), обґрунтував уявлення про окрему «область життя» на Землі (пізніше названу біосферою) тощо.
Свою еволюційну гіпотезу Ж.-Б. Ламарк опублікував у 1809 р. у книзі «Філософія зоології». Він вважав, що організми, позбавлені нервової системи, змінюються безпосередньо під впливом факторів довкілля. Наприклад, листки водяних рослин стрічкоподібні, бо видовжуються під впливом течії води. У тварин, які мають нервову систему, пристосування виробляються за схемою: зі зміною потреб змінюються звички; зміна звичок сприяє вправлянню певних органів. Органи, які вправляються, розвиваються, а ті, що не вправляються, - зменшуються. Згодом ці зміни успадковуються. Наприклад, жирафа почала живитися листям дерев, тому весь час витягувала шию, щоб дістатися крони: шия і передні ноги у неї видовжились. Отже, за Ж.-Б. Ламарком, одним із факторів еволюції є успадкування всіх ознак, які виникли під впливом чинників довкілля.
Інший фактор еволюції, за Ж.-Б. Ламарком, - це внутрішнє прагнення організмів до прогресу, яке не залежить від умов довкілля. Річ у тім, що він розглядав еволюцію як процес безперервних змін, які полягають в ускладненні організації в процесі історичного розвитку при переході від нижчого щабля організації до вищого. Такі щаблі він назвав градаціями. Нижчі щаблі — це бактерії та інші мікроорганізми, вищі - ссавці, у тому числі й людина. Одночасне існування організмів, які перебувають на різних щаблях досконалості, він пояснював безперервним процесом самозародження життя з неживої матерії. Тому, чим пізніше виникли види, тим простіше вони організовані, оскільки ще не встигли досягти вищих щаблів розвитку.
Схема вироблення пристосувань у тварин за Ламарком
Схема основних етапів зародкового розвитку багатоклітинних тварин
Цікаво, що Ж.-Б. Ламарк єдиний за всю історію біології запропонував вважати людиноподібних мавп безпосередніми предками людини.
Еволюційну гіпотезу Ламарка називають ламаркізмом. Сучасники вченого її не сприйняли, однак згодом вона знайшла багато прихильників. Погляди вчених, які ґрунтуються на еволюційній ідеї Ламарка, називають неоламаркізмом (від грец. неос - новий).
Які успіхи біології в першій половині XIX століття? Перша половина XIX століття ознаменувалась багатьма відкриттями в різних галузях біології.
Завдяки створенню клітинної теорії з’ясували, що клітинний рівень організації притаманний усім живим організмам, а клітини істот, які належать до різних царств, подібні за будовою. Це дало підставу для розвитку ідеї про спільність походження всього живого на Землі.
Відкриття зародкових листків показало, що зародковий розвиток представників різних класів хребетних тварин має однакові етапи. Отже, ці тварини мають спільних предків.
Одним із засновників палеонтології(від грец. палайос - давній, онтос - єство і логос) - науки про викопні організми - вважають видатного французького вченого Ж. Кюв’є (1769-1832). Він встановив, що кожній геологічній епосі відповідає певний набір викопних видів, які відрізняються від тварин і рослин попередніх і наступних епох.
Для пояснення послідовних змін викопних фаун і флор учений запропонував гіпотезу катастроф (від грец. катастрофе - переворот). Ж. Кюв’є вважав, що геологічна історія Землі становить собою чергування тривалих стабільних періодів з відносно короткими різкими змінами її поверхні (опускання чи піднімання суходолу, вулканічна діяльність тощо). Останні призводили до повного знищення життя у певній частині планети, що знову заселялась видами з інших місцевостей або виникали форми, які нічого спільного не мали з вимерлими.
На межі XVIII і XIX століть виникла біогеографія (від грец. біос - життя та географія - землеопис) - наука про закономірності поширення видів живих істот і їхніх спільнот (біогеографічних комплексів) по земній кулі. Її розвитку сприяли численні наукові експедиції у різні куточки нашої планети, що проводили різні країни. Одним із засновників біогеографії вважають німецького вченого О. Гумбольдта (1769—1859). Значний вклад в її розвиток вніс академік Петербурзької академії наук П.С. Паллас, який вивчав тваринний і рослинний світ тодішньої Російської імперії, в тому числі й на теренах сучасної України.
