Таблиця генетичного коду

Приклад розв'язку задачі по молекулярній біології

Дистанційне навчання за 25.10.14

для групи 15-2

ГАМЕТОГЕНЕЗ І ЗАПЛІДНЕННЯ

Звіт про виконання надіслати на електронну адресу ipa1010@yandex.ua  або в коментарях до цього допису

Які типи запліднення відомі у рослин і тварин? Що таке мітоз і мейоз? Яка будова генеративних органів у квіткових рослин?
Процес утворення статевих клітин має назву гаметогенез (від грец. гамете - дружина або гаметес - чоловік та генезіс).
Як утворюються статеві клітини? Розглянемо процеси утворення статевих клітин на прикладі ссавців (мал. 13). Яйцеклітини і сперматозоїди, зазвичай, мають гаплоїдний (одинарний) набір хромосом. Вони утворюються в статевих залозах із первинних диплоїдних статевих клітин через низку послідовних стадій: розмноження, росту, дозрівання і формування.
На стадії розмноження первинні статеві клітини діляться шляхом послідовних мітозів, унаслідок чого їхня кількість значно зростає. На стадії росту клітини, які утворилися, збільшуються до певних розмірів. На стадії дозрівання первинні диплоїдні статеві клітини діляться шляхом мейозу і перетворюються на незрілі гаплоїдні гамети. Цей процес має свої особливості при утворенні сперматозоїдів і яйцеклітин.
При дозріванні чоловічих статевих клітин унаслідок двох послідовних мейотичних поділів утворюється чотири однакові гаплоїдні клітини. На стадії формування ядро і цитоплазма цих клітин ущільнюються, завдяки чому їхні розміри зменшуються. Лише після дозрівання сперматозоїди набувають здатності до самостійного пересування і запліднення яйцеклітини.
Під час дозрівання жіночих статевих клітин після першого поділу мейозу утворюються дві різні за розмірами гаплоїдні клітини: велика, яка містить запас поживних речовин, необхідних для розвитку зародка, і дрібна (так зване полярне тільце). Після другого мейотичного поділу утворюються чотири гаплоїдні клітини: одна велика яйцеклітина і три дрібні полярні тільця. Полярні тільця в процесі розмноження участі не беруть і через деякий час зникають. На стадії формування в яйцеклітини утворюється частина зовнішніх оболонок.
Розбіжності в утворенні сперматозоїдів і яйцеклітин пояснюються тим, що сперматозоїд під час запліднення лише вносить у яйцеклітину спадковий матеріал і тому його маса не має значення для розвитку майбутнього зародка. Яйцеклітина, крім своєї половини спаднового матеріалу, містить також усі органели і запас поживних речовин, які зародок використовує в процесі свого розвитку. Зберігаючи максимальну масу цитоплазми, яйцеклітина має стати гаплоїдною. Це досягається двома послідовними, але нерівномірними мейотичними поділами: дрібні полярні тільця призначені саме для видалення зайвого спадкового матеріалу.

Мал. 13. Схема розвитку сперматозоїдів і яйцеклітини

Як відбувається запліднення у різних груп живих істот? У тварин запліднення може бути зовнішнім і внутрішнім. При зовнішньому заплідненні жіноча і чоловіча статеві клітини зливаються поза органами статевої системи самки (або гермафродитної особини). Зовнішнє запліднення властиве здебільшого мешканцям водойм (багатощетинковим червам, двостулковим молюскам, річковим ракам, голкошкірим, ланцетникам, більшості кісткових риб і земноводних), а також деяким наземним тваринам (наприклад, дощовим черв’якам).
Внутрішнє запліднення відбувається в органах статевої системи самки (або гермафродитної особини). Воно притаманне більшості наземних тварин (комахам, плазунам, птахам, ссавцам), а також багатьом мешканцям водойм (наприклад, хрящовим рибам).

Мал. 14. Запліднення:

1 - яйцеклітина; 2 - сперматозоїди;

3 - проникнення сперматозоїда в яйцеклітину;

4  - злиття ядер сперматозоїда і яйцеклітини

Сергій Гаврилович Навашин

(1857-1930)

Під час запліднення яйцеклітина активується, в неї проникає сперматозоїд і їхні ядра зливаються (ма.і. 14). Після проникнення сперматозоїда властивості оболонок яйцеклітини змінюються, і вона стає непроникною для інших сперматозоїдів.
Для процесу запліднення водоростям і вищим споровим рослинам необхідна волога, в якій пересуваються сперматозоїди. У голонасінних і покритонасінних процес запліднення не залежить від вологості середовища. У цих груп рослин заплідненню передує процес запилення. Запилення - це перенесення пилкового зерна, яке містить чоловічі статеві клітини, з пиляків тичинок на приймочку маточки (покритонасінні) або на насінний зачаток (голонасінні). У покритонасінних запилення може відбуватися за допомогою тварин-запилювачів (комахи, дрібні птахи), вітру, води, а у голонасінних - лише вітру.
Запилення може бути перехресним (якщо пилкове зерно з однієї квітки потрапляє на приймочку маточки іншої) або ж спостерігається самозапилення (пилкове зерно потрапляє на приймочку маточки тієї самої квітки).
Розглянемо процес запліднення у рослин на прикладі покритонасінних. Вперше його дослідив 1898 року український вчений С.Г. Навашин. Цей процес дістав назву подвійного запліднення (мал. 15).
Після того, як пилкове зерно потрапляє на приймочку маточки, воно набрякає і починається формування пилкової трубки. У пилкову трубку переходять три гаплоїдні клітини - вегетативна і два спермії. Вегетативна клітина утворює поживне середовище для сперміїв і з часом зникає. Пилкова трубка проникає в зародковий мішок, який знаходиться всередині насінного зачатка. Зародковий мішок містить сім клітин. На обох його полюсах розташовані шість гаплоїдних клітин, одна з яких яйцеклітина, а в центрі -    клітина (центральна) з двома гаплоїдними ядрами. З часом ці ядра зливаються, утворюючи вторинне диплоїдне ядро.
Потрапивши до зародкового мішка, один зі сперміїв зливається з яйцеклітиною. Так утворюється диплоїд - на зигота, з якої згодом розвивається зародок. Другий спермій зливається з центральною клітиною, яка внаслідок цього стає триплоїдною (тобто має три гаплоїдні набори хромосом). У подальшому з цієї клітини розвивається тканина - ендосперм (від грец. ендон - внутрішній і сперма - сім’яна рідина), клітини якої містять поживні речовини, потрібні для розвитку зародка.
Подвійне запліднення у покритонасінних - це фактично два різних процеси, оскільки зародок розвивається лише із заплідненої яйцеклітини. Злиття другого спермія з центральною клітиною назвати заплідненням можна лише умовно, оскільки з утвореної триплоїдної клітини розвивається не новий організм, а ендосперм.
Яке біологічне значення процесу запліднення? Під час запліднення відновлюється хромосомний набір, притаманний особинам певного виду. У заплідненій яйцеклітині з кожної пари гомологічних хромосом одна - батьківська, інша - материнська. Тому новий організм, який розвивається із зиготи, несе в собі спадковий матеріал обох батьків, що підсилює спадкову мінливість. Цьому сприяє і процес мейозу, під час якого відбувається обмін ділянками між гомологічними хромосомами.
Значення процесу подвійного запліднення у покритонасінних рослин полягає в утворенні триплоїдної клітини, з якої згодом розвивається ендосперм. Збільшення вмісту ДНК в її ядрі зумовлює підсилення процесів біосинтезу білків, тобто збільшення запасів поживних речовин, потрібних для розвитку зародка. Завдяки цьому у покритонасінних зародок розвивається значно швидше, ніж у голонасінних, ендосперм в яких гаплоїдний.

