Клас Ссавці поділяють на два підкласи: Першозвірі та Справжні звірі. Тварини, що належать до цих підкласів, різняться характером розмноження і способом виношування потомства.
Підклас Першозвірі
До підкласу Першозвірі (мал. 142) належать тварини, яких ссавцями можна назвати тільки із застереженням. Доцільніше вважати їх проміжною ланкою між плазунами та ссавцями. Вони поєднують у собі ознаки плазунів, ссавців і навіть птахів. Основною особливістю цього підкласу є успадковані від рептилій яйцеродіння та наявність клоаки. (Пригадай, які хребетні мають клоаку.) Ці звірі, неначе птахи, зігрівають яйця теплом власного тіла. Температура тіла першозвірів нестала і порівняно невисока (+25—26 С). У них, як у всіх ссавців, наявний волосяний покрив тіла. Молочні залози самок не мають сосків, а тому молоко витікає безпосередньо на черево, де його злизує маля. У першозвірів чотирикамерне серце і два кола кровообігу.
Мал. 142. Першозвірі: 1 — качконіс; 2 — єхидна.
Качконіс зовні не схожий на жодну живу істоту. Не випадково в первісному опису качконоса назвали «твариною-амфібією з роду кротів». Витягнута носова частина морди качконоса, що нагадує дзьоб качки, густа шерсть, перетинчасті лапи і плаский хвіст роблять його дивовижною істотою. Вкрита особливою шкірою, морда тварини виконує функцію органа дотику. (Пригадай, що являє собою дзьоб птаха.)
Качконоси поширені в Австралії. Живуть вони на берегах водойм в глибоких норах. Живляться різноманітними дрібними безхребетними, яких добувають у воді. На зиму качконоси впадають у сплячку.
Єхидна схожа на їжака, але в неї дуже видовжена і вузька морда, яка чимось нагадує зігнутий пташиний дзьоб. Лапи мають довгі кігті. Крім звичайного волосяного покриву, тіло єхидни вкрите гострими довгими голками. У разі небезпеки звір згортається в клубок, наче їжак. Єхидна не має зубів, а їжу — мурашок і термітів — добуває за допомогою видовженого липучого язика. Самка виношує своє єдине яйце у сумці на череві. Досі невідомо, як саме єхидна кладе яйце в сумку (и лапи такі незграбні, що ними цього зробити неможливо). Маля, що вилупилося з яйця, деякий час перебуває в сумці й живиться материнським молоком.
Цей підклас об’єднує ссавців, яким властиве живородіння. Справжніх звірів поділяють на дві групи: Нижчі звірі (Сумчасті) та Вищі звірі (Плацентарні). Нижчі звірі народжують недорозвинених малят і доношують їх у спеціальній сумці на череві. У матці самки такої тварини не утворюється плацента.
У звірів, що належать до сумчастих, надто короткий період ембріонального розвитку, який завершується народженням голих, сліпих малят з недорозвиненими кінцівками. Як не дивно, дитинча, яке щойно народилося, самостійно забирається в сумку на череві матері, чіпляючись кігтиками за шерстяний покрив її тіла. Мати вилизує шерсть на череві, завдяки чому маляті легше прокладати собі шлях. Пошук сумки триває від 5 до ЗО хвилин. Малята сумчастих такі кволі, що попервах не здатні самостійно смоктати, тому молоко впорскується їм до рота за допомогою спеціальних м’язів соска.
Американські сумчасті. Представником цієї групи тварин є північний опосум (мал. 143), який живе в Північній Америці. Ця істота зовні нагадує великого пацюка. Опосум — м’ясоїдний звір, який живиться переважно дрібними тваринами. Він веде нічний спосіб життя. Порівняно з іншими ссавцями опосум здається повільним і нерозумним. Тварина має такий гнучкий і рухливий хвіст, що може збирати ним сухе листя для влаштування гнізда.
Австралійські сумчасті: сумчастий вовк, сумчастий кріт, сумчаста куниця, сумчастий ведмідь — коала (мал. 143) — є своєрідним прообразом більш високоорганізованих плацентарних тварин. Австралійських сумчастих налічується близько 150 видів.
