ТИП ЧЛЕНИСТОНОГІ
Членистоногі — найпоширеніші в довкіллі тварини. Вони напрочуд добре пристосовані до життя в будь-якому середовищі завдяки надійному захисту — скелетному панциру, а також здатності швидко пересуватися за допомогою ніжок та крил. Членистоногі трапляються на поверхні землі, в повітрі, ґрунті, в прісноводних водоймах, у морях, океанах, на гірських вершинах, у пустелях і серед криги в умовах вічної мерзлоти.
Нині на нашій планеті налічується близько 1,5 млн видів членистоногих — більше, ніж усіх видів тварин узятих разом. Серед членистоногих є як корисні для людини, так і надзвичайно шкідливі. З останніх виділяються паразити.
Членистоногі — це двобічносиметричні тварини, які мають щільний скелетний панцир, що складається з хітину. їх тіло, утворене з окремих сегментів, має членисті кінцівки.
До членистоногих належать добре відомі тобі тварини: багатоніжки, раки, краби, креветки, павуки, скорпіони, жуки, метелики, воші, блохи, мухи, бджоли і комарі.
Ракоподібні — це членистоногі тварини, які ведуть переважно водний спосіб життя. Вони дихають зябрами, мають дві пари вусиків і двогіллясті кінцівки.
Клас Ракоподібні налічує понад ЗО 000 видів тварин. До нього належать різноманітні мікроскопічні рачки — циклопи, які живуть у товщі води, мокриці, що ведуть наземний спосіб життя, тримаючись сирих місць, а також раки, креветки та краби, поширені у водному середовищі.
Розглянемо особливості способу життя, будову і системи органів ракоподібних на прикладі річкового рака.
Спосіб життя. Річковий рак живе в тихих чистих річках або прісних озерах і ставках з крутими глинистими берегами. Удень він ховається в норі на дні, під корчем або каменем, а вночі виходить на лови. Звичайно рак пересувається по дну головою вперед, повільно переставляючи ноги, а в разі небезпеки відштовхується і вправно пливе заднім кінцем тіла наперед, швидко загрібаючи воду хвостовим плавцем та направляючи її під себе.
• На суходолі рак пересувається задом наперед. За допомогою ніг, клешень і хвостового плавця він ніби підтягує тіло. Звідси й пішов вислів «задкувати наче рак».
Живиться рак переважно рослинною їжею, не відмовляється і від мертвої риби та жаб. Іноді полює, як хижак.
Мал. 44. Зовнішня будова річкового рака:
1 — очі; 2 — довгий вусик; 3 — короткий вусик; 4 — клешня;
5 — верхня щелепа; 6 — нижня щелепа; 7 — ногощелепа; 8 — головогруди; 9 — ходильні ноги; 10 — черевні ніжки;
11 — черевце; 12 — хвостовий плавець.
Будова тіла. Тіло річкового рака складається з голови, грудей та черевця (мал. 44). Голова й груди з’єднуються, утворюючи масивні головогруди. Черевце поділене на окремі сегменти.
Спереду головогрудей можна побачити гострий шип. З обох боків від нього на рухливих стебельцях розміщені очі, а попереду — дві пари вусиків: коротенькі й довгі. Головогруди рака складаються з 8 сегментів. На кожному сегменті, як правило, знаходиться пара кінцівок. По боках рота містяться шість пар кінцівок: пара верхніх і дві пари нижніх щелеп. Три пари ногощелеп беруть участь у процесі захоплювання їжі й відправлення її до рота. На головогрудях розміщені також 5 пар ходильних ніг, на трьох передніх парах є клешні.
• Чи знаєш ти, що клешні річкового рака не така вже й грізна зброя, як здається? Він не проколює ними шкіру людини, а лише щипає та лякає. Рак може загубити клешню в бійці, тоді замість цієї, великої й страхітливої, виросте нова, але значно коротша.
• Цікаво, що серед раків, як і серед людей, є «правші» й «лівші». Найчастіше права клешня рака помітно довша за ліву — це раки-«правші». Але буває й навпаки.
