Риби

Підтип Хребетні. Клас Хрящові риби: спосіб життя, будова тіла, скелет і системи внутрішніх органів

До підтипу Хребетні належать декілька класів найбільш високоорганізованих тварин. Серед них два класи риб — Хрящові риби і Кісткові риби,— представники яких різняться особливостями будови тіла, розмноження і розвитку.

До класу Хрящові риби належать найдавніші великі за розмірами хребетні тварини, поширені в морях та океанах. Вони майже не живуть у прісних водоймах.

Розглянемо спосіб життя, будову і системи внутрішніх органів хрящових риб на прикладі колючої акули (катрана).

Спосіб життя. Колюча акула — невелика (завдовжки до 1 м), швидка і рухлива тварина, поширена в помірно теплих прибережних водах Чорного моря. Веде зграйний спосіб життя, опускається на глибину близько 150—200 метрів. Живиться переважно рибою, що трапляється на дні моря, головоногими молюсками і навіть великими червами. Небезпеки для людини не становить.

Будова тіла. Тіло акули, як і решти хребетних тварин, складається 3 двох частин: осьової (голова, тулуб, хвіст) та периферійної (кінцівки) (мал. 84).

На голові акули розташовані поперечний щілиноподібний рот і невеликі очі (по боках голови). За очима містяться спеціальні отвори, що нагадують ніздрі,— бризкальця. Зябра відкриваються 5—7 зябровими щілинами. Тулуб катрана має веретеноподібну форму. Уздовж боків акули посередині тягнеться бічна лінія. Тіло закінчується хвостом із асиметричним хвостовим плавцем, верхня лопать якого дуже видовжена.

Мал. 86. Внутрішня будова і системи органів акули:

1 — головний мозок; 2 — спинний мозок; 3 — хребет;

4 _ аорта; 5 — нирки; 6 — статеві органи;

7 — клоака; 8 — вена; 9 — кишечник; 10 — печінка; 11 — серце; 12 — зябра.

Мал. 87. Відділи мозку акули: 1 — передній мозок; 2 — середній мозок; 3 — мозочок; 4 — довгастий мозок; 5 — проміжний мозок.

Кровоносна система (мал. 86). Серце акули двокамерне, складається з передсердя і шлуночка. (Пригадай, в якої ще тварини двокамерне серце.) Серце пульсує, проштовхуючи кров, що містить вуглекислий газ. Проходячи крізь зябра, вона насичується киснем. Після цього частина збагаченої киснем крові надходить до головного мозку, а решта — до внутрішніх органів та м’язів. Тут артеріальна кров віддає клітинам тіла кисень, поглинає вуглекислий газ і знову надходить у вени. Венозна кров від різних органів тече по венах до серця, яке знов проштовхує її в зябра. Такий замкнений цикл руху крові складає коло кровообігу.

Нервова система. Головний мозок акули добре розвинений і складається з п’яти відділів (мал. 87). Найкраще розвинені мозочок, який координує рухи, і передній мозок, що контролює розумову діяльність. Уздовж усього тіла в спеціальному каналі хребта проходить спинний мозок.

Органи чуття. Важливу роль в орієнтації акули відіграє особливий орган — бічна лінія, завдяки їй риба відчуває найменшу вібрацію води. Органами нюху є носові ямки, зовнішні отвори яких виходять у глотку. Завдяки органам нюху акула здатна відчувати запах речовин, які виділяє перелякана жертва. Якщо в басейн вилити воду з акваріума, в якому плавала перелякана риба, то акули в басейні негайно заметушаться в пошуках здобичі.

Очі акули мають м’язи, плоску роговицю і крупні кулеподібні кришталики, які здатні рухатись і допомагають стежити за здобиччю.

Орган слуху представлений внутрішнім вухом, розміщеним у черепі.

Хрящові риби — великі за розміром морські тварини, хрящовий скелет яких складається з трьох частин: скелета голови, осьового скелета і скелета кінцівок. Вони мають парні кінцівки, зяброві щілини і особливу луску — шкіряні зуби.

Розмноження, розвиток і різноманітність хрящових риб

Розглянемо особливості розмноження і розвитку хрящових риб на прикладі колючої акули.

Розмноження

Статеві органи. У самки акули в яєчниках, що розміщені з двох боків тіла, визрівають яйця, які по яйцепроводах виводяться в клоаку. Розширений кінець яйцепроводу називається маткою. У сім’яниках самців визрівають чоловічі статеві клітини, які виводяться назовні по спеціальних вивідних протоках.

Запліднення в колючої акули відбувається всередині організму. Залежно від виду акул спостерігається два способи відтворення потомства: яйцеродіння і яйцеживородіння.

За умови яйцеродіння самка відкладає великі яйця, котрі розвиваються у воді. Вони можуть бути вкриті м’якими оболонками або рогоподібною капсулою зі спеціальними «гачками». Яйця плавають у товщі води або чіпляються «гачками» за водорості. За умови яйцеживородіння самка народжує малят, здатних до самостійного життя. Зародок розвивається в статевих шляхах організму матері. У яйцеживородних акул, у тому числі й у катрана, кровоносні судини матері щільно обплітають яйце, утворюючи щось на зразок пуповини ссавців. А кожний зародок прикріплюється до певного місця матки акули.