Коала в перекладі з мови австралійських аборигенів означає «не пити». Справді, малята цих незвичайних тварин п’ють тільки материнське молоко. Тварини в дорослому стані споживають у їжу листя евкаліпта, цілком задовольняючись його вологою. Часто пагони цієї рослини містять смертельну отруту, і вчені дотепер не можуть пояснити, чому ця отрута не становить небезпеки для сумчастих ведмедів. Коала нагадує плюшевого ведмедика: пухнаста шкура, маленькі очі, круглі вуха з китицями, великий «шкіряний» ніс. Чарівна зовнішність, спокійний норов, незвичайна прихильність у ставленні до людини — хіба не хатній улюбленець! Чому ж коала не стала свійською твариною, як, скажімо, кішка? Виявляється, ця тварина може живитися тільки свіжим листям евкаліпта. Коали — дуже ніжні матері, а їх малята — прихилисті діти. Маля живе з матір’ю до року. До 7—8 місяців воно підростає під надійним захистом сумки, шість місяців живиться материнським молоком. Тоді мати починає поступово привчати дитинча до листя евкаліпта. Протягом місяця вона годує його особливими екскрементами, що складаються з напівперетравленого евкаліптового листя.
Мал. 143. Сумчасті:
1 — самка опосума з малятами; 2 — коала; 3 — кенгуру рудий.
Унаслідок численних епідемій, коли гинули сотні тисяч або навіть мільйони цікавих звірів, а також інтенсивного полювання, коли за сезон заготовляли до 2 млн шкурок, чисельність коал різко знизилася, а в деяких місцевостях Австралії ці тварини взагалі зникли. Нині коали живуть у заповідниках і національних парках, серед яких найвідоміший — «Коала-парк» поблизу м. Сіднея. Люди безжально винищили безліч цих тварин, а тепер пишаються тим, що зберегли кілька тисяч коал.
Кенгуру — це група стрибних сумчастих звірів, які мають спільну назву. До неї належать середні за розміром ссавці завбільшки з кролика і великі звірі, зріст яких перевищує зріст дорослого чоловіка.
• Можливо, ти чув про кенгуру-боксерів? Зрозуміло, що кенгуру боксують поза
правилами і найрезультативнішого удару завдають не маленькими й слабкими передніми лапами, а, спираючись на хвіст, б’ють суперника надзвичайно мідними задніми.
Найбільші кенгуру сірий і кенгуру рудий (мал. 143) живуть в австралійському степу невеликими стадами. У разі небезпеки кенгуру встановлюють справді світові рекорди: стрибають на 10—12 м у довжину і розвивають швидкість до 50 км/год.
Австралійські фермери вважають, що кенгуру завдають шкоди, конкуруючи за пасовища зі свійськими вівцями. Тому дотепер в Австралії цілий рік дозволено полювання на кенгуру рудого. За офіційними даними, щороку знищують близько 4 млн особин кенгуру, зі шкіри яких шиють кросівки.
Першозвірі — це хребетні тварини, які поєднують у собі ознаки плазунів, ссавців і навіть птахів. Сумчасті — це справжні ссавці, малята яких розвиваються в спеціальній сумці.
У вищих звірів, або плацентарних, зародок розвивається в матці самки, де утворюється плацента. Плацентарні мають сталу високу температуру тіла (+36—38 С). Вищі звірі становлять переважну більшість нині існуючих ссавців (близько 4500 видів).
Ряд Комахоїдні об’єднує плацентарних ссавців примітивної будови. Ці тварини невеликі за розміром, живляться переважно дрібними безхребетними та комахами. Цим пояснюється походження їх назви. Прикметною ознакою цих ссавців є ніс, що має вигляд видовженого хоботка, та оксамитна густа шерсть (кріт, хохуля) або тверді голки (в їжака).
Комахоїдні — найдавніші плацентарні ссавці. Саме вони є предками усіх сучасних вищих звірів.
Родина їжакові. До неї належать незвичайні й симпатичні тваринки. Спина, боки й потилиця їжаків вкриті твердими голками (це видозмінене волосся). Черевце й мордочка мають грубий шерстяний покрив. У разі небезпеки їжаки згортаються в клубок завдяки дії добре розвинених підшкірних м’язів (це ті самі м’язи, які піднімають сторчма волосся на твоїх руках і утворюють «гусячу шкіру»). Їжак звичайний живе в лісах, полях, садах і навіть у парках великих міст. Живиться комахами, червами та дрібними хребетними (мишами, ящірками, невеликими зміями), на яких легко полює, незважаючи на свій незграбний вигляд.
Мал. 144. Ряд Комахоїдні:
1 — кріт звичайний; 2 — бурозубка звичайна.