Черевце складається з 7 сегментів, на яких міститься 5 пар маленьких черевних ніжок, призначених для плавання. На самому кінці черевця
розташований хвостовий плавець, що являє собою видозмінену кінцівку.
Покриви тіла. Тіло рака вкрите хітиновим панциром зеленкувато-бурого забарвлення, яке маскує тварину на тлі темного мулистого дна. Панцир просякнутий вапном, що надає йому міцності.
Опорно-руховий апарат. Хітиновий панцир утворює зовнішній скелет - каркас тіла рака. На відміну від червів, рак не має шкірно-мускульного мішка. Мускулатура тварини представлена окремими пучками м’язів, що прикріплюються до хітинового панцира. Всі внутрішні органи містяться у вторинній порожнині тіла. (Пригадай, чим різняться первинна і вторинна порожнини.)
Травна система у рака побудована значно складніше, ніж у червів. Починається вона ротом, далі розташований стравохід, який переходить у шлунок, що складається з двох відділів: жувального й цідильного. Стінки жувального відділу мають спеціальні хітинові вирости, котрі перетирають їжу. У цідильному відділі їжа фільтрується. Перетравлення й всмоктування їжі відбувається у середній кишці. Неперетравлені рештки їжі виводяться назовні через анальний отвір (мал. 45).
Видільна система рака має вигляд круглих зелених залоз. Вони містяться під панциром на спинному боці і відкриваються назовні біля основи вусиків (мал. 45).
Дихальна система. У рака під панциром біля основи ніг розташовані зябра. Це перисті вирости тіла. Вода омиває зябра, і розчинений у ній кисень потрапляє в кров, а вуглекислий газ із крові виділяється у воду (мал. 45).
Мал. 45. Системи внутрішніх органів річкового рака:
1 — нервовий ланцюжок; 2 — навкологлоткове кільце;
3 — травна система; 4 — статева система; 5 — видільна система; 6 — серце; 7 — зябра; 8 — кровоносні судини.
Кровоносна система рака незамкнена, тобто кров із судин витікає безпосередньо в порожнину тіла. Тут вона омиває внутрішні органи, віддає їм кисень і поживні речовини, а приймає вуглекислий газ. Далі кров збирається в судинах і по них потрапляє до серця, яке, пульсуючи, знов проштовхує її по судинах у порожнину тіла (мал. 45). Кров у рака безбарвна.
Нервова система рака побудована так само, як і нервова система дощового черв’яка. Вона складається з навкологлоткового нервового кільця і черевного нервового ланцюжка. Нерви, що відходять від навкологлоткового кільця, пов’язані з органами чуття і ротовими органами, а ті, що відходять від черевного ланцюжка,— з внутрішніми органами (мал. 45).
Органи чуття у рака добре розвинені. Складні очі розташовані на рухливих стебельцях, що дає йому змогу дивитися в різні боки, не повертаючи тіла. Кожне око утворене трьома тисячами вічок, кількість яких з віком зростає. Вічко бачить лише якусь невеличку частинку зображення, і тільки усі вічка разом можуть сприйняти його цілком. Таке око називають фасетковим, а кожне вічко у ньому — фасеткою.
Довгі вусики є органами дотику і нюху (це одночасно ніби «кінчики пальців» та «ніс» рака), а біля основи коротких вусиків містяться органи рівноваги та слуху.
Розмноження і розвиток. Річковий рак — роздільностатева тварина. Статеві залози розміщуються в грудній порожнині. Визрівання яйцеклітин у самок відбувається в яєчниках, а формування чоловічих статевих клітин у самців — у сім’яниках. Запліднення внутрішнє. Запліднені яйцеклітини прикріплюються до черевних ніжок матері й тут розвиваються. Через певний час з них вилуплюються крихітні рачки загалом схожі на дорослу форму. Спочатку вони ховаються від небезпеки під хвостовим плавцем матері, причепившись до черевних ніжок, а згодом розпочинають самостійне життя.
Протягом перших років життя раки інтенсивно ростуть і кілька разів на рік линяють. їхні старі покриви лопаються, і раки ледве виповзають з них. Після линяння блакитні покриви раків дуже ніжні, але поступово вони твердішають завдяки відкладенню в них вапна і стають щільними й міцними.