• На момент народження маленькі акули вже виявляють свою хижацьку натуру: ще в утробі матері мальки піщаної акули спокійно поїдають не лише яйця, що знаходяться поряд, а й молодших братів і сестер.

Розвиток

У акул немає стадії личинки. З яєць або з утроби матері виходять малята, подібні до своїх батьків, але менші за розміром. Ростуть акули повільно, статевозрілими стають лише в 5-річному віці. Живуть близько 25 років.

Різноманітність хрящових риб

Клас Хрящові риби поділяють на ряд Акули і ряд Скати.

Ряд Акули об’єднує 350 видів (мал. 88). Це дуже давня група хрящових риб. Усі акули мають спільні особливості будови:

— веретеноподібне витягнуте тіло;

— рот на нижньому боці голови;

— добре розвинений хвостовий плавець з більшою верхньою лопаттю,

— зяброві щілини по боках тіла.

Більшість акул — хижаки, які швидко плавають у поверхневих шарах води в пошуках риби. Проте найбільші акули живляться планктоном.

Досить часто акули нападають на людей. Лише за останні роки офіційно зареєстровано кілька тисяч таких випадків. Вважають, що на людину здатні нападати акули 50 видів. Це переважно трапляється в тропічній зоні. Здебільшого хижаки нападають на поодиноких купальників.

Мал. 88. Ряд Акули:

1 — китова; 2 — кархародон; 3 — акула-молот; 4 — тигрова.

Зір в акул недорозвинений, проте вони мають чутливу бічну лінію і досконалий нюх. Різкі рухи плавця спричинюють швидке поширення вібрації води, яку одразу відчувають акули. (За допомогою якого органа акули відчувають вібрацію води?) Вони миттєво реагують і на запах крові, який їх розлючує.

За розмірами акули дуже різні. Маса найбільшої — китової акули — сягає 12 т, її довжина становить 15—20 м; маса найменшої — карликової акули — 300—500 г, а довжина не перевищує 30 сантиметрів.

Китова акула живе в тропічних водах Світового океану. Живиться вона дрібними ракоподібними, маленькими рибками та головоногими молюсками. Розмножується відкладанням яєць, які в діаметрі становлять близько 0,5 метра.

Другою за розмірами є гігантська акула (завдовжки 12 м), яка має сигароподібну форму. Живиться вона дрібними безхребетними і не становить загрози для людини. Поширена в зоні помірного клімату, тому на зиму впадає в своєрідну сплячку: опускається глибоко під воду і припиняє живлення. Життєвий процес підтримується завдяки запасу жиру, Що зберігається в печінці.

• Чутки про морських драконів, величезних морських змій та інших чудовиськ найчастіше пов’язані зі спостереженнями за гігантськими акулами. Адже викинуте на берег тіло акули, що наполовину розклалося, легко прийняти за рештки морського чудовиська, а спинні плавці, які стирчать з води,— за саме чудовисько.

Особливу загрозу для людини становить кархародон (біла акула), ц ще називають акулою-людоїдом. За розмірами вона третя серед акул Відомі випадки, коли виловлювали кархародонів завдовжки до 8 м і масою близько 3 т (це маса невеликого слона). Така акула здатна проковтнути двометрову рибину, тюленя або морського котика. Доволі часто ця акула нападає навіть на людей у човні.

• 100 млн років тому в Світовому океані жили гігантські кархародони завдовжки до 13 метрів. У пащі такої акули могли б поміститися відразу двоє людей.

Небезпечною для людини є тигрова акула, довжина якої 3,5—4 м, а маса - близько 600 кілограмів. Назва цієї акули пов'язана зі своєрідним смугастим малюнком по боках, та й норов її подібний до тигрячого. Акула-мако — найшвидкоплавніша з акул, її довжина становить 3,5 4 м, а маса — 450 кілограмів. Цей хижак теж нападає на людей. Небезпечна для людини і сіра акула (завдовжки до 3 метрів). Вона може запливати у великі тропічні ріки, віддаляючись від узбережжя океану на тисячі кілометрів.

Жаху завдає людям акула-молот. Її голова має два вирости, на зовнішніх краях яких розташовані очі. Зовні вся голова схожа на величезний молот. Гігантська акула-молот сягає 6 м, важить понад 600 кілограмів. Були випадки, коли в шлунках цих акул знаходили останки людських тіл.

На пляжах Австралії недобру славу здобула піщана акула, яка нападає на людину навіть на півметровій глибині.

У Чорному морі живуть акули, що не становлять небезпеки для людини. Крім катрана, сюди інколи запливає котяча акула — одна з найдрібніших акул, завдовжки близько 1 метра. Її легко відрізнити від катрана за наявністю анального плавця і відсутністю шипів перед спинними плавцями.