Мал. 15. Подвійне запліднення у квіткових рослин

для 15-3

Звіт про виконання надіслати на електронну адресу ipa1010@yandex.ua  або в коментарях до цього допису

тема: Водне середовище існування

Як ви гадаєте, чим водне середовище відрізняється від наземно-повітряного?

Водне середовище існування за своїми умовами значно відрізняється від наземно-повітряного. Вода має високу густину, менший вміст кисню, значні перепади тиску, різні типи водойм  відрізняються за концентрацією солей, швидкістю течій.

Гідробіонти – організми, що мешкають у водному середовищі, та мають певні адаптації до нього.

Екологічні групи гідробіонтів.

Планктон – організми нездатні до протидії течіям.

Нектон – організми, здатні до активного пересування у товщі води, незалежно від  напрямків течій.

Бентос – організми, які мешкають на поверхні та в товщі грунту водойм.

Нейстон – організми, які живуть на межі водного і повітряного середовищ.

Перифітон – гідробіонти, що ведуть прикріплений до якогось субстрату спосіб життя.

Температурний режим.

Висока теплоємність води зумовлює значно менші коливання температури у поверхневих шарах води порівняно з повітрям, але різні типи водойм значно відрізняються за температурним режимом.

Світло.

Освітленість водойм швидко зменшується зі збільшенням глибини. Деякі глибоководні організми самі здатні виробляти світло. Оскільки вода поглинає промені світла, то навіть організми з добре розвиненими очима бачать лише на незначній  відстані. Тому для спілкування, орієнтації у просторі, пошуку поживи вони використовують, крім світла, звукові, електричні, хімічні способи передавання і отримання інформації.

Сольовий склад води.

В океанічній воді солоність відносно стала (34-35‰). Солоність впливає на надходження води в організм, що обмежує поширення гідробіонтів. 

Вміст кисню.

Кисень надходить у воду завдяки дифузії з атмосфери та внаслідок фотосинтезу водних рослин. Зі збільшенням глибини концентрація кисню зменшується.

Густина води.

З густиною пов'язаний тиск. При зануренні на кожні 10 м тиск зростає на 1 атмосферу. Більшість видів адаптована до існування на певних глибинах.

Переміщення водних мас.

Зумовлені зміною положення Землі відносно Сонця і Місяця відносно Землі (припливи і відпливи), земним тяжінням (течії річок), впливом вітру тощо. Рух води забезпечує міграції гідро біонтів і переміщення поживних часток.

Перевірте себе:

Які бувають екологічні групи гідро біонтів?

Які адаптації мають гідробіонти для існування у водному середовищі?

Назвіть, які з екологічних факторів найбільше впливають на гідробіонтів?

Домашнє завдання

§26, вивчити конспект

для 13-1, 18-1

Певна сукупність відносин в економічній сфері, що характеризується посередництвом грошових цінностей при продажах і покупках товарів, називається ринком. Ця досить складна і розгалужена структура дозволяє виробникам реалізовувати свою продукцію в максимальній відповідності з існуючим споживчим попитом. Вона охоплює своїм впливом усі сфери сучасних економічних взаємин.

Основні ознаки ринку – наявність елементів, які безпосередньо мають відношення до забезпечення виробництва, а також присутність компонентів грошового та матеріального обігу. На цю економічну структуру справляють істотний вплив різні форми власності і господарювання, а також специфічні особливості, присутні в сфері обігу готової продукції, рівень приватизації підприємств тощо

Ринок має певні зв’язки з духовною та невиробничої сферою, а також з реалізацією продуктів інтелектуальної діяльності письменників, вчених, художників і т.д. Все це розмаїття взаємин обумовлює його складну структуру. Вона, у свою чергу, включає в себе різноманітні види ринків, а також його різні типи.

Вчені виділяють більше десяти критеріїв, які є ключовими для характеристики цієї складної структури. Види ринків та їх класифікація включає до свого складу безліч груп. Вони поділяються по просторовому розташуванню і економічним взаєминам:

1.
За географічною знаходженню:

– локальні (місцеві);

– регіональні;

– національні;

– світові.

2. За призначенням об’єктів ринок поділяється на:

– споживчий;

– цінних паперів;

– робочої сили;

– валютний;

– інформаційний;

– науково-технічний.

3. По групах товарів:

– ринки продукції виробничого призначення;

– ринки товарів споживання;

– ринки матеріалів і сировинних ресурсів.

4. По суб’єктам ринкових відносин:

– купівельний ринок;

– ринок продавців;

– установ державної сфери;

– посередницький.

5. За наявністю конкурентів види ринків підрозділяються на:

– монопольні;

– олігопольні;

– монополістичної конкуренції;

– досконалої конкуренції.

6. За ознаками насичення вони групуються на:

– рівноважні;

– дефіцитні;

– надлишкові.

7. За характером зрілості взаємин ринкова структура може бути:

– нерозвиненою;

– розвиненою;

– формується.

8. По відношенню до чинного законодавства види ринків групуються на:

– офіційні;

– тіньові.

9. За типами реалізації вони поділяються на:

– роздрібні;

– оптові.