У «близьких родичів» річкових раків — морських раків омарів — з ікринок спочатку виходять личинки. Вони не повзають по дну, як дорослі раки, а плавають у товщі води. Цей факт свідчить, що великі десятиногі раки з клешнями походять від дрібних плаваючих рачків.
Різноманітність ракоподібних. До класу Ракоподібні належать не лише схожі на рака істоти з «грізними» клешнями, а й безліч мікроскопічних рачків, що живуть у товщі Світового океану.
• Коли б існувала Книга рекордів природи, то представники цього класу були б занесені до неї як переможці в багатьох номінаціях, бо наявність величезної кількості рачків зумовлює той факт, що їх вважають основним запасом тваринної їжі на планеті. Вони також є найстійкішими до екстремальних умов довкілля тваринами: лише ракоподібні живуть у таких солоних водоймах, в яких не живе жоден інший багатоклітинний організм; деякі ракоподібні поширені в струмках, де температура води сягає +60 С. А є й такі рачки, що певний час можуть перебувати в середовищі, позбавленому кисню.
ряд Веслоногі ракоподібні. До цього ряду належать найдрібніші рачки, які пересуваються у товщі води різкими стрибками (мал. 46). Дивляться вони різними мікроскопічними організмами і, в свою чергу, основною поживою багатьох океанічних риб і найбільших на планеті тварин — китів та величезних акул. Загальна маса цих крихітних рачків становить близько 90 % усього океанічного планктону (від грец. планктос - блукаючий) — організмів, що населяють товщу води, пасивно плаваючи в ній, і не здатні протистояти перенесенню течіями.
Ряд Десятиногі ракоподібні. Ці тварини мають одну пару клешень, на які перетворилася передня пара ходильних кінцівок, і 4 пари власне ходильних кінцівок, що разом складає 10 кінцівок (мал. 46). Десятиногі ракоподібні найбільші за розміром серед усіх ракоподібних. Кількість видів цього ряду становить майже половину усіх представників класу Ракоподібні.
Креветки — найпримітивніші десятиногі ракоподібні. Вони плавають у товщі води, перебираючи черевними ніжками. (Запам’ятай. що інші десятиногі пересуваються по дну за допомогою ходильних ніг і ніколи не використовують для плавання черевні ніжки.) У Чорному й Азовському морях поширено 11 видів креветок.
Морські раки — омари — величезні морські раки (завдовжки до 60 см) з вражаючими клешнями. Вони живуть в океанах і морях, інколи трапляються і в Чорному морі.
Лангусти — великі ракоподібні, що зовні нагадують раків, але не мають клешень. Поширені в морях і океанах.
Раки-самітники живуть у морській воді. Цю тварину легко впізнати за м’яким асиметричним черевцем, яке вона ховає в черепашку молюска. Цікаво, що добре відомий камчатський краб — найбільша ракоподібна тварина на планеті — насправді аж ніяк не краб, а рак-самітник. Завдяки чималим розмірам йому не треба ховатися в черепашку, як це роблять його дрібніші «родичі».
Два види невеликих раків-самітників трапляються в Чорному морі. Краби відрізняються від інших ракоподібних маленьким черевцем, підігнутим під головогруди. Переважна частина крабів живе в морській воді, але деякі види населяють прісні водойми і навіть вологі ділянки суходолу. Поширені головним чином на тропічних островах. Серед них добре відомий краб — пальмовий злодій. Його чомусь вважають любителем кокосових горіхів. Проте вчені з’ясували, що розкусити міцний горіх цей краб неспроможний, тому задовольняється невеликими плодами, які підбирає на пляжах.
Дуже цікавий краб-примара, який теж живе на пляжах. Якщо він не Рухається, то через своє невиразне забарвлення зовсім непомітний. А коли краб несподівано починає пересуватися, то здається, що він з’явився невідомо звідки, наче примара.
У басейні Чорного моря живе 17 видів крабів. Найбільш відомі трав"яний та кам’яний краби. Особливої охорони потребує прісноводний краб, який залишився тільки у двох невеликих річках Криму.