Ряд Скати об’єднує близько 340 видів дуже своєрідних риб. Особливостями їхньої будови є пласке широке тіло, що має форму диска; зяброві щілини, рот і ніздрі, що відкриваються на черевній стороні тіла (мал. 89). розміри тіла скатів різноманітні: від кількох сантиметрів до 6—7    метрів. Найчастіше вони ведуть придонний спосіб життя. Скати — такі злісні хижаки, як акули.

Мал. 89. Ряд Скати:

1— скат-манта; 2 — схема яйця ската; 3 — ромбовий скат.

риба-пилка — величезний скат завдовжки близько 6 метрів. Характерною її особливістю є видовжене рило, по боках якого розташовані зубоподібні вирости. Риба-пилка за формою тіла більше нагадує акулу, ніж інших скатів. За допомогою своєї пилки вона викопує з ґрунту різноманітних безхребетних тварин.

Дуже цікавий скат, що має назву морський диявол, або манта. Він нагадує величезного граціозного метелика, що ніби пурхає в товщі води. Передні частини грудних плавців у манти виокремлені й виступають вперед у вигляді своєрідних ріжків. Найбільші особини завдовжки понад 6 м, а їхня маса сягає 2 тонн. Незважаючи на такі велетенські розміри, морський диявол легко вихоплюється з води на висоту до 1,5 м, а потім падає з неймовірним шумом. Живляться ці гіганти дрібними тваринами.

Серед скатів вирізняється електричний скат, який має спеціальні електричні органи, щось на зразок біологічних акумуляторів на нижньому боці тіла. За їх допомогою скати створюють електричний розряд, що паралізує здобич і відлякує ворогів. Ці розряди не загрожують життю людини, проте достатньо відчутні, аби знеохотити її чіпати ската руками.

Особливу групу становлять скати-хвостоколи. У Чорному морі живе представник цієї групи — морський кіт. Його довжина близько 2 м, маса — до 20 кілограмів. Усі види хвостоколів отруйні. Головна зброя морського кота — зазублена з обох боків хвостова голка до 37 см завдовжки. Усередині голки проходить канадець, що містить отруту. Якщо риба вдарить хвостом, голка може пробити кілька шарів одягу і навіть шкіряні чоботи.

Отрута, що проникає в організм з канальця голки внаслідок удару хвостом, спричинює сильне отруєння і може становити смертельну небезпеку для людини.

• Хвостоколи двох видів живуть в Амазонці. Це єдиний випадок поширення хрящових риб у прісній воді. Спеціальні залози цих скатів виділяють отруту, яка вражає організм людини, спричинюючи параліч руки або ноги.

Хрящові риби — це нечисленний за видами клас давніх хребетних тварин, які мають важливе значення в житті Світового океану.

Клас Кісткові риби: спосіб життя, будова тіла і скелет

Кісткові риби походять від хрящових риб і живуть як у морській, так і у прісній воді. Клас налічує понад 20 000 видів. Це найчисленніший за видами клас хребетних тварин. До нього належать добре відомі тобі щука, окунь, карась, осетер, оселедець, лосось, камбала тощо.

Розглянемо спосіб життя, будову тіла і скелет кісткових риб на прикладі представника звичайного виду озер і річок — річкового окуня.

Спосіб життя. Річковий окунь живе в будь-якій прісній або навіть солонуватій водоймі, що не пересихає. Він трапляється й у таких холодних озерах, де не живе жоден інший вид риби. Залежно від різних умов існування і живлення розрізняють такі раси окуня: піщана, очеретяна та глибоководна.

Молоді окуні живляться личинками комах, рачками, червами і дрібними п’явками. Дорослі окуні (завбільшки до 10 см) — хижаки, вони поїдають дрібну рибу. Живуть окуні зграйками, влаштовуючи колективні полювання.

Будова тіла. Тіло окуня складається з трьох відділів, що плавно переходять один в одний: голова, тулуб і хвіст (мал. 90). На передній частині голови є великий ротовий отвір, обмежений верхньою і нижньою щелепами, та ніздрі. (Пригадай, який орган замінює ніздрі акулам.) На голові розташовані великі круглі очі жовтого кольору, за очима — зяброві кришки. Веретеноподібний тулуб стиснений з боків. Однією з найхарактерніших ознак окуня є наявність колючого спинного плавця. Забарвлення окуня примітне, яскраве: тіло сріблясте із зеленкуватим полиском, на спині вимальовується 6—8 темних поперечних смуг; парні плавці, а також анальний і хвостовий плавці — червоні.

На черевному боці тіла, біля хвоста, розташовані анальний, сечовипускальний і статевий отвори. Тулуб переходить у хвіст, який закінчується хвостовим плавцем, що складається з двох рівних частин: верхньої і нижньої. Плавці окуня — це шкірні складки, натягнуті на кісткові плавцеві промені. Вони бувають парні й непарні. Парні (грудні й черевні) плавці є відповідно передніми і задніми кінцівками риби. На спині розташовані два непарних плавці. Один з них цупкий, колючий, з гострими твердими кісточками, якими легко поранитися, інший — м’який.