10. За асортиментним характеристикам реалізованих товарів виділяють наступні види ринків:

– замкнуті (що пропонують покупцям продукцію, випущену першим виробником);

– насичені (реалізують товари, вироблені різними підприємствами);

– широкого асортиментного переліку (що пропонують ряд певної продукції, використання якої задовольняє пов’язані між собою потреби);

– змішані (реалізують найрізноманітніші товари).

11. За галузевою типом розрізняють:

– нафтовий ринок;

– автомобільний;

– комп’ютерний ринок і т.д.

У складній структурі ринків особливо виділяються п’ять видів. До них відносять:

– ринок послуг і товарів, куди входять різні підвиди цієї групи, реалізують продукцію споживчого попиту;

– ринок виробничих факторів (знарядь праці та нерухомості, матеріальних, енергетичних і сировинних ресурсів, а також природних копалин);

– фінансовий ринок (інвестиційний, кредитний, валютно-грошовий, а також цінних паперів);

– ринок інтелектуальних товарів (інновацій, винаходів, послуг інформаційного характеру, а також літературних і художніх творів);

– ринок робочої сили (трудових ресурсів).

Інфраструктура ринку - це система установ, підприємств, організацій і служб, які забезпечують рух товарів і послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. До неї належать аукціони, різні види бірж, ярмарки, торгові палати, банки та інші фінансові установи, страхові та інвестиційні компанії, пункти прокату та лізингу, інформаційно-комерційні та постачальницько-збутові організації, служби зайнятості, аудиторські організації, центри маркетингу, холдингові компанії, брокерські та дилерські контори, транспортні комунікації та засоби оперативного зв'язку, рекламні агентства та ін. Тобто, ринкова інфраструктура - це сукупність різних інститутів ринку, що обслуговують і створюють сприятливі умови для ефективного функціонування різних видів ринків.

Елементи ринкової інфраструктури безпосередньо пов'язані з обслуговуванням певних ринків, через них реалізуються її функції. Головні з них такі: забезпечує фінансову і кредитну підтримку, включно з лізингом, аудитом, страхуванням суб'єктів підприємницької діяльності; сприяє матеріально-технічному забезпеченню і реалізації продукції товаровиробників; здійснює маркетингове, інформаційне і рекламне обслуговування, правове та економічне консультування підприємців і т. ін., що в кінцевому результаті забезпечує прискорення товарно-грошового обігу, руху капіталів, переливання їх із менш прибуткових галузей економіки у більш прибуткові.

Кожний вид ринку має конкретну ринкову установу. Так, ринок засобів виробництва і ринок предметів споживання обслуговують аукціони, ярмарки, товарні біржі, торгові доми, торгово-промислові палати, магазини, пункти прокату і лізингу, брокерські компанії. Фінансовий ринок (грошей і цінних паперів) обслуговують фондові біржі, банки, фінансово-кредитні посередники. Валютний ринок обслуговують банки. Ринок праці (робочої сили) обслуговують біржі праці або служби зайнятості. Зупинимося на характеристиці елементів інфраструктури ринку.

Аукціон — це спосіб продажу конкретних товарів з публічних торгів у заздалегідь визначений час та у визначеному місці покупцю, який запропонував найвищу ціну. Розрізняють аукціони примусові, які проводять судові органи чи органи влади з метою стягнення боргів з неплатників, а також різні організації (державні й приватні) для реалізації конфіскованих товарів та заставленого, але не викупленого в строках майна. Аукціони добровільні, які організуються з ініціативи власників товарів, що реалізуються.

Існують і міжнародні аукціони, на яких проводяться публічні відкриті торги за певними товарними групами: чай, тютюн, хутро, прянощі, риба, а також предмети розкошу та твори мистецтва тощо.

Ярмарки — це регіональні торги, які організовуються у певному місці і в певний час. Як правило, найчастіше вони проводяться для сезонного розпродажу сільськогосподарської продукції. Так, наприклад, в Україні віддавна значною популярністю користується Сорочинський ярмарок у Полтавській області. Існують також і міжнародні ярмарки, на яких здебільшого торгують за зразками.

Торгово-промислова палата - це організація, що сприяє розвитку зовнішніх зв 'язків і торгівлі. Вона забезпечує участь вітчизняних товаровиробників у міжнародних виставках, а також сприяє організації іноземних виставок в Україні.

Товарна біржа - це особливий суб'єкт господарювання, який надає послуги в укладенні біржових угод, виявленні попиту та пропозиції на товари, товарних цін, вивчає, упорядковує товарообіг і сприяє здійсненню пов'язаних з ним торговельних операцій. Товарна біржа являє собою регулярно функціонуючий товарний ринок, на якому здійснюються оптові торговельні операції з купівлі-продажу однорідних товарів на основі встановлених стандартів, зразків та попередньої біржової експертизи. Тут продаються і купуються, як правило, не самі товари, а титул власності на них або біржові контракти на їх постачання. При цьому продавець зобов'язаний мати відповідний товар у наявності і доставити його покупцеві в обумовлений біржовим контрактом строк. Метою діяльності товарної біржі є укладання відповідних угод, виявлення товарних цін, попиту та пропозиції певних товарів. Кожна товарна біржа спеціалізується на окремих товарах або їх групах. Принциповими властивостями біржових товарів є стандартність, однорідність, взаємозамінність.

Економічна роль товарних бірж полягає в тому, що вони сприяють впорядкуванню і прискоренню товарообігу, встановленню ринкової рівноваги, неперервності процесу відтворення.

Створення товарних бірж в Україні почалося з 1990 року. Правові умови створення та діяльність товарних бірж у вітчизняній економіці визначаються Законом України "Про товарну біржу" та Господарським Кодексом України. У цьому Кодексі, прийнятих відповідно до нього законах розглядаються основні умови створення та діяльності товарної біржі, її права та обов'язки, правила здійснення біржових операцій, ведення біржової торгівлі, порядок державної реєстрації товарної біржі, характеристика органів управління біржею, її організаційної структури.

Товарні біржі поділяються на універсальні та спеціалізовані, публічні та приватні. На універсальних біржах продаються товари різних груп. Так, на універсальній товарній біржі у Києві продаються худоба, свинина, яловичина, картопля, капуста, консервовані огірки та інші сільськогосподарські товари. На спеціалізованих товарних біржах об'єктом торгівлі є окремі товари або їхні споріднені групи (алюміній, мідь, нікель, вугілля, нафта, бензин, кава, какао, цукор, зерно тощо). Наприклад, відома Лондонська товарна біржа займається продажем металів, Нью-Иоркська біржа продає каву, какао, цукор.