• Багато хто дивується — як мати-їжачиха народжує таку колючу істоту? Виявляється, їжаченята з’являються на світ рожевими і голісінькими, а за кілька годин після народження в них починають рости м’які голки, які тверднуть за кілька днів.
Родина Кротові об’єднує підземних і водяних тварин. На території нашої країни поширений кріт звичайний — дрібна, вкрита коротким оксамитним хутром тваринка, яка живе в ґрунті (мал. 144). Кріт майже ніколи не виходить на поверхню ґрунту, і його недорозвинені очі ховаються під складками шкіри. Довжелезні ходи-галереї тварина прокладає міцними передніми лапами-лопатами. Кріт живиться дощовими червами та личинками комах, які трапляються в його підземних ходах.
Родина Землерийкові. Представники цієї родини зовні нагадують маленьких кротів, але ведуть наземний або напівводний спосіб життя. В усіх наших лісах та на вологих луках поширена бурозубка звичайна — дрібне звірятко темного забарвлення із мордочкою-хоботком (мал. 144).
Характерною ознакою бурозубки є темно-коричнева емаль на зубах. Землерийка має власний вимір часу: протягом доби вона чотири рази лягає спати і чотири рази прокидається. За час неспання тваринка поїдає комах та червів більше, ніж важить сама. їжа в землерийки засвоюється надзвичайно швидко, тому за кілька годин вона знову голодна.
Ряд Рукокрилі (мал. 145) об’єднує давніх ссавців, які пристосувалися до вільного польоту. Цей ряд налічує понад 900 видів плацентарних ссавців. У ньому виокремлюють підряд Кажани. Якщо тобі доведеться уважно розглянути кажана, то ти переконаєшся, що рукокрилі — зовсім не страшні, а навіть кумедні звірки. Кажан має доволі широкий, великий, схожий на собачий, ніс, маленькі широко розставлені очі, великий, наче розтягнутий посмішкою рот і великі, трохи прим’яті вуха.
Головною особливістю кажанів є наявність справжніх крил та здатність до тривалого махального польоту.
Крила кажанів — це видозмінені передні кінцівки. Між пальцями, плечима, тулубом і задніми кінцівками натягнута літальна перетинка, яка збільшує поверхню крила. (Пригадай, яким чином збільшується поверхня крила птаха.) Кажани, як і птахи, мають кіль, до якого прикріплюються міцні грудні м’язи, що піднімають крила. Завдяки цим пристосуванням рукокрилі здатні літати, хоч з невеликою швидкістю (усього 20—30 км/год), але майже так само віртуозно, як і птахи. Ось тільки ширяти, подібно орлам, вони не вміють.
Мал. 145. Ряд Рукокрилі:
1 — вухань; 2 — кровосос; 3 — нічниця велика; 4 — колонія нічниць у шпаківні.
Завдяки ехолокації — здатності живих організмів видавати та вловлювати відбиті від різноманітних предметів ультразвукові хвилі, що їх не може сприйняти вухо людини, кажани добре орієнтуються в просторі, полюють на комах. Вони видають ультразвуки через носові й ротові отвори і за допомогою великих вушних раковин вловлюють відбиття цих звуків від навколишніх предметів. За характером відбитого звуку кажан розпізнає перешкоди на своєму шляху, комах, якими живиться, і ворогів — хижих птахів, визначає відстань до них і навіть швидкість їхнього польоту. Отже, вуха для кажана — те саме, що очі для людини.
• Розгадати таємницю кажанів намагалися ще близько 200 років тому, коли італійський вчений Л. Спалланцані виявив, що кажани чудово орієнтуються в абсолютній темряві, а нічні птахи — сови — за таких умов безпорадні. Він дослідив: якщо заліпити вуха кажана воском, то у темряві він втрачає здатність до орієнтування, тобто кажан «бачить» у темряві вухами. Пізніше цю версію спростували і висунули нову — кажанам властиве якесь невідоме «відчуття дотику на відстані». І тільки в XX ст. вчені встановили, що рукокрилі видають ультразвуки, які відбиваються від довколишніх предметів і, повертаючись назад, допомагають кажанам орієнтуватися в просторі.
Дрібні кажани живляться комарами, мошками, нічними метеликами і навіть великими жуками. Великі кажани, поширені в тропіках, полю
ють у повітрі, на землі й воді — аби здобич була відповідного розміру. Вони живляться різноманітними комахами, дрібними птахами, ящірками, мишоподібними гризунами і навіть рибою, яку знаходять завдяки ехолокації, вловлюючи найменші брижі на поверхні води.