Мал. 90. Зовнішня будова окуня:

1 — рот; 2 — зяброва кришка; 3 — черевні плавці; 4 — грудні плавці;

5 — анальний плавець; 6 — хвостовий плавець; 7 — спинні плавці.

Кожен з плавців виконує певну функцію. Хвостовий плавець — це головний орган руху; грудні й черевні підтримують стан рівноваги; анальний та спинний — допомагають розсікати воду і надають тілу окуня стійкості у воді. Цупкий спинний плавець виконує ще й захисну функцію.

Покриви тіла. Тіло окуня ззовні вкрите лускою — напівпрозорими кістковими пластинками із зубчастими краями, що розташовані рядами і налягають одна на одну своїми краями, наче черепиця на даху. Кожна лусочка одним кінцем заглиблена в спеціальний шкіряний мішок. Луска складається з концентричних кілець, які щороку наростають шарами від центру до краю. Скільки кілець має луска — стільки років рибі. (Чи не правда, нагадує річні кільця дерева?)

Забарвлення тіла окуня змінюється залежно від середовища існування. Риба, що живе у водоймах з піщаним дном, має жовте забарвлення, та, що живе серед водоростей,— оливково-зеленкувате, а на тиховодді — темно-оливкове. Якщо окуня пересадити з темної сажалки в біле емальоване відро, можна спостерігати, як його забарвлення поступово стає світлішим. Це явище пов’язане зі змінами розмірів відповідних шкірних клітин, що контролюються нервовою системою.

Опорно-рухова система. Скелет окуня, що формується з кісток, складається, як і в акули, з трьох відділів (мал. 91).

Осьовий скелет окуня — хребет — представлений кістковими хребцями, які рухомо з’єднуються один з одним. Хребет поділяється на тулубову і хвостову частини. Кожен хребець складається з тіла та дуг. Верхні дуги, зрощені між собою, утворюють порожнину, в якій міститься спинний мозок. До нижніх дуг хребців тулубової частини приєднуються ребра. Кількість хребців в окуня коливається від 70 до 80.

Скелет голови — череп — складається з багатьох кісток і поділяється на два відділи: мозковий і зяброво-щелепний.

Скелет кінцівок (плавців) — це кісткові промені, що підтримують плавальну перетинку в натягнутому стані. Крім того, спеціальні кістки фіксують кінцівки у тілі риби.

Мал. 91. Скелет окуня. Будова хребця:

— череп; 2 — зяброва кришка; 3 — кістки, що фіксують кінцівки; 4 — кісткові промені плавців; 5 — ребра; 6 — хребет; 7 — тіло хребця; 8 — порожнина, в якій міститься спинний мозок; 9 — дуги хребця.

•  Найпримітивніші кісткові риби не мають кісткового хребта. У них зберігається хорда, на якій лише формуються тіла хрящових хребців. Хорду осетрів вважають делікатесом і використовують як начинку для пирогів. Чи ти чув про пироги з визигою? Якщо ні, то це не дивно: осетри в річках України, на жаль, стали рідкістю.

Мускулатура окуня поділяється на три відділи відповідно до відділів скелета: м’язи тулуба і хвоста; м’язи голови і зябрових кришок; м’язи кінцівок.

Особливого розвитку набули два великих поздовжніх м’язи, що лежать по боках тіла і тягнуться уздовж всього тулуба. Вони мають сегментарну будову. Головним чином завдяки само цим м’язам риба рухається.

Кісткові риби, на відміну від хрящових, мають м’язи, які рухають зяброві кришки.

Плавальний міхур — це виріст кишечнику, що має вигляд мішка, заповненого сумішшю газів. Він допомагає рибі триматися в товщі води і не тонути (адже повітря легше за воду). Збільшуючи або зменшуючи об’єм плавального міхура, риба стає легшою або важчою, завдяки чому може підніматися до поверхні води чи опускатися на глибину. Зміна об’єму міхура відбувається внаслідок виділення кров’ю крізь кровоносні судини газів або, навпаки, поглинання газу.

Форма і розміри плавального міхура в риб різняться. В одних він нагадує довгастий мішок, в інших — має перетяжку, що розділяє його на дві частини. В окуня плавальний міхур втратив зв’язок з кишечником й існує відокремлено. А у добре відомих тобі коропа, ляща, плітки він з’єднаний з кишечником.

•  Побутує вислів «німий як риба». А чи справді риби безголосі? Виявляється, якщо скористатися спеціальними приладами, то можна почути «мову риб». Звуки видають чи то зуби, чи то зяброві кришки, а, може, вони є наслідком тертя стінок плавального міхура — невідомо. Ці звуки нагадують скрегіт незмащених механізмів, гарчання, тихий стогін, пташине щебетання, кудкудакання тощо.

За способом життя окунь — типова кісткова риба, яка має лускатий покрив шкіри, парні й непарні плавці, що натягнуті на плавцеві промені, кістковий скелет, зяброві кришки і плавальний міхур.