На публічних товарних біржах угоди можуть укладати як їх члени, так і підприємці, що не є членами біржі. Діяльність цих товарних бірж регулюється законодавчими та урядовими актами, статутом біржі та правилами біржової торгівлі.

Приватні товарні біржі організовуються і функціонують у формі акціонерних корпорацій. Укладати угоди на таких біржах можуть лише акціонери.

Торговельні операції на товарних біржах здійснюються за форвардними і ф'ючерсними угодами (контрактами).

Форвардні угоди - це зобов'язання продавця здійснити постачання покупцю певної кількості товару домовленої якості у зазначений час і за визначеними цінами, що забезпечують відповідний прибуток. Ці угоди вигідні як для продавців так і для покупців, тому що вони гарантують продаж чи купівлю товару на прийнятих умовах і застраховують від можливих змін цін на нього на реальному ринку.

Ф'ючерсні угоди - це придбання права купити відповідний товар у майбутньому за біржовою (котирувальною) ціною, тобто це акти купівлі-продажу не самого товару, а прав на товар (наприклад, зерно майбутнього врожаю). Вони укладаються, як правило, не для здійснення торговельних операцій, а з метою страхування від можливих змін цін на товари, від ризику небажаного і для продавця, і для покупця, що однаково зацікавлені у стабілізації руху цін на реальному ринку. Інакше кажучи, метою ф'ючерсної торговельної операції є отримання різниці між ціною угоди в день її укладення і ціною в день її виконання, яку виплачують або продавець, якщо ціна товару зросла, або покупець, якщо ж ціна знизилась. Втрати (збитки) продавців чи покупців, що зумовлені зміною цін на реальному ринку, компенсує біржа за рахунок коштів, внесених учасниками ф'ючерсних угод.

Фондова біржа — це установа, де здійснюється купівля-продаж цінних паперів — акцій, облігацій сертифікатів, векселів тощо за реальними ринковими цінами. її роль в ринковій економіці буде розглянута в наступних главах.

Наступним важливим елементом інфраструктури ринку є валютна біржа. Вона являє собою специфічний ринок, де об'єктом купівлі-продажу є різні національні валюти відповідно до попиту та пропозиції. На валютній біржі здійснюються визначення ринкового курсу іноземних валют, укладання угод з членами біржі на купівлю або продаж іноземної валюти відповідно до ринкового курсу, операції Центрального банку щодо підтримки ринкового курсу національної валюти тощо.

Нині найбільші валютні біржі знаходяться в Лондоні, Нью-Йорку, Цюріху, Токіо та інших містах.

Важливим елементом сучасної інфраструктури ринку є біржа праці (робочої сили), або служба зайнятості. Біржа праці - це організація, яка регулярно здійснює посередницькі операції між підприємцями (роботодавцями) і найманими працівниками з метою купівлі-продажі товару — "робоча сила ".

Біржа праці здійснює аналіз стану ринку праці, прогнозує попит і пропозицію робочої сили, веде облік громадян, що звертаються за працевлаштуванням, сприяє підготовці і перепідготовці кадрів, створенню додаткових робочих місць, працевлаштуванню працездатних осіб, здійснює професійну орієнтацію молоді, виплачує грошову допомогу по безробіттю, надає профконсультації тощо.

Значне місце в інфраструктурі ринку займає кредитна система. Вона являє собою сукупність різних видів банків та банківських об'єднань, інвестиційних фондів, страхових компаній, пенсійних фондів, ощадних та інших кредитно-фінансових установ, що здійснюють мобілізацію тимчасово вільних коштів і надають їх економічним суб'єктам у вигляді грошових позик на умовах повернення і платності. Головною ланкою кредитної системи є банківська система. Банки - це фінансово-кредитні організації, що спеціалізуються на акумуляції грошових коштів та кредитуванні, посередництві у грошових розрахунках з економічними суб'єктами і операціях з цінними паперами.

У ринкову інфраструктуру входять і державні фінанси, основою яких є центральні і місцеві бюджети. Ці бюджети мають різні джерела доходів і витрачаються на різні цілі. Через державний бюджет відбувається перерозподіл доходів, фінансування державних цільових програм.

Елементом інфраструктури ринку є суб'єкти страхової діяльності у сфері господарювання.

Страхування - діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання, пов 'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання страхового випадку за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів. Наявність централізованих грошових коштів дає, з одного боку, високі гарантії відшкодування збитків суб'єктам ринку, а з іншого - дає змогу економно і ефективно використовувати тимчасово вільні кошти на фінансовому ринку.

Суб'єкти страхової діяльності (страхові компанії) продають страхові поліси (свідоцтва) та акумулюють страхові внески юридичних і фізичних осіб. Одержані доходи розміщують в цінних паперах. Вони можуть надавати довгострокові кредити суб'єктам підприємницької діяльності.

Важливим елементом ринкової інфраструктури є аудиторські організації, які надають аудиторські послуги суб'єктам господарювання.

Аудит — це перевірка офіційної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання кваліфікованими спеціалістами (аудиторами) з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності законодавству та встановленим правилам і нормативам.

Аудит може здійснюватися незалежними особами (аудиторами), які мають кваліфікаційний сертифікат про право на заняття аудиторською діяльністю; аудиторськими організаціями, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення. Висновки аудиторських перевірок про господарсько-фінансову діяльність підприємства є гарантією його надійності, фінансової стійкості.

Сертифікацію суб'єктів, які мають намір займатися аудиторською діяльністю, порядок їх підготовки, облік аудиторських організацій та аудиторів здійснює Аудиторська палата України.

Ще одним елементом ринкової інфраструктури є законодавство, правова система, що регулює взаємовідносини суб'єктів ринку.

Формування і функціонування ефективної ринкової інфраструктури в Україні активно впливатиме на розвиток сучасних ринкових відносин, підприємницької діяльності, зростання вітчизняної економіки.

Дистанційне на 18.10,2014

ДЛЯ ГРУПИ 17-2

Звіт про виконання надіслати на електронну адресу ipa1010@yandex.ua  або в коментарях до цього допису

Тема: Еволюційна гіпотеза Ч. Дарвіна

Англійський учений Чарлз Дарвін - один із найвидатніших біологів світу. Його еволюційна гіпотеза, відома під назвою «дарвінізм», понад 100 років слугувала теоретичним підґрунтям біології, значно вплинула на розвиток інших природничих наук, а також на філософське осмислення проблеми утворення світу.