Найцікавішими, але й жахливими є кажани кровососи (їх не слід плутати з кажанами вампірами, які, незважаючи на таку моторошну назву, не належать до справжніх кровососів). Кровососи трапляються в Південній та Центральній Америці. їх верхні ікла і різці мають гострі, наче лезо бритви, ріжучі краї. Дрібні нічні звірки здатні швидко пересуватися, як гігантські павуки, по тілу жертви. Кровососи живляться лише кров’ю великих ссавців: коней, корів, кіз та свиней. Іноді нападають на людей, які сплять. Уночі кровосос підкрадається до тварини, робить надріз на шкірі й злизує кров, що витікає. Рани потім тривалий час кровоточать і надто повільно загоюються.
На території України поширено понад 20 видів кажанів. Усі вони потребують спеціальної охорони. Звичайними видами нашої фауни є вечірниця руда, нічниця водяна, вухань звичайний, лилик пізній (цей кажан найчастіше трапляється у містах поблизу житла людини). Багато видів кажанів є рідкісними або зникаючими, до них належать підковоніс великий, нічниця ставкова, вечірниця велетенська.
Ряд Гризуни — найчисленніша група ссавців (мал. 146). Всюдисущі миші й пацюки, принадні білки й соні, стрибуни тушканчики, кумедні хом’яки і дивовижні дикобрази — це лише незначна частина гризунів. Ряд об’єднує близько 2200 видів дрібних та середніх за розміром звірів, що становить майже половину всіх відомих видів ссавців.
Ознаками, що допомагають відрізнити гризуна від решти ссавців, є відсутність іклів і наявність лише двох пар розвинених різців, які ростуть упродовж усього життя (мал. 147).
Переважна більшість гризунів — рослиноїдні звірі. їхній раціон доволі різноманітний і залежить від пори року і середовища існування. Вони живляться соковитою зеленню, плодами, насінням, коренеплодами та молодою корою. Деякі гризуни не дотримуються рослинної дієти, живляться також комахами і навіть дрібними хребетними тваринами. Проте гризуни полюють не спеціально, а поїдають здобич, що трапляється випадково.
Гризуни надзвичайно плодючі. Самка полівки сірої 3—4 рази на рік народжує по 5—10 малят, які через місяць стають статевозрілими і починають розмножуватися. Отже, одна пара полівок за сезон здатна дати початок близько 180 особинам.
Бобер європейський — найбільший за розміром серед гризунів, поширених на території нашої країни. Він вправно плаває й пірнає. Живе у норах, які риє на березі, або будує з гілок так звану «боброву хатку». Влітку бобер живиться водяною рослинністю, а взимку — гілками та корою дерев.
Білка звичайна живе в усіх наших лісах і навіть у великих парках. Вона пристосована до лазіння по деревах, стрибання з гілки на гілку, має пухнасте хутро, довгі вуха і хвіст. Гніздо влаштовує, наче птах, високо на дереві. Білка живиться насінням, горіхами, жолудями, соковитими плодами, ягодами й грибами, із задоволенням поїдає комах. Вона навіть здатна поводитись як хижак — руйнує пташині гнізда.
Мал. 146. Ряд Гризуни:
1 _ бабак; 2 — мишка маленька; 3 — полівка сіра; 4 — миші лісові; 5 — хом’яки звичайні;
6 — дикобраз американський; 7 — шиншила; 8 — капібара.
Мал. 147. Зубна система гризунів: 1 — різці; 2 — кутні зуби.
Ховрахи та бабаки, хоч і є близькими родичами білки, не здатні лазити й стрибати по деревах. Вони живуть великими колоніями в норах, ведуть денний спосіб життя. Живляться травою, коренями й насінням, на зиму впадають у сплячку. Ці звірки суттєво відрізняються за характером і зовнішністю. Зокрема, ховрах крапчастий — тендітна істота із вразливим характером. Він подовгу стоїть на задніх лапках, опустивши передні на черевце, і час від часу пронизливо пищить, попереджаючи про небезпеку. Нервується він недаремно. Ще близько 60 років тому крапчастих ховрахів на території України було так багато, що вони завдавали шкоди сільському господарству, а нині ховрах — зникаюча тварина.
Вгодований і поважний бабак степовий (байбак) виглядає інакше — огрядне тіло на маленьких лапках. Цей звірок має спокійний урівноважений характер. Маленького бабака легко приручити.