Системи внутрішніх органів. Розмноження і розвиток кісткових риб

Розглянемо особливості будови і функціонування систем внутрішніх органів кісткових риб на прикладі річкового окуня.

Системи внутрішніх органів

Травна система окуня (мал. 92) майже не відрізняється від травної системи акули. (Пригадай, з яких відділів складається травний тракт акули.) На відміну від хрящових риб, окунь не має клоаки, тому неперетравлені рештки їжі виводяться через анальний отвір.

Видільна система окуня (мал. 92) подібна до видільної системи акули. Головну роль у виведенні шкідливих речовин відіграють тулубові нирки, розташовані в порожнині тіла вздовж хребта. У капілярах нирок з крові відфільтровуються шкідливі речовини у вигляді сечі, яка надходить у сечовий міхур. Вивідні канали видільної системи відкриваються на черевному боці тіла окремим отвором. (Пригадай, куди відкриваються вивідні канали акули.)

Дихальна система (мал. 92). Органи дихання окуня — зябра. їх основу складають зяброві дуги, на яких із зовнішнього боку розміщені яскраво-червоні зяброві пелюстки, що вільно звисають (у хрящових риб вони прирослі), а з внутрішнього боку — білуваті зяброві тичинки. Зябра ззовні прикриті зябровими кришками.

Густа сітка капілярів пронизує зяброві пелюстки. Крізь тонкі стінки капілярів у воду, що омиває зябра, кров виділяє вуглекислий газ, а поглинає кисень. Зяброві тичинки фільтрують воду, що надходить у зябра, і запобігають вимиванню шматочків їжі.

Риба заковтує ротом воду, яка крізь зяброві щілини потрапляє в навколозяброву порожнину, омиває зяброві пелюстки і видаляється назовні з-під зябрових кришок. Тому кісткові риби спроможні дихати навіть у стані спокою. (Пригадай, чому акула постійно перебуває в русі.)

• Риби, що живуть у річках із швидкою течією, потребують значної кількості кисню, тому швидко гинуть у разі його нестачі в сажалці або у відрі рибалки.

Навпаки, риби, які водяться в застійній болотній воді, дуже живучі.

Кровоносна система окуня (мал. 92) подібна до кровоносної системи акули. Центральним органом кровообігу є двокамерне серце, яке, пульсуючи, виштовхує кров, що містить вуглекислий газ. Ця кров надходить У зябра, де насичується киснем. Далі по сонній артерії артеріальна кров надходить у мозок, а по аорті — до внутрішніх органів. Артеріальна кров віддає кожній клітині організму кисень, поглинає вуглекислий газ і перетворюється на венозну. Венозна кров по венах повертається до серця. Таким чином завершується коло кровообігу.

Нервова система. Нервову систему окуня утворюють головний і спинний мозок, від яких відходять нерви (мал. 92). Вони регулюють органи чуття і м’язову активність організму.

За відносним розміром окремих частин мозку можна скласти уявлення про інтелект тварини певного виду. Передній мозок — це та частина головного мозку, в якій здійснюється розумова діяльність. У кісткових риб передній відділ мозку розвинений слабо, загальні розміри його порівняно малі, отже, в окуня головну роль відіграють органи чуття й інстинкти (від лат. інстинктус — спонукання) — сукупність уроджених реакцій на подразники, а не розумова діяльність. Цікаво, що примітивні хрящові акули мають більш розвинений передній мозок, ніж кісткові риби.

І.                      Травна, видільна і дихальна системи:

1 — рот; 2 — глотка; 3 — зябра; 4 — стравохід; 5 — печінка; 6 — шлунок; 7 — кишечник; 8 — плавальний міхур: 9 — анальний отвір; 10 — сечовий міхур; 11 — нирки; 12 —зяброва дуга; 13—зяброві пелюстки; 14 — зяброві тичинки.

II.                   Кровоносна система і будова серця:

1 — серце; 2 — черевна аорта; 3 — сонна артерія; 4 — спинна аорта; 5 — вена; 6        — капіляри; 7 — шлуночок; 8 — передсердя.

III. Нервова система:

1 — головний мозок; 2 — нерви головного мозку; 3 — спинний мозок; 4 — нерви спинного мозку.

Мал. 92. Системи внутрішніх органів окуня.

Органи чуття в окуня розвинені добре. Він має:

—органи зору — очі, які здатні рухатися;

— органи слуху — внутрішнє вухо — парний орган, який одночасно є органом рівноваги і допомагає відчувати розташування тіла в просторі;

органи нюху — два невеликих нюхових мішки, які відкриваються

назовні ніздрями;

органи смаку, які, крім ротової порожнини, містяться на всій поверхні тіла;

—  бічну лінію, яка одночасно є органом дотику і органом слуху, розмноження і розвиток

Статеві органи мають вигляд достатньо великих мішків, що розташовані по обидва боки плавального міхура. У чоловічих статевих органах формуються сперматозоїди, призначені для запліднення у воді, їх називають спеціальним терміном молочко. V жіночих статевих органах розвиваються яйцеклітини, вкриті специфічними оболонками. Ці яйцеклітини називають ікрою. Статеві продукти виводяться з тіла риби крізь статевий отвір.