Ракоподібні — тварини досить складної організації, що ведуть водний спосіб життя. їх тіло вкрите щільним хітиновим панциром, який є зовнішнім скелетом. Для них характерні органи дихання — зябра відносно добре розвинені нервова система і органи чуття.
Мал. 46. Ряд Веслоногі ракоподібні: 1 — циклоп; 2 — дафнія.
Ряд Десятиногі ракоподібні; 3 — креветка; 4 — камчатський краб; 5 — трав’яний краб; 6 — рак-самітник; 7 — омар.
Павукоподібні — найперші тварини, що залишили водну стихію, перейшли до наземного способу життя і дали в цих умовах велику різноманітність повзаючих і літаючих форм.
З давнини образ павука непокоїв уяву людей. Павуків боялися, їх наділяли магічними властивостями, використовували з лікувальною метою.
Розглянемо особливості способу життя, будову і системи органів павукоподібних на прикладі павука хрестовика. Його легко розпізнати за характерним малюнком на спині, що нагадує хрест (мал. 47).
Спосіб життя. Павук хрестовик — хижак. За допомогою своєї ловчої сітки — павутини — він полює на дрібних літаючих комах. Павутина утворюється зі спеціальної рідини, яку виділяють павутинні залози.
Павутина хрестовика завжди має круглясту форму (мал. 48). Це своєрідна конструкція з ниток різного складу і призначення. Її основа — рамка і радіальні нитки — з міцної сухої павутини, яку павук прикріплює до навколишніх предметів. Спірально закручені ловчі нитки утворюються з клейкої павутини і розміщуються по колу, з’єднуючи сухі радіальні нитки, по яких і бігає павук, аби не потрапити у власну пастку. Чекаючи на здобич, він сидить у центрі павутини або ховається десь у листочку, скрученому в трубочку. Павук протягує до себе сигнальну нитку, яка реагує на коливання павутини. Смикнулася нитка — отже, до сітки потрапила здобич. Тоді павук з’являється зі схованки і паралізує жертву, вводячи їй у тіло отруйні речовини і травний сік. Потім він обплутує павутиною здобич, доки вона не перетравиться. Після цього павук висмоктує з комахи рідкі поживні речовини.
• У тропічних лісах Нової Гвінеї живуть павуки нефіли. Ці великі (завбільшки з палець людини) павуки снують ловчі сітки, діаметр яких сягає метра. У них заплутуються навіть невеликі пташки. Жителі Нової Гвінеї і деяких океанічних островів використовують павутину нефіла для своїх потреб. За допомогою сачка, зробленого з цієї павутини, вони ловлять не лише метеликів та жучків, а й пташок і навіть кажанів, а з води витягують невелику рибу.
Мал. 47. Зовнішня будова павука хрестовика:
1 — ногощупальця; 2 — очі; головогруди; 4 — ходильні ноги; 5 — черевце.
Мал. 48. Будова павутини павука хрестовика.
Будова тіла. Тіло павука хрестовика складається з двох відділів — головогрудей і черевця (див. мал. 47). Він має 6 пар кінцівок. На голово- грудях містяться 4 пари очей і пара міцних щелеп — хеліцери (від грец. хеле — кіготь, керас — ріг). Хеліцери — це видозмінені кінцівки, тому їх ще називають ногощелепами. Вони закінчуються кігтеподібним члеником, в якому проходять протоки отруйної залози. Хеліцери виконують функцію щелеп, якими павук захоплює їжу. На головогрудях розташована і друга пара видозмінених кінцівок — ногощупальця, що є органами дотику та смаку. Павук має 4 пари ходильних ніг, функція яких — пересування. Вони також розміщені на головогрудях. Кінцівки павуків вкриті густими волосинками.
На черевці павука, біля його заднього кінця, знаходиться 3 пари павутинних бородавок, крізь які павук виділяє павутину. За походженням павутинні бородавки — це видозмінені кінцівки.
• Складається враження, що предки сучасних павуків були на диво багатоногами істотами, адже практично всі частини тіла павука: щелепи, ногощупальця, павутинні бородавки — усе це «колишні ноги».