Основні положення свого вчення Ч. Дарвін розробив ще в молоді роки під час навколосвітньої подорожі на кораблі «Бігль» (1831—1836). Після неї протягом понад 20 років він збирав факти на підтвердження своїх ідей і лише в 1859 році виклав їх у книзі «Походження видів шляхом природного добору, або збереження сприятливих порід у боротьбі за життя». В інших працях - «Зміни свійських тварин і культурних рослин під впливом одомашнення» (1868) та «Походження людини і статевий добір» (1871) - Ч. Дарвін додатково дослідив деякі проблеми еволюції і спробував обґрунтувати походження людини від викопних предків - приматів.

Які основні положення еволюційної гіпотези Ч. Дарвіна?

Еволюція, за Ч. Дарвіном, полягає в безперервних пристосувальних змінах видів у процесі їхнього історичного розвитку (мал. 164).

Він вважав, що всі сучасні види є нащадками вимерлих предкових форм. Еволюція відбувається на основі спадкової мінливості під впливом боротьби за існування, наслідком якої є природний добір.

Спадкова (за Ч. Дарвіном - невизначена) мінливість - це зміни, які виникають індивідуально в кожного організму незалежно від впливів довкілля і можуть передаватися нащадкам. Від неї Ч. Дарвін відрізняв неспадкову (або визначену) мінливість, яка проявляється у всіх особин певного виду однаково під дією певного чинника довкілля. Вона зникає у нащадків після того, як ця дія припиняється. Наприклад, коні на невеликих островах чи в горах через кілька поколінь дрібнішають. Якщо таких тварин повернути на низинні рівнини, то через кілька поколінь їхні нащадки знову досягатимуть розмірів предків.

Сама по собі спадкова мінливість не має пристосувального характеру. Тому Ч. Дарвін вважав, що існують особливі природні механізми (фактори), які забезпечують пристосування організмів (адаптації) до умов довкілля - це боротьба за існування та природний добір.

Боротьба за існування - це вся сукупність взаємозв'язків між організмами та різними чинниками довкілля. Ідею для пояснення її причин він запозичив у англійського соціолога Т. Мальтуса (1766-1834) - автора першої гіпотези про народонаселення. Згідно з нею, темпи росту населення зростають у геометричній прогресії, а засоби існування - лише в арифметичній. Це спричиняє перенаселення та зубожіння, а регуляторами чисельностілюдства стають голодомори, епідемії та війни.

На думку Ч. Дарвіна, подібні процеси відбуваються і в живій природі. Так, здатність організмів до інтенсивного розмноження суперечить сталості ресурсів біосфери, тому більша частина нащадків приречена на загибель.

Він розрізняв кілька форм боротьби за існування. Найгострішою є внутрішньовидова боротьба, яка відбувається між особинами одного виду за їжу, місця розмноження тощо. Наприклад, проростки сосни, що рясно сходять на обмеженій площі, затінюють один одного і конкурують за ґрунтові розчини мінеральних речовин, унаслідок чого з них виживає не більше 1%.

Міжвидова боротьба проявляється у «змаганні» (конкуренції) між особинами різних видів: хижаків і здобичі, паразитів та їхніх хазяїв тощо. Найгостріші конкурентні взаємозв'язки спостерігають між видами з близькими екологічним потребами.

Взаємодія з силами неживої природи також призводить до загибелі значної частини особин: наприклад, сильні вітри виносять крилатих комах з узбережжя на морські простори, де вони гинуть.

Наслідком боротьби за існування, згідно з Ч. Дарвіном, є природний добір. Він проявляється у переважаючому виживанні та розмноженні найпристосованіших до умов існування організмів певного виду і загибелі менш пристосованих.

Однією з форм природного добору Ч. Дарвін вважав статевий добір. Він проявляється в багатьох тварин у формі суперництва особин однієї статі за парування з особинами іншої (поєдинки самців оленів, півнів, шлюбні танці журавлів, «конкурси співу» птахів тощо).

Для пояснення походження кількох видів від спільного предка Ч. Дарвін ввів поняття дивергенція (від лат. диверго — відхиляюсь). Це явище полягає в розходженні у нащадків ознак предків унаслідок пристосувань до різних умов довкілля.

ДЛЯ ГРУП 18-1, 16-1

Звіт про виконання надіслати на електронну адресу ipa1010@yandex.ua  або в коментарях до цього допису

Тема: Вуглеводи

ХІМІЧНИЙ СКЛАД ВУГЛЕВОДІВ ВІДПОВІДАЄ ФОРМУЛІ (СН₂O)_N, ДЕ П ДОРІВНЮЄ ТРЬОМ ТА БІЛЬШЕ. АЛЕ ІСНУЮТЬ ВУГЛЕВОДИ, В ЯКИХ СПІВВІДНОШЕННЯ ВКАЗАНИХ У ФОРМУЛІ ХІМІЧНИХ ЕЛЕМЕНТІВ ІНШЕ. ДО ТОГО Ж, ДЕЯКІ З ЦИХ СПОЛУК МІСТЯТЬ АТОМИ НІТРОГЕНУ, ФОСФОРУ АБО СУЛЬФУРУ.

У КЛІТИНАХ ТВАРИН І ЛЮДИНИ ВМІСТ ВУГЛЕВОДІВ НЕЗНАЧНИЙ. НАТОМІСТЬ У КЛІТИНАХ РОСЛИН ЇХ ЗНАЧНО БІЛЬШЕ (НАПРИКЛАД, У ЛИСТКАХ, НАСІННІ, ПЛОДАХ - МАЙЖЕ 70%, У БУЛЬБАХ КАРТОПЛІ - ДО 90%).

ЗАЛЕЖНО ВІД КІЛЬКОСТІ МОНОМЕРІВ, ЩО ВХОДЯТЬ ДО СКЛАДУ МОЛЕКУЛ, ВУГЛЕВОДИ ПОДІЛЯЮТЬ НА ТРИ ОСНОВНІ КЛАСИ: МОНОСАХАРИДИ, ОЛІГОСАХАРИДИ ТА ПОЛІСАХАРИДИ.