• Самці глибоководної риби-вудильника недорозвинені і не здатні до самостійного життя. Тому їм тільки й залишається — прикипіти до зябрової кришки самки і зробитися її придатком-паразитом, що висмоктує з неї соки.

Розмноження. Відкладання рибами у воду ікри і молочка з подальшим заплідненням називається нерестом. У прісноводних риб нерест звичайно відбувається в певних неглибоких місцях — нерестовищах — і супроводжується активним переслідуванням самок самцями. Запліднені ікринки приклеюються до дна, каменів, водяних рослин або плавають у товщі води, кинуті батьками напризволяще. Проте не всі риби-батьки такі недбайливі. Наприклад, риба гірчак відкладає ікру в черепашку двостулкового молюска — беззубки, а самка карепрокта — під панцир краба. Лососеві риби викопують на дні у гальковому ґрунті глибоку яму, в яку самка відкладає ікру, а самець після запліднення закопує її хвостом. Після нересту самці деяких видів риб (судаки, бички, колючки) залишаються пильнувати гніздо. Охороняючи ікру, а потім личинок, вони дуже виснажуються, оскільки в цей період не живляться.

Крім яйцеродіння, у кісткових риб спостерігається і яйцеживо-родіння — поява на світ личинок. До риб, що розмножуються яйцеживородінням, належать акваріумні риби: гупі, пецилія, мечоносці. Вони не дають численного потомства, але ця властивість компенсується тим, що їхня ікра добре захищена, а личинки не такі безпорадні, як у риб, що відкладають ікру у воду.

•    Самки деяких живородних акваріумних рибок, скажімо мечоносців, після розмноження перетворюються на самців. На хвості в них відростає своєрідний меч, наявність якого притаманна самцям. Учені вважають, що це реакція організму на перевтому.

Самка риби звичайно відкладає багато ікри. Як правило, великі риби Дають численніше потомство. Найплодючішою є найбільша з кісткових риб місяць-риба. Статевозріла самка цієї риби викидає відразу до 100    млн ікринок. Самки камбали і тріски відкладають по 1—9 млн ікринок, коропа й окуня — 200—800 тисяч. Дрібні рибки — колючки, гірчаки, пічкурі — відкладають лише від кількох сотень до тисячі ікринок.

Зменшення плодючості в таких риб компенсується розвиненим інстинктом піклування про потомство.

Мал. 93. Стадії розвитку окуня:

1 — зародок в ікринці; 2 — личинка; 3 — мальок.

Розвиток. У заплідненій ікринці зародок розвивається від кількох днів до 3—4 місяців, залежно від виду риби (мал. 93). Чим крупнішою є ікра, тим триваліший цей процес. З ікринки з’являється передличинка — крихітна рибка, що нагадує черв’ячка або личинку комара. Вона має зовнішні зябра, але позбавлена рота і живиться поживними речовинами, що містяться в жовтковому мішку. Живлячись лише цими речовинами, передличинка росте й розвивається і через кілька днів перетворюється на личинку, яка має рот і активно заковтує їжу — мікроскопічні організми. У личинки ще відсутні парні плавці, луска і внутрішні зябра. Зовні схожа на ланцетника, вона відрізняється від нього наявністю величезних витрішкуватих очей. Звичайно за два тижні личинка стає схожою на дорослу рибу і називається мальком, який має луску, парні плавці і внутрішні зябра. З цього моменту риба розвивається без перетворення, тобто лише росте, причому все життя. Чим більша риба за розмірами, тим довше вона прожила. Кісткові риби статево дозрівають, як правило, у 3—4 роки, але в окремих видів риб розмноження починається у 8—10         років і навіть — у 15—20. Тривалість життя риб різна. Великі риби живуть десятки років, а дрібні — лише кілька років.

•  Як не дивно, співвідношення кількості самців і самок у багатьох видів риб залежить від температури води, в якій розвивається ікра. Якщо температуру підвищити, з більшості ікринок з’являться самці.

Системи внутрішніх органів кісткових риб відповідають водному способу життя. Розмноження і розвиток риб можливі тільки у воді. їх розвиток відбувається з перетвореннями. Кісткові риби мають стадію личинки.

Різноманітність кісткових риб. Охорона риб

Клас Кісткові риби (мал. 94) — найчисленніша за видами група хребетних тварин.

Надряд Кистепері. Представники цього надряду — давні риби, які жили на Землі 380—80 млн років тому. Проте на превеликий подив учених у 1938 р. біля берегів Південної Африки випадково було виловлено живу кистеперу рибу — латимерію (мал. 94). Назва риби походить від імені її першовідкривача — міс Куртене-Латимер. З наукової точки зору це відкриття є навіть більшою сенсацією, ніж ймовірне виявлення живого динозавра — адже гігантські ящери молодші від кистеперих риб і з’явилися на Землі близько 200 млн років тому.