Покриви тіла. Тіло павука вкрите багатошаровою кутикулою, яка головним чином складається з хітину, а зверху — ще й шаром водонепроникної речовини. Багатошаровість покривів забезпечує максимальне збереження води в тілі тварини, тому павукоподібні можуть жити в найпосушливіших районах земної кулі.
Опорно-рухова система тіла павука побудована майже так, як аналогічна система рака. Щільний хітиновий зовнішній скелет захищає тіло павука від висихання, що забезпечує існування на суходолі.
Травна система павука дуже своєрідна (мал. 49). Починається травний тракт ротовим отвором, що переходить у глотку з сильними м’язами. У глотку відкриваються протоки травних залоз — печінки і слинної залози. Речовини, що виділяють ці залози, вводяться в тіло жертви і швидко розщеплюють тканини здобичі. Тільки після цього павук всмоктує через глотку напіврідку «кашку». Глотка павука переходить у кишечник, де міститься багато сліпих виростів, в яких накопичується рідка їжа. Чимала поверхня кишечнику сприяє швидкому всмоктуванню поживних речовин. Неперетравлені рештки їжі виводяться через анальний отвір.
Мал. 49. Системи внутрішніх органів павука хрестовика:
1 _ отруйна залоза; 2 — шлунок; 3 — стравохід; 4 — нервова система,
5- серце; 6 — кишка; 7 — статева залоза; 8 — павутинні залози; 9 — трахеї; 10 — легені; 11 — хеліцери.
Видільна система (мал. 49). Органами виділення є мальпігієві судини — особливі канали, що пронизують усе тіло і впадають у кишечник. Шкідливі речовини з гемолімфи надходять у мальпігієві судини і по них потрапляють у кишечник, звідки виводяться через анальний отвір.
Дихальна система (мал. 49). Павук має два незалежних органи дихання: легені, що відкриваються назовні особливими легеневими отворами на нижньому боці черевця, і трахеї — систему дихальних трубочок, крізь які проходить повітря.
Чи знаєш ти, як утворилися легені павуків? По-перше, вони походять від зябер, які мали давні водні предки павуків, а по-друге, зябра ці виникли з кінцівок. Цікаво; органи руху перетворилися на органи дихання. Кровоносна система павуків, як і решти членистоногих, незамкнена (мал. 49). Тому гемолімфа (від грец. гайма — кров, лімфа — чиста вода) — безбарвна рідина, що циркулює судинами кровоносної системи,— потрапляє безпосередньо в порожнину тіла. Тут вона омиває внутрішні органи, постачаючи їм кисень і поживні речовини. Серце павука розташоване на спинному боці черевця. Від нього відгалужується кілька судин.
Нервова система (мал. 49) у своїй будові має багато спільних рис із нервовою системою ракоподібних. У голові павука ганглії зливаються один з одним і утворюють головний мозок.
Органи чуття. Основні органи дотику павука — ногощупальця. Чутливі волоски на кінцівках і поверхні тулуба сприймають дотикові подразнення. За їхньою допомогою павук відчуває навіть коливання повітря. Він має також органи зору — вісім очей. Очі прості за будовою і не поділяються, як у ракоподібних, на окремі фасетки. (Пригадай, що таке фасеткові очі.) Зір у павука дуже слабкий, тому інших павуків він упізнає лише на відстані 20—30 сантиметрів. Органи нюху містяться у невеликих щілинах кутикули. Органи смаку розташовані на ногощупальцях і в глотці.
Мал. 50. Самка (внизу) й самець павука шершня.
• 3 давніх-давен вважають, начебто павуки —ч великі любителі музики. Варто лище заграти на скрипці, як павук з’являється зі своєї схованки, вмощується на павутині й слухає. Чи не романтичне повір’я? Проте прискіпливі вчені дослідили, Що аж ніяк не музику полюбляє павук, який навіть вух не має. Музика не збуджує в нього відчуття прекрасного, а викликає звичайну гастрономічну зацікавленість: «Чи не попалася раптом апетитна мушка?» — він реагує на коливання павутини, породжені звуками.