Петро Симон Паллас (1741- 1811)
Було встановлено, що розбіжності в заселенні різних континентів і островів тим більші, чим більше вони ізольовані один від одного. Наприклад, Ч. Дарвін під час навколосвітнього плавання на кораблі «Бігль» звернув увагу на те, що на кожному з островів Галапагосу мешкає свій вид птахів — в’юрків. Однак усі ці види виявились досить близькими між собою, а також із видом, що мешкає у Південній Америці поблизу цих островів. Учений припустив, що материковий вид свого часу заселив острови, де на кожному з них внаслідок ізоляції та пристосувань до місцевих умов від нього утворилися різні види.
Створення систем різних груп організмів наштовхнуло вчених на думку про те, що подібність певних груп (видів, родів тощо) зумовлена їхнім історичним походженням від спільного предка.
У цей час також було доведено єдність хімічного складу живої та неживої природи, а також припущена можливість утворення органічних сполук з неорганічних.
Німецький хімік Ю. Лібіх (1803-1873), вивчаючи мінеральне живлення рослин і біологічну природу процесів гниття та бродіння, встановив участь живих істот в колообігу речовин у природі. Тоді ж були вивчені основні класи органічних сполук, почали досліджувати процес фотосинтезу.
Накопичення багатьох нових даних про життєдіяльність і будову живих організмів потребувало систематизації та теоретичного пояснення.
Тема: ПОНЯТТЯ ПРО ЕВОЛЮЦІЮ. ЕВОЛЮЦІЙНА ГІПОТЕЗА Ж.-Б. ЛАМАРКА
Ви вже знаєте що всі групи організмів пройшли певний шлях еволюції.
Що таке еволюція? Еволюція (від лат. Еволютіо - розгортання) - це процес необоротних змін у будові та функціях живих організмів протягом їхнього історичного розвитку. її наслідком є пристосованість організмів до умов середовища життя. Загальні закономірності, фактори, механізми і наслідки еволюції живої матерії вивчає розділ біології - еволюційне вчення.
Ідеї про еволюцію живих організмів висловлювали ще давньогрецькі (Геракліт, Демокріт та ін.) та давньоримські (Лукрецій та ін.) мислителі. Однак спроби науково пояснити це явище з’явились лише на початку XIX століття.
Що таке креаціонізм? Не всі біологи визнають реальність еволюційного процесу. Система поглядів на незмінність живої природи з часу її виникнення дістала назву креаціонізм (від лат. креатіо - створення). її послідовники здебільшого дотримуються релігійних поглядів на походження життя, розглядаючи його як наслідок свідомого творчого акту вищої нематеріальної сили (Бога). Креаціоністами були такі видатні біологи, як К. Лінней, Ж. Кюв’є, геолог Ч. Лайєль та інші.
Жан-Батіст Ламарк
(1744-1829)
Які основні положення еволюційної гіпотези Ж.-Б. Ламарка? Першу еволюційну гіпотезу створив видатний французький учений Жан-Батіст Ламарк.
Це була людина енциклопедичних знань. Він написав багатотомну працю «Флора Франції», створив систему класифікації безхребетних тварин, яка певного мірою не втратила свого значення і донині. Саме він запропонував термін «біологія» (1802), обґрунтував уявлення про окрему «область життя» на Землі (пізніше названу біосферою) тощо.
Свою еволюційну гіпотезу Ж.-Б. Ламарк опублікував у 1809 р. у книзі «Філософія зоології». Він вважав, що організми, позбавлені нервової системи, змінюються безпосередньо під впливом факторів довкілля. Наприклад, листки водяних рослин стрічкоподібні, бо видовжуються під впливом течії води. У тварин, які мають нервову систему, пристосування виробляються за схемою: зі зміною потреб змінюються звички; зміна звичок сприяє вправлянню певних органів. Органи, які вправляються, розвиваються, а ті, що не вправляються, - зменшуються. Згодом ці зміни успадковуються. Наприклад, жирафа почала живитися листям дерев, тому весь час витягувала шию, щоб дістатися крони: шия і передні ноги у неї видовжились. Отже, за Ж.-Б. Ламарком, одним із факторів еволюції є успадкування всіх ознак, які виникли під впливом чинників довкілля.