Соня сіра — представник особливої групи давніх гризунів. За своїми звичками і навіть зовні (пухнастий хвіст, чіпкі лапки) вона нагадує білку. Звірок має великі очі і добре бачить уночі. Соня влаштовує гніздо з листя у дуплі дерева. На зиму впадає у тривалу сплячку.
До гризунів належить і тушканчик, який живе в степах і пустелях. Тушканчик має довгі вуха, великі очі й довгий хвіст з китицею на кінці. Він здатний стрибати на задніх лапках, неначе маленьке кенгуреня.
Хом’яки — це не тільки ті короткохвості улюбленці, яких часто утримують вдома. Хом’яки, поширені в Америці, вправно лазять по деревах. Вони нагадують довгохвостих мишей, які живуть у наших краях. Найтиповіший представник нашої фауни — хом’як звичайний.
Як не дивно, але миші — це тропічні тварини, які переселилися в наші краї. Більшість видів мишей живе в полях і лісах. У людських оселях трапляється хатня миша.
Близьким до мишей видом ссавців є пацюк сірий, який призвичаївся до середовища існування людини, розселився на суходолі всієї земної кулі, перетворившись на справжнє лихо для цивілізації. Пацюки завдають значної шкоди сільському господарству, знищуючи в деяких країнах майже половину врожаю. Вони здатні переносити збудників найнебезпечніших хвороб. Колись такою хворобою була чума. У наш час зберігається небезпека захворіти на лептоспіроз, якщо купатися у водоймах зі стоячою водою, поблизу яких живуть сірі пацюки.
На території України трапляються досить незвичайні й маловивчені тварини — сліпаки, які живуть у ґрунті, риючи в ньому довгі галереї і поїдаючи корені та бульби різних рослин. Зайвий ґрунт з підземних ходів сліпаки викидають так само, як кроти, проте купи землі, що вони насипають, значно більші від кротових (до 1 м в діаметрі). Зовні сліпаки не схожі на кротів або якихось інших тварин: їхні величезні різці, котрими вони риють ґрунт, виступають назовні і справляють жахливе враження. Більшість видів сліпаків занесено до Червоної книги.
До ряду Гризуни належать і наші хатні утриманці — кавія (морська свинка) та нутрія. Особливу групу утворюють великі за розміром гризуни: дикобраз, шиншила і найбільший представник ряду — водо- свинка (капібара), поширена в Південній Америці. Доросла водосвинка завдовжки до 1,5 м, її маса сягає 60 кілограмів. Зовні цей гризун нагадує велику морську свинку на довгих струнких ногах. На дорослу капібару не наважуються нападати навіть каймани, а тому ворогів у неї лише двоє: людина та ягуар. Але й цього було достатньо, аби кількість водосвинок почала швидко скорочуватися. У неволі капібара легко приручається і стає напрочуд лагідною й ніжною істотою. Вона живе у згоді навіть із собаками.
Комахоїдні — найдавніший ряд плацентарних ссавців. від якого походять майже всі ряди сучасних вищих звірів. Рукокрилі — це плацентарні, що пристосувалися до активного польоту. Вони орієнтуються в просторі завдяки ехолокації. Гризуни — найчисленніша група ссавців, яким властива проста будова зубної системи, доволі різноманітне живлення і надзвичайна плодючість.
Ряд Хижі (мал. 148). Характерною ознакою звірів цього ряду є наявність великих іклів і кутніх зубів із гострими ріжучими краями, які називаються хижими зубами. (Пригадай будову зубів вовка.) За їх допомогою хижаки легко подрібнюють м’ясо та кістки своїх жертв.
У хижаків, порівняно з гризунами, рукокрилими та комахоїдними, більший розмір переднього мозку, а великі півкулі покриті чималою кількістю звивин. Не випадково саме хижаків окремих видів людина приручила, зокрема собака й кішка стали її друзями.