Розмноження і розвиток. Самок павуків вважають жорстокими: адже вони часто-густо поїдають самців. Це пояснюється дуже просто: самка, наприклад, павука шершня у кілька разів більша від самця за розміром (мал. 50). Тому найчастіше процес запліднення завершується тим, що підсліпувата самка, не пізнаючи у самці представника свого виду, запросто його з’їдає.
Восени самка робить кокон, який дбайливо вкриває павутиною, і відкладає в нього яйця, а сама згодом гине. Навесні з кокона з’являються маленькі павучки — копії батьків.
• У різних видів павуків стосунки між «подружжям» складаються порізному. Самців за їхньою долею можна поділити на чотири групи. Самці-жертви. їх майже завжди поїдають самки. Недаремно окрему групу павуків називають «чорні вдови». До них належать найотруйніші павуки — каракурт та його американський «родич», самці яких такі немічні, що як не поїдять їх самки, то однаково вони загинуть від голоду. Самці-утриманці. Це дрібні істоти, не здатні самі добувати собі корм. Вони підбирають рештки їжі за самкою-годувальницею. Представником цієї групи є відомий павук нефіл. Самці-прйстосуванці — дуже обережні павуки. Вони роблять садкам «подарунок» — мушку, яку обснувала павутина. «Подарунок» на деякий час відволікає самку, і самець після запліднення має змогу втекти. Самці-щасливці за своїми розмірами майже не поступаються самкам, а тому «подружжя» може жити разом тривалий час. До цієї групи належить павук сріблянка.
Різноманітність павукоподібних. До класу Павукоподібні належить понад 60 000 видів тварин.
Ряд Павуки об’єднує понад 20 000 видів. Усі павуки мають ногощупальця, які закінчуються члениками з невеликими кігтями, та павутинні бородавки на черевці.
Павуків поділяють на дві великі групи.
До першої групи належать великі павуки, яких називають птахоїдами (мал. 51). Це найбільші за розміром представники павукоподібних, окремі екземпляри яких завбільшки з долоню людини. Удень птахоїди ховаються в нірках, розколинах каменів або в кублах із павутини, а вночі полюють, активно переслідуючи своїх жертв. Звичайна здобич цих павуків-гігантів — комахи, але можуть вполювати й дрібних ящірок, змій, жаб, птахів (найчастіше — пташенят). Найбільший птахоїд (близько10 см у діаметрі) живе в Південно-Східній Азії. Його кінцівки вкриті довгими чорними волосками. Укус цих павуків не становить небезпеки для людини. На території України трапляється лише один близький до павуків-птахоїдів вид — звичайний для наших степів павук землерийка.
Мал. 51. Ряд Павуки:
1 — павук-птахоїд; 2 — сріблянка у повітряному дзвоні.
До другої групи належать дрібні павуки, які, як правило, плетуть ловчі сітки — павутини.
• Чи знаєш ти, що павутина вдесятеро міцніша й удвічі еластичніша за нитку, яку плете шовковичний шовкопряд? Тому деякий час була навіть поширена думка: замість шовкопряда розводити павуків. Проте, коли підрахували, скільки для їх розведення знадобиться мух, то зрозуміли: аби мінімально задовольнити потреби людства в павутинному шовку, не вистачить усіх мух, що є на планеті.
До родини павуки Снувальники належить горезвісний надто отруйний павук каракурт. Сита самка каракурта завбільшки з горіх ліщини, а голодна — з горошину. На спині у самок можна помітити тринадцять червоних цяточок. Самець каракурта зовсім крихітний, і необізнана людина звичайно не розпізнає його. Живе каракурт у степах і пустелях, поширений на півдні України. Проте на павутинках-парашутиках маленькі павучки можуть потрапляти і в інші зони. Тому каракурта можна побачити навіть на луці неподалік від Києва. Живуть ці павуки в нірках, оточених ловчими сітками. Укус каракурта дуже небезпечний для людини і свійських тварин.
• За 10—15 хвилин після укусу каракурта в людини терпнуть руки й ноги, вона не спроможна ходити, спостерігається розлад дихання. У тяжких випадках людина може загинути протягом 2—3 годин після укусу. Потерпілому необхідно вчасно ввести протикаракуртову сироватку. Слід пам’ятати, що отрута цього павука в п’ятнадцять раз сильніша за отруту гримучої змії.