Інший фактор еволюції, за Ж.-Б. Ламарком, - це внутрішнє прагнення організмів до прогресу, яке не залежить від умов довкілля. Річ у тім, що він розглядав еволюцію як процес безперервних змін, які полягають в ускладненні організації в процесі історичного розвитку при переході від нижчого щабля організації до вищого. Такі щаблі він назвав градаціями. Нижчі щаблі — це бактерії та інші мікроорганізми, вищі - ссавці, у тому числі й людина. Одночасне існування організмів, які перебувають на різних щаблях досконалості, він пояснював безперервним процесом самозародження життя з неживої матерії. Тому, чим пізніше виникли види, тим простіше вони організовані, оскільки ще не встигли досягти вищих щаблів розвитку.
Схема вироблення пристосувань у тварин за Ламарком
Схема основних етапів зародкового розвитку багатоклітинних тварин
Цікаво, що Ж.-Б. Ламарк єдиний за всю історію біології запропонував вважати людиноподібних мавп безпосередніми предками людини.
Еволюційну гіпотезу Ламарка називають ламаркізмом. Сучасники вченого її не сприйняли, однак згодом вона знайшла багато прихильників. Погляди вчених, які ґрунтуються на еволюційній ідеї Ламарка, називають неоламаркізмом (від грец. неос - новий).
Які успіхи біології в першій половині XIX століття? Перша половина XIX століття ознаменувалась багатьма відкриттями в різних галузях біології.
Завдяки створенню клітинної теорії з’ясували, що клітинний рівень організації притаманний усім живим організмам, а клітини істот, які належать до різних царств, подібні за будовою. Це дало підставу для розвитку ідеї про спільність походження всього живого на Землі.
Відкриття зародкових листків показало, що зародковий розвиток представників різних класів хребетних тварин має однакові етапи. Отже, ці тварини мають спільних предків.
Одним із засновників палеонтології(від грец. палайос - давній, онтос - єство і логос) - науки про викопні організми - вважають видатного французького вченого Ж. Кюв’є (1769-1832). Він встановив, що кожній геологічній епосі відповідає певний набір викопних видів, які відрізняються від тварин і рослин попередніх і наступних епох.
Для пояснення послідовних змін викопних фаун і флор учений запропонував гіпотезу катастроф (від грец. катастрофе - переворот). Ж. Кюв’є вважав, що геологічна історія Землі становить собою чергування тривалих стабільних періодів з відносно короткими різкими змінами її поверхні (опускання чи піднімання суходолу, вулканічна діяльність тощо). Останні призводили до повного знищення життя у певній частині планети, що знову заселялась видами з інших місцевостей або виникали форми, які нічого спільного не мали з вимерлими.
На межі XVIII і XIX століть виникла біогеографія (від грец. біос - життя та географія - землеопис) - наука про закономірності поширення видів живих істот і їхніх спільнот (біогеографічних комплексів) по земній кулі. Її розвитку сприяли численні наукові експедиції у різні куточки нашої планети, що проводили різні країни. Одним із засновників біогеографії вважають німецького вченого О. Гумбольдта (1769—1859). Значний вклад в її розвиток вніс академік Петербурзької академії наук П.С. Паллас, який вивчав тваринний і рослинний світ тодішньої Російської імперії, в тому числі й на теренах сучасної України.
Петро Симон Паллас (1741- 1811)
Було встановлено, що розбіжності в заселенні різних континентів і островів тим більші, чим більше вони ізольовані один від одного. Наприклад, Ч. Дарвін під час навколосвітнього плавання на кораблі «Бігль» звернув увагу на те, що на кожному з островів Галапагосу мешкає свій вид птахів — в’юрків. Однак усі ці види виявились досить близькими між собою, а також із видом, що мешкає у Південній Америці поблизу цих островів. Учений припустив, що материковий вид свого часу заселив острови, де на кожному з них внаслідок ізоляції та пристосувань до місцевих умов від нього утворилися різні види.
Створення систем різних груп організмів наштовхнуло вчених на думку про те, що подібність певних груп (видів, родів тощо) зумовлена їхнім історичним походженням від спільного предка.