МОНОСАХАРИДИ, АБО ПРОСТІ ЦУКРИ, ЗАЛЕЖНО ВІД КІЛЬКОСТІ АТОМІВ КАРБОНУ, ПОДІЛЯЮТЬ НА ТРІОЗИ (3 АТОМИ), ТЕТРОЗИ (4), ПЕНТОЗИ (5), ГЕКСОЗИ (6) І ТАК ДАЛІ ДО ДЕКОЗ (10). У ПРИРОДІ НАЙПОШИРЕНІШІ ГЕКСОЗИ, А САМЕ ГЛЮКОЗА І ФРУКТОЗА. СОЛОДКИЙ ПРИСМАК ЯГІД, ФРУКТІВ, МЕДУ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ВМІСТУ В НИХ ЦИХ СПОЛУК. СЕРЕД ПЕНТОЗ ВАЖЛИВЕ ЗНАЧЕННЯ МАЮТЬ РИБОЗА І ДЕЗОКСИРИБОЗА, ЯКІ ВХОДЯТЬ ДО СКЛАДУ НУКЛЕЇНОВИХ КИСЛОТ ТА АДЕНОЗИНТРИФОСФОРНОЇ КИСЛОТИ (АТФ).

ОЛІГОСАХАРИДИ - СПОЛУКИ, В ЯКИХ КІЛЬКА ЗАЛИШКІВ МОЛЕКУЛ МОНОСАХАРИДІВ З'ЄДНАНІ МІЖ СОБОЮ КОВАЛЕНТНИМИ ЗВ'ЯЗКАМИ. СЕРЕД НИХ НАЙПОШИРЕНІШІ ДИСАХАРИДИ, ЯКІ УТВОРЮЮТЬСЯ ВНАСЛІДОК СПОЛУЧЕННЯ ЗАЛИШКІВ ДВОХ МОЛЕКУЛ МОНОСАХАРИДІВ (МАЛ. 4). НАПРИКЛАД, БУРЯКОВИЙ (АБО ТРОСТИННИЙ) ЦУКОР - САХАРОЗА - СКЛАДАЄТЬСЯ ІЗ ЗАЛИШКІВ ГЛЮКОЗИ І ФРУКТОЗИ, А СОЛОДОВИЙ - МАЛЬТОЗА - ЛИШЕ З ЗАЛИШКІВ ГЛЮКОЗИ ТОЩО. ДИСАХАРИДИ МАЮТЬ СОЛОДКИЙ ПРИСМАК. ВОНИ, ЯК І МОНОСАХАРИДИ, ДОБРЕ РОЗЧИННІ У ВОДІ.

МАЛ. 4. СХЕМА БУДОВИ МОЛЕКУЛ МОНОСАХАРИДУ (1) І ДИСАХАРИДУ (2)

ПОЛІСАХАРИДИ - МОЛЕКУЛИ, МОЛЕКУЛЯРНА МАСА ЯКИХ МОЖЕ СЯГАТИ КІЛЬКОХ МІЛЬЙОНІВ.

ПОЛІСАХАРИДИ РОЗРІЗНЯЮТЬСЯ МІЖ СОБОЮ СКЛАДОМ МОНОМЕРІВ, ДОВЖИНОЮ ТА РОЗГАЛУЖЕНІСТЮ ЛАНЦЮГІВ. НА ВІДМІНУ ВІД МОНО- ТА ОЛІГОСАХАРИДІВ, ПОЛІСАХАРИДИ МАЙЖЕ НЕ РОЗЧИНЯЮТЬСЯ У ВОДІ Й НЕ МАЮТЬ СОЛОДКОГО ПРИСМАКУ.
ОДИН ІЗ НАЙПОШИРЕНІШИХ ПОЛІСАХАРИДІВ - КРОХМАЛЬ. ВІН СИНТЕЗУЄТЬСЯ В ПРОЦЕСІ ФОТОСИНТЕЗУ В КЛІТИНАХ РОСЛИН І СКЛАДАЄТЬСЯ ІЗ ЗАЛИШКІВ ГЛЮКОЗИ. КРОХМАЛЬ У ЗНАЧНІЙ КІЛЬКОСТІ ВІДКЛАДАЄТЬСЯ В КЛІТИНАХ РОСЛИН НАСАМПЕРЕД ЛИСТКІВ, НАСІННЯ, БУЛЬБ ТОЩО. У КЛІТИННИХ СТІНКАХ РОСЛИН МІСТИТЬСЯ ПОЛІСАХАРИД ЦЕЛЮЛОЗА - МІЦНИЙ, ВОЛОКНИСТИЙ, НЕРОЗЧИННИЙ У ВОДІ. ДЕРЕВИНА, КОРА, БАВОВНА СКЛАДАЮТЬСЯ ПЕРЕВАЖНО З ЦЕЛЮЛОЗИ.

У ГРИБІВ, ТВАРИН І ЛЮДИНИ ЗАПАСНИМ ПОЛІСАХАРИДОМ Є ГЛІКОГЕН. ВІН ВІДКЛАДАЄТЬСЯ ЗДЕБІЛЬШОГО В М'ЯЗАХ І КЛІТИНАХ ПЕЧІНКИ. ДО СКЛАДУ КЛІТИННИХ СТІНОК ДЕЯКИХ ГРИБІВ І ЗЕЛЕНИХ ВОДОРОСТЕЙ, КУТИКУЛИ ЧЛЕНИСТОНОГИХ ВХОДИТЬ ПОЛІСАХАРИД - ХІТИН.

ЯКІ ФУНКЦІЇ ВУГЛЕВОДІВ У ЖИВИХ ОРГАНІЗМАХ?

ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ВУГЛЕВОДІВ У ЖИВИХ ОРГАНІЗМАХ - ЕНЕРГЕТИЧНА ТА БУДІВЕЛЬНА.

ЕНЕРГЕТИЧНА ФУНКЦІЯ ВУГЛЕВОДІВ ПОЛЯГАЄ У ЗДАТНОСТІ РОЗЩЕПЛЮВАТИСЯ З ВИДІЛЕННЯМ ЕНЕРГІЇ. ЗА ПОВНОГО РОЗЩЕПЛЕННЯ 1 Г ЦИХ СПОЛУК ВИВІЛЬНЯЄТЬСЯ 17,2 КДЖ ЕНЕРГІЇ. КІНЦЕВІ ПРОДУКТИ ОКИСНЕННЯ ВУГЛЕВОДІВ - С0₂ І Н₂0. ВАЖЛИВА РОЛЬ ВУГЛЕВОДІВ У ЕНЕРГЕТИЧНОМУ БАЛАНСІ ЖИВИХ ІСТОТ ПОВ'ЯЗАНА ІЗ ЗДАТНІТЮ РОЗЩЕПЛЮВАТИСЬ ЯК ЗА УЧАСТІ КИСНЮ, ТАК І БЕЗ НЬОГО. ЦЕ МАЄ ОСОБЛИВЕ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ОРГАНІЗМІВ, ЯКІ МЕШКАЮТЬ В УМОВАХ НЕСТАЧІ КИСНЮ (НАПРИКЛАД, ЧЕРВІВ, ЯКІ ПАРАЗИТУЮТЬ У КИШЕЧНИКУ ТВАРИН І ЛЮДИНИ).