Латимерія має довжину до 2 м, а масу — близько 85 кілограмів. Найбільш характерною особливістю цієї тварини є будова парних кінцівок, що мають вигляд добре розвинених, мускулистих лопатей, вкритих лускою (пригадай будову плавців окуня). Її скелет нагадує скелет п’ятипалих кінцівок наземних хребетних тварин. У латимерії немає кісткового хребта. Натомість, як у хрящових риб, є хорда, що складається з міцних хрящових волокон. Латимерія — яйцеживородна риба.

Maл. 94. Кісткові риби:

Дводишна риба; 2 — осетер; 3 — щука; 4 — форель; 5 — латимерія; 6 — короп; 7 — риба-зебра.

•  Надряд Дводишні об’єднує досить великих тропічних риб (завдовжки до 1—2 м), що поширені в заболочених водоймах або річках з повільною течією (мал. 94). Осьовий скелет дводишних риб має примітивну будову: в них протягом усього життя зберігається хорда, не розвиваються справжні хребці. Основна ознака цих риб — наявність і зябер, і легенів. Без легеневого дихання дводишні риби не можуть існувати, тому час від часу вони піднімаються до поверхні води і заковтують повітря. Внаслідок легеневого дихання у дводишних риб починають формуватися два кола кровообігу, а в передсерді утворюється неповна перегородка. У посушливих місцевостях Африки, де влітку пересихають майже всі водойми, дводишна риба протоптерус легко перечікує посуху, зариваючись у мул. Засохлий слиз, що вкриває рибу, утворює капсулу, яка запобігає висиханню риби.

Ряд Осетроподібні. До цього ряду належать доволі великі риби, котрі мають веретеноподібне тіло, рот у вигляді поперечної щілини, що міститься на нижній стороні голови, а також асиметричний хвостовий плавець, верхня лопать якого значно більша за нижню (мал. 94). Осетроподібні не лише зовні нагадують акул, у них навіть є бризкальця і клоака. Розпізнавальна зовнішня ознака осетра — наявність великих кісткових пластинок — жучків, розташованих рядами вздовж усього тіла. Скелет осетра складається переважно з хрящів. Лише в черепі містяться скостенілі поверхневі пластини.

Осетри здебільшого живуть у морі, але для нересту неодмінно заходять у річки. Такі риби називаються прохідними. Ще на початку XX ст. у великі річки України (Дніпро, Дністер, Дунай, Південний Буг) на нерест щороку заходили величезні стада осетрів. (Зверни увагу на те, що ' групу риб, які разом ідуть на нерест, називають стадом.) Вони пливли проти течії, долаючи сотні й навіть тисячі кілометрів у пошуках місць для нересту, а по Дніпру доходили до Києва. Нерестяться осетри лише в чистих річках зі швидкою течією. Нині через греблі, що збудовані на річках, осетри не мають змоги заходити в місця колишнього нересту. На території України вони нерестяться лише в найбільших ріках — Дунаї та Дніпрі.

Каспійсько-чорноморський осетер сягає двох метрів у довжину, його маса становить близько 100 кілограмів.

Білуга — дуже велика риба, яка може жити у прісній воді. Ще на початку XX ст. траплялися 100-річні гіганти завдовжки 5 м і масою близько 1,5 тонни. У наш час виловлюють білуг завдовжки лише до 2 м, масою — до 200 кілограмів.

Стерлядь — найменша осетрова риба, її звичайна маса 1—2 кілограми. Живе в річках зі швидкою течією і ніколи не заходить у море. У застійних, багатих на їжу водосховищах стерлядь стає млявою та гладкою, не здатною до розмноження.

Севрюга завдяки недалекій нерестовій міграції по річках (усього на якихось 2—3 сотні кілометрів) нереститься, не доходячи до гребель. Це сприяє збереженню ікри, а отже, й підтриманню високої чисельності цього виду осетроподібних.

•  Варварський вилов осетрових вилучає з природного середовища цінні види риб. Браконьєри, що виловлюють рибу без належного дозволу, полюють лише за ікрою, тому, випатравши самку, вони викидають її у море — гинути.

Знаряддя та способи лову осетрів надзвичайно жорстокі. Крім традиційної рибальської сітки, браконьєри користуються гострими металевими гаками, які розкидають по дну річки. Ці гаки вбивають або ранять рибу.

Надряд Костисті риби — це найвисокорозвиненіші риби. Вони мають такі особливості будови тіла:

— кістковий скелет;

тонку кісткову луску, яка вкриває все тіло;

— кісткові промені, що складають основу кінцівок.

Ряд Оселедцеподібні налічує лише 250 видів риби, проте 40 % обсягу світового вилову риби припадає саме на оселедцеподібних. До цього ряду належать усім відомі атлантичний і тихоокеанський оселедці, кілька, тюлька, салака, сардина, хамса тощо. Оселедцеподібні мають сплюснуте з боків тіло, вкрите великою круглястою лускою. Переважно це морські й океанічні зграйні риби, які живляться дрібними безхребетними. Вони нерестяться безпосередньо в товщі води. Частина риб прохідні. У водах України поширено чотири види цього ряду: дунайський оселедець, тюлька, пузанок і кілька, що мають промислове значення.