Тарантул — найбільший з павуків, що трапляються на території України. Він є представником родини Тарантулові. Живе в степу, в полі, сільськогосподарських угіддях, іноді проникає в будинки. Отрута тарантула в п’ятдесят раз слабша за отруту каракурта.
• У Середні віки тарантулів вважали надзвичайно отруйними тваринами. Побутувала навіть думка, що укус цих павуків спричинює епідемії небезпечних хвороб. Кажуть, аби позбутися цих хвороб, італійці винайшли танець тарантелу. Звичайно, думка про те, що хворий, танцюючи до цілковитого виснаження, видужає, була хибною.
Водяний павук (сріблянка) — це єдиний представник родина Водяні павуки. Він усе життя перебуває під водою. Тут він народжується, добуває їжу, розмножується і гине. Дихає водяний павук, як і решта павуків, киснем повітря, який запасає в своїй «хатинці» - підводному дзвоні, що утворюється з пухирців повітря (мал. 51). Ці пухирці утримує під водою павутинна сітка.
Ряд Кліщі — численна група переважно мікроскопічних павукоподібних, що об’єднує близько 20 000 видів. Кліщ має тіло, не розчленоване на голову, груди й черевце, та специфічний ротовий апарат — хоботок.
Кліщі — переносники збудників багатьох інфекційних хвороб. Найнебезпечнішими є іксодові кліщі (мал. 52), які чатують на свою жертву, сидячи на кущі або на трав’янистій рослині, витягнувши вперед пару чіпких передніх ніг. Відчувши тепло тварини (або людини), що наблизилася, кліщ чіпляється до її шерсті (у людини — за одяг), а потім проникає в покриви тієї частини тіла,де шкіра найніжніша, і починає ссати кров. Якщо кліщ насмоктався крові хворої тварини, то він передасть збудників хвороби іншим тваринам — своїм новим хазяям. Таким чином іксодові кліщі переносять тиф, різноманітні пропасниці, туляремію, хворобу Лайма та енцефаліт.
Енцефаліт — це надзвичайно небезпечна хвороба, що уражає нервову систему людини. Ця хвороба спостерігається лише в певних місцевостях — осередках зараження. На території України енцефаліт трапляється дуже рідко. Проте слід пам’ятати, що після прогулянки у лісі необхідно відразу ретельно оглянути поверхню тіла, перевдягтися і перевірити, чи не проникли кліщі в одяг.
Небезпечний для людини коростяний кліщ — збудник неприємного захворювання — корости. Цей крихітний (завбільшки до 1 мм) паразит живиться клітинами шкіри своєї жертви, прогризаючи у ній вузенькі довгі ходи, що спричинює нестерпний свербіж. Зараження коростою збувається і внаслідок контакту з хворою людиною.
Мал. 52. Ряд Кліщі (під мікроскопом):
1 — іксодовий кліщ; 2 — самка тропічного аргазидового кліща — переносника висипного тифу.
Серед кліщів відомі рослиноїдні. Павутинний кліщ — небезпечний шкідник, який живиться клітинним соком багатьох видів сільськогосподарських та декоративних рослин. Про наявність цього шкідника на рослині свідчить скупчення тонкого шару павутини на нижній поверхні листків і черешку.
Павукоподібні — це переважно хижі членистоногі тварини, які дихають за допомогою легенів і трахей, мають міцні багатошарові покриви тіла. Завдяки розвитку систем внутрішніх органів і особливостям розмноження павукоподібні — найперші тварини, що залишили водне середовище існування і пристосувалися до життя на суходолі. Серед павуків трапляються окремі види, отрута яких небезпечна для людини, а серед кліщів є багато паразитів, що переносять збудників тяжких інфекційних хвороб.
Терміни і поняття: клас Павукоподібні, павутина, павутинні залози, хеліцери, отруйні залози, ногощупальця, павутинні бородавки, печінка, слинна залоза, мальпігієві судини, легені, трахеї, гемолімфа, головний мозок, кігті, хоботок.