ПОЛІСАХАРИДИ (КРОХМАЛЬ, ГЛІКОГЕН) ЯК ЗАПАСНІ СПОЛУКИ МОЖУТЬ ВІДКЛАДАТИСЬ У КЛІТИНАХ У ВИГЛЯДІ ЗЕРЕН. ВОНИ Є РЕЗЕРВОМ ОСНОВНОЇ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ СПОЛУКИ ЖИВИХ ІСТОТ - ГЛЮКОЗИ. У ЧЛЕНИСТОНОГИХ ЕНЕРГЕТИЧНУ ФУНКЦІЮ ВИКОНУЄ ДИСАХАРИД ТРЕГАЛОЗА.

БУДІВЕЛЬНА, АБО СТРУКТУРНА, ФУНКЦІЯ ВУГЛЕВОДІВ ПОЛЯГАЄ В ТОМУ, ЩО ЦІ СПОЛУКИ ВХОДЯТЬ ДО СКЛАДУ ОПОРНИХ ЕЛЕМЕНТІВ КЛІТИН ОРГАНІЗМІВ. ЯК МИ ВЖЕ ЗГАДУВАЛИ, ХІТИН Є КОМПОНЕНТОМ ЗОВНІШНЬОГО СКЕЛЕТА ЧЛЕНИСТОНОГИХ ТА КЛІТИННИХ СТІНОК ДЕЯКИХ ГРИБІВ І ВОДОРОСТЕЙ. КЛІТИННІ СТІНКИ РОСЛИН, ЯКІ МІСТЯТЬ ЦЕЛЮЛОЗУ, ЗАХИЩАЮТЬ ВМІСТ КЛІТИН І ПІДТРИМУЮТЬ ЇХНЮ ФОРМУ.

ДЛЯ ГРУПИ 18-2

Звіт про виконання надіслати на електронну адресу ipa1010@yandex.ua  або в коментарях до цього допису

Тема: ПОНЯТТЯ ПРО ЕВОЛЮЦІЮ. ЕВОЛЮЦІЙНА ГІПОТЕЗА Ж.-Б. ЛАМАРКА

Ви вже знаєте що всі групи організмів пройшли певний шлях еволюції.

Що таке еволюція? Еволюція (від лат. Еволютіо - розгортання) - це процес необоротних змін у будові та функціях живих організмів протягом їхнього історичного розвитку. її наслідком є пристосованість організмів до умов середовища життя. Загальні закономірності, фактори, механізми і наслідки еволюції живої матерії вивчає розділ біології - еволюційне вчення.

Ідеї про еволюцію живих організмів висловлювали ще давньогрецькі (Геракліт, Демокріт та ін.) та давньоримські (Лукрецій та ін.) мислителі. Однак спроби науково пояснити це явище з’явились лише на початку XIX століття.

Що таке креаціонізм? Не всі біологи визнають реальність еволюційного процесу. Система поглядів на незмінність живої природи з часу її виникнення дістала назву креаціонізм (від лат. креатіо - створення). її послідовники здебільшого дотримуються релігійних поглядів на походження життя, розглядаючи його як наслідок свідомого творчого акту вищої нематеріальної сили (Бога). Креаціоністами були такі видатні біологи, як К. Лінней, Ж. Кюв’є, геолог Ч. Лайєль та інші.

Жан-Батіст Ламарк

(1744-1829)

Які основні положення еволюційної гіпотези Ж.-Б. Ламарка? Першу еволюційну гіпотезу створив видатний французький учений Жан-Батіст Ламарк.

Це була людина енциклопедичних знань. Він написав багатотомну працю «Флора Франції», створив систему класифікації безхребетних тварин, яка певного мірою не втратила свого значення і донині. Саме він запропонував термін «біологія» (1802), обґрунтував уявлення про окрему «область життя» на Землі (пізніше названу біосферою) тощо.

Свою еволюційну гіпотезу Ж.-Б. Ламарк опублікував у 1809 р. у книзі «Філософія зоології». Він вважав, що організми, позбавлені нервової системи, змінюються безпосередньо під впливом факторів довкілля. Наприклад, листки водяних рослин стрічкоподібні, бо видовжуються під впливом течії води. У тварин, які мають нервову систему, пристосування виробляються за схемою: зі зміною потреб змінюються звички; зміна звичок сприяє вправлянню певних органів. Органи, які вправляються, розвиваються, а ті, що не вправляються, - зменшуються. Згодом ці зміни успадковуються. Наприклад, жирафа почала живитися листям дерев, тому весь час витягувала шию, щоб дістатися крони: шия і передні ноги у неї видовжились. Отже, за Ж.-Б. Ламарком, одним із факторів еволюції є успадкування всіх ознак, які виникли під впливом чинників довкілля.

Інший фактор еволюції, за Ж.-Б. Ламарком, - це внутрішнє прагнення організмів до прогресу, яке не залежить від умов довкілля. Річ у тім, що він розглядав еволюцію як процес безперервних змін, які полягають в ускладненні організації в процесі історичного розвитку при переході від нижчого щабля організації до вищого. Такі щаблі він назвав градаціями. Нижчі щаблі — це бактерії та інші мікроорганізми, вищі - ссавці, у тому числі й людина. Одночасне існування організмів, які перебувають на різних щаблях досконалості, він пояснював безперервним процесом самозародження життя з неживої матерії. Тому, чим пізніше виникли види, тим простіше вони організовані, оскільки ще не встигли досягти вищих щаблів розвитку.

Схема вироблення пристосувань у тварин за Ламарком

Схема основних етапів зародкового розвитку багатоклітинних тварин

Цікаво, що Ж.-Б. Ламарк єдиний за всю історію біології запропонував вважати людиноподібних мавп безпосередніми предками людини.

Еволюційну гіпотезу Ламарка називають ламаркізмом. Сучасники вченого її не сприйняли, однак згодом вона знайшла багато прихильників. Погляди вчених, які ґрунтуються на еволюційній ідеї Ламарка, називають неоламаркізмом (від грец. неос - новий).

Які успіхи біології в першій половині XIX століття? Перша половина XIX століття ознаменувалась багатьма відкриттями в різних галузях біології.