Ряд Лососеподібні об’єднує прісноводних і прохідних риб Північної півкулі. Лососеподібні мають додатковий спинний плавець без променів— жировий плавець. До цього ряду належать цінні промислові риби: далекосхідні лососі (горбуша, кета, чавича тощо), форелі (кумжа, сьомга, лосось стальноголовий — його ще називають «райдужна форель»), сиги (ряпушка, омуль, нельма), таймені (лосось дунайський, таймень звичайний), харіуси і гольці (кунджа, мальма) тощо.

Характерною ознакою лососів, що живуть у морі, є надзвичайна прихильність до річки, де вони народилися і яку залишили ще мальками. Долаючи величезні відстані, риби повертаються до рідної річки на нерест. Особливістю далекосхідних лососів є їх загибель відразу після розмноження.

•   На своєму шляху до нерестовища далекосхідні лососі переборюють водні перешкоди, тікають від зубів тюленів і кігтів ведмедів, уникають рибальських сіток. І усе це — задля того, щоб залишити потомство і загинути. Більшість учених вважає, що причина смерті лососів — незворотні зміни в організмі. Готовий до нересту лосось не живиться, у нього змінюються забарвлення і форма тіла, луска вростає в шкіру, яка набрякає. Цікаво, що близький «родич» далекосхідних лососів — атлантичний лосось (сьомга) нереститься кілька разів.

У водах України живуть такі представники лососеподібних: харіус європейський, лосось чорноморський і таймень дунайський.

Ряд Коропоподібні — надзвичайно багатий за видами ряд прісноводних риб. Відмітною ознакою його представників є відсутність зубів на щелепах і наявність глоткових зубів, які розташовані глибоко в глотці на кістках зябрового апарату. До коропоподібних належать сазан (короп), сріблястий і золотий карась, лин, плітка, краснопірка, лящ, густера, верховодка, пічкур тощо. У водоймах України живе понад 40 видів цього ряду. Серед коропоподібних багато промислових риб. Загальний обсяг коропоподібних у світовому вилові риби становить близько 5 %. Руйнування середовища існування призвело до того, що такі цінні риби, Як вирезуб, шемая, рибець зникають.

Ряд Окунеподібні — найчисельніший ряд морських і прісноводних кісткових риб, що налічує понад 6000 видів. Особливістю будови окунеподібних є наявність у плавцях твердих променів — колючок, а також розміщення черевних плавців під грудними або трохи попереду них.

До цього ряду належать окунь звичайний, йорж звичайний, судак звичайний і судак морський, меч-риба, а також численні види скумбрій тунців, бельдюг, бичків, риб-причеп.

•   Більшість риб може розвивати швидкість до 20 км/год. Летючі риби (це окрема родина морських риб ряду Сарганоподібні) на момент виходу з води мають швидкість до 65 км/год. Найкращі плавці належать до ряду Окунеподібні. Тунці розвивають швидкість до 80 км/год (маса їх тіла — 100—200 кг), риби-вітрильники — до 100—130 км/год (маса тіла — 20—25 кг). Меч-риба, довжина якої сягає 4—4,5 м, а маса тіла — близько 600 кг, може розігнатися до 130 км/год. У шлунку меч-риби знаходили рештки не лише таких великих риб, як тунець, а й величезних восьминогів і навіть акул. Відомі непоодинокі випадки, коли меч-риба нападала на човни, пробиваючи їх наскрізь. Інколи вона нападає навіть на корпуси сталевих кораблів. Невідомо, чи то риба обирає корабель за жертву, чи нападає на нього, аби захиститися від незбагненної величезної істоти, або, що найвірогідніше, пливе зі своєю звичайною швидкістю і налітає на корабель.

Клас Кісткові риби — найчисельніша за видами група риб. У представників різних рядів різний ступінь окостеніння хребта та інших частин скелета, а також неоднакова будова парних плавців.

Охорона риб

Риба — дуже важливий тваринний ресурс планети. Щорічний її світовий вилов становить близько 80 млн тонн. Проте наприкінці XX — на початку XXI ст. світові запаси риби, особливо морської та прохідної, почали з кожним роком невпинно скорочуватися. Водойми України ще 30 років тому були дуже багаті на рибу, але нераціональний її вилов без урахування відтворення, наявність чималої кількості гідроелектростанцій без спеціальних пристосувань для пересування риб у райони нересту, забруднення водойм стічними водами й отруйними речовинами призвели до істотного зменшення чисельності цих тварин. У наш час понад половину видів промислових риб в Україні слід вважати зникаючими. Вони потребують особливої охорони. Серед зникаючих риб є не тільки рідкісні осетрові чи лососеві, а й колись звичайні види: карась золотий, марена, підуст, минь і навіть щука, сом, сазан і лин.