У цей час також було доведено єдність хімічного складу живої та неживої природи, а також припущена можливість утворення органічних сполук з неорганічних.
Німецький хімік Ю. Лібіх (1803-1873), вивчаючи мінеральне живлення рослин і біологічну природу процесів гниття та бродіння, встановив участь живих істот в колообігу речовин у природі. Тоді ж були вивчені основні класи органічних сполук, почали досліджувати процес фотосинтезу.
Накопичення багатьох нових даних про життєдіяльність і будову живих організмів потребувало систематизації та теоретичного пояснення.
Для груп 10-2, 71-1
Звіт про виконання надіслати на електронну адресу ipa1010@yandex.ua або в коментарях до цього допису
Економіка
Тема: Інфляція
Інфляція, як відомо, це загальне підвищення цін в економіці.
Інфляція – це прояв існування ринкових відносин при сформованій ринковій економіці, жодна ринкова країна не може визнати, що в неї немає інфляції.
Інфляція – це прояв існування ринкових відносин при сформованій ринковій економіці, жодна ринкова країна не може визнати, що в неї немає інфляції.
Під час інфляції має місце:
Знецінювання грошей по відношенню до золота.
Знецінювання грошей по відношенню до товару.
Знецінювання грошей по відношенню до іноземної валюти.
До найважливіших iнфляційних причин зростання цін можна віднести наступні:
• Диспропорційність - незбалансованість державних видатків і прибутку - дефіцит державного бюджету. Часто цей дефіцит покривається за рахунок використання "друкарського верстату", що призводить до збільшення грошової маси і як наслідок - інфляція.
• Iнфляційно небезпечні інвестиції - здебільшого мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть до утворення додаткового попиту, а як наслідок - збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування звичайно є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.
• Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції як його частини. Сучасний ринок в чималій мірі огополiстичний. Оскільки олігополiст зацікавлений в скороченні виробництва і пропозиції товарів: створюється дефіцит,що використовується ним для підтримки чи підняття ціни на товар.
• Імпортована інфляція, роль якої зростає зі зростанням відкритостi економіки і утягнення її в світогосподарські зв'язки тієї чи іншої країни. Можливості для боротьби у держави досить-таки обмежені. Засіб ревальвації власної валюти, що інколи застосовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідним, одночасно ускладнюючи експорт.
Типи інфляції:
• Інфляція попиту - це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних замовлень (наприклад, військових), збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих (зростання заробітної плати) внаслідок, наприклад, узгоджених дій профспілок. Внаслідок цього виникає надлишок грошей по відношенню до кількості товарів, підвищуються ціни. Таким чином надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту.
• Інфляція пропозиції - зростання цін внаслідок збільшення витрат виробництва чи зменшення сукупної пропозиції. Причинами збільшення витрат можуть бути огополiстична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави, зростання цін на сировину, дії профспілок, що вимагають підвищення заробітної плати і т. і. Вона може також з’явитися в результаті зміни структури пропозиції.
Види інфляції:
• Помірна. Ціни зростають на 10% на рік, вартість грошей зберігається, відсутній ризик підписання контрактів в номiнальних цінах. Багато сучасних економiстів, в тому числі сучасні послідовники економічного вчення Кейнса вважають таку інфляцію необхідною для ефективного економічного розвитку. Така інфляція дозволяє ефективно корегувати ціни стосовно до умов виробництва і попиту, що постійно змінюються.
• Галопуюча. Ціни зростають на 20-200% на рік, гроші прискорено матеріалізуються в товари, контракти прив'язуються до зростання цін.
• Гіперінфляція. Ціни зростають астрономічне, розходження цін і зарплати, руйнується добробут навіть забезпечених верств товариства.
• Гіперінфляція.
В 50-60 роки інфляція проходила в більшості країн помірними темпами.
Чи знаєте ви що...
В зв'язку з нафтовою кризою початку 70х років інфляція стала виходити з-під контролю держави, дезорганiзуючи нормальний економічний процес. Середньорічний рівень приросту роздрібних цін за час з 73 по 80 р. р. підскочив в середньому на 9%.
Немає коментарів:
Дописати коментар