Завдяки створенню клітинної теорії з’ясували, що клітинний рівень організації притаманний усім живим організмам, а клітини істот, які належать до різних царств, подібні за будовою. Це дало підставу для розвитку ідеї про спільність походження всього живого на Землі.

Відкриття зародкових листків показало, що зародковий розвиток представників різних класів хребетних тварин має однакові етапи. Отже, ці тварини мають спільних предків.

Одним із засновників палеонтології(від грец. палайос - давній, онтос - єство і логос) - науки про викопні організми - вважають видатного французького вченого Ж. Кюв’є (1769-1832). Він встановив, що кожній геологічній епосі відповідає певний набір викопних видів, які відрізняються від тварин і рослин попередніх і наступних епох.

Для пояснення послідовних змін викопних фаун і флор учений запропонував гіпотезу катастроф (від грец. катастрофе - переворот). Ж. Кюв’є вважав, що геологічна історія Землі становить собою чергування тривалих стабільних періодів з відносно короткими різкими змінами її поверхні (опускання чи піднімання суходолу, вулканічна діяльність тощо). Останні призводили до повного знищення життя у певній частині планети, що знову заселялась видами з інших місцевостей або виникали форми, які нічого спільного не мали з вимерлими.

На межі XVIII і XIX століть виникла біогеографія (від грец. біос - життя та географія - землеопис) - наука про закономірності поширення видів живих істот і їхніх спільнот (біогеографічних комплексів) по земній кулі. Її розвитку сприяли численні наукові експедиції у різні куточки нашої планети, що проводили різні країни. Одним із засновників біогеографії вважають німецького вченого О. Гумбольдта (1769—1859). Значний вклад в її розвиток вніс академік Петербурзької академії наук П.С. Паллас, який вивчав тваринний і рослинний світ тодішньої Російської імперії, в тому числі й на теренах сучасної України.

Петро Симон Паллас (1741- 1811)

Було встановлено, що розбіжності в заселенні різних континентів і островів тим більші, чим більше вони ізольовані один від одного. Наприклад, Ч. Дарвін під час навколосвітнього плавання на кораблі «Бігль» звернув увагу на те, що на кожному з островів Галапагосу мешкає свій вид птахів — в’юрків. Однак усі ці види виявились досить близькими між собою, а також із видом, що мешкає у Південній Америці поблизу цих островів. Учений припустив, що материковий вид свого часу заселив острови, де на кожному з них внаслідок ізоляції та пристосувань до місцевих умов від нього утворилися різні види.

Створення систем різних груп організмів наштовхнуло вчених на думку про те, що подібність певних груп (видів, родів тощо) зумовлена їхнім історичним походженням від спільного предка.

У цей час також було доведено єдність хімічного складу живої та неживої природи, а також припущена можливість утворення органічних сполук з неорганічних.

Німецький хімік Ю. Лібіх (1803-1873), вивчаючи мінеральне живлення рослин і біологічну природу процесів гниття та бродіння, встановив участь живих істот в колообігу речовин у природі. Тоді ж були вивчені основні класи органічних сполук, почали досліджувати процес фотосинтезу.

Накопичення багатьох нових даних про життєдіяльність і будову живих організмів потребувало систематизації та теоретичного пояснення.



Для груп 10-2, 71-1

Звіт про виконання надіслати на електронну адресу ipa1010@yandex.ua  або в коментарях до цього допису

Економіка

Тема: Інфляція

Інфляція, як відомо, це загальне підвищення цін в економіці.
Інфляція – це прояв існування ринкових відносин при сформованій ринковій економіці, жодна ринкова країна не може визнати, що в неї немає інфляції.

Під час інфляції має місце:
Знецінювання грошей по відношенню до золота.
Знецінювання грошей по відношенню до товару.
Знецінювання грошей по відношенню до іноземної валюти.

До найважливіших iнфляційних причин зростання цін можна віднести наступні:

•    Диспропорційність - незбалансованість державних видатків і прибутку - дефіцит державного бюджету. Часто цей дефіцит покривається за рахунок використання "друкарського верстату", що призводить до збільшення грошової маси і як наслідок - інфляція.

•    Iнфляційно небезпечні інвестиції - здебільшого мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть до утворення додаткового попиту, а як наслідок - збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування звичайно є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

•    Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції як його частини. Сучасний ринок в чималій мірі огополiстичний. Оскільки олігополiст зацікавлений в скороченні виробництва і пропозиції товарів: створюється дефіцит,що використовується ним для підтримки чи підняття ціни на товар.

•    Імпортована інфляція, роль якої зростає зі зростанням відкритостi економіки і утягнення її в світогосподарські зв'язки тієї чи іншої країни. Можливості для боротьби у держави досить-таки обмежені. Засіб ревальвації власної валюти, що інколи застосовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідним, одночасно ускладнюючи експорт.

Типи інфляції:
•    Інфляція попиту - це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних замовлень (наприклад, військових), збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих (зростання заробітної плати) внаслідок, наприклад, узгоджених дій профспілок. Внаслідок цього виникає надлишок грошей по відношенню до кількості товарів, підвищуються ціни. Таким чином надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту.

•    Інфляція пропозиції - зростання цін внаслідок збільшення витрат виробництва чи зменшення сукупної пропозиції. Причинами збільшення витрат можуть бути огополiстична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави, зростання цін на сировину, дії профспілок, що вимагають підвищення заробітної плати і т. і. Вона може також з’явитися в результаті зміни структури пропозиції.

Види інфляції:
•    Помірна. Ціни зростають на 10% на рік, вартість грошей зберігається, відсутній ризик підписання контрактів в номiнальних цінах. Багато сучасних економiстів, в тому числі сучасні послідовники економічного вчення Кейнса вважають таку інфляцію необхідною для ефективного економічного розвитку. Така інфляція дозволяє ефективно корегувати ціни стосовно до умов виробництва і попиту, що постійно змінюються.
•    Галопуюча. Ціни зростають на 20-200% на рік, гроші прискорено матеріалізуються в товари, контракти прив'язуються до зростання цін.
•    Гіперінфляція. Ціни зростають астрономічне, розходження цін і зарплати, руйнується добробут навіть забезпечених верств товариства.
•    Гіперінфляція.

В 50-60 роки інфляція проходила в більшості країн помірними темпами.

Чи знаєте ви що...
В зв'язку з нафтовою кризою початку 70х років інфляція стала виходити з-під контролю держави, дезорганiзуючи нормальний економічний процес. Середньорічний рівень приросту роздрібних цін за час з 73 по 80 р. р. підскочив в середньому на 9%.