Родина Котячі. Найвідоміший представник цієї родини — лев. Близько 1000 років тому леви жили на півдні Європи і на Кавказі. Нині вони поширені в Центральній Африці та в одному із штатів Індії. Найсильнішою кішкою вважають тигра. Цей звір здатний зламати хребет буйволу, а потім тягти свою здобич кілька кілометрів. В Індії трапляються тигри-людоїди. Це старі звірі зі стертими зубами і тупими кігтями. їм вже не під силу полювати на буйволів, диких свиней та антилоп, тому вони нападають на людей, які є для них легкою здобиччю. Леопард (пантера) — сильний та небезпечний для людини хижак, який вправно лазить по деревах. Леопарди поширені в Африці та Південній Азії. Звичайне забарвлення леопарда — чорні плями на золотавому тлі, і іноді трапляються цілком чорні особини — чорні пантери. Вони не є І іншим видом, таке забарвлення — лише відхилення від норми. У тій самій родині леопардів можуть народитися «братики» й «сестрички» і жовтого, і чорного кольору. Гепард — найспритніший бігун у світі тварин. Полюючи на здобич, він розвиває швидкість близько 100 км/год. Рись — великий лютий хижак з коротким хвостом і китицями на вухах. На території нашої країни рись трапляється дуже рідко, лише в Карпатах і глухих лісах Полісся. Кіт лісовий — близький родич свійської кішки. Він має таке саме забарвлення, як наша звичайна «мурка», але відрізняється від неї більшим розміром та дуже густою шерстю. Ця теплолюбна тварина живе на південному заході України.
Мал. 148. Ряд Хижі:
1 — лисиці; 2 — борсуки; 3 — леопард; 4 — леви; 5 — кіт лісовий; 6 — ведмідь бурий.
Родина Куницеві об’єднує дрібних та середніх за розміром звірків з короткими ногами, довгим пухнастим хвостом і надзвичайно гарним густим хутром. На території України ласка, тхір темний, куниця кам’яна живуть навіть поблизу житла людини. Рідкісні види: горностай, видра, борсук — охороняються законом. Невеликий і зовні привабливий звірок скунс живе в Північній Америці. Відомий він тим, що в разі небезпеки може вибризкувати у ворога струменем рідини із надзвичайно неприємним, відразливим запахом, якого нелегко позбутися.
Родина Ведмедеві об’єднує найбільших за розміром хижих тварин із важкою будовою тіла. Вони пересуваються не «навшпиньках», як решта хижаків, а спираються на всю ступню. Хвіст у ведмедя такий короткий, що його не видно під густим хутром.
В Україні у Карпатах живе ведмідь бурий.
• Велика панда (бамбуковий ведмідь) — особливий звір, який лише зовні нагадує ведмедя. Це єдина рослиноїдна тварина ряду Хижаки, яка все життя живиться пагонами бамбука.
Родина Собачі. До неї належать хижі звірі з гострою мордою, стоячими, загостреними вухами і довгими міцними ногами. Ці тварини здатні до тривалого швидкого бігу. Великі тварини здебільшого ведуть зграйний спосіб життя, а дрібні живуть поодинці. На території України трапляються вовк, лисиця звичайна та єнотовидний собака (не плутай з єнотом, який належить до родини Єнотові). Єнотовидний собака з’явився у фауні України завдяки успішній акліматизації, яку здійснили в 50-ті роки XX століття. У морозні зими тварина впадає в сплячку.
Ряд Ластоногі (мал. 149). Унаслідок переходу тварин цього ряду до водного способу життя, їхні кінцівки перетворилися на ласти. Проте ластоногі не є цілковито водяними тваринами. У воді вони добувають їжу, а процеси линяння, розмноження та вигодовування малят молоком відбуваються на суходолі, бо предками ластоногих були сухопутні хижі звірі. (Пригадай жаб і тритонів. Ці тварини вийшли з води на суходіл, хоча їх розмноження і розвиток відбуваються у воді.)
У котика морського, симпатична морда якого чимось нагадує котячу, збереглися невеликі вушні раковини, а задні ласти можуть підгинатися під тулуб при пересуванні на суходолі. Більшу частину життя морські котики проводять у морі, де живляться рибою. Тримаються вони групами, під час розмноження утворюють на березі своєрідні лігвища, в яких збираються сотні тисяч звірів. Родина котиків має певний лад: старий самець — сікач — неодмінно володіє гаремом, який охороняє від зазіхань інших самців.
Мал. 149. Ряд Ластоногі:
1 — котик морський; 2 — тюлені; 3 — морж.
Морж — великий звір, довжина його тіла близько 5 метрів. Шкіра моржа майже повністю позбавлена волосяного покриву. Від інших ластоногих відрізняється виступаючими з рота величезними іклами верхньої щелепи — бивнями (завдовжки до 60 см). Моржі — загалом мирні тварини, живляться молюсками й червами. Вони живуть тільки в морях Північного Льодовитого океану.
Тюлень звичайний поширений у північній частині Атлантичного й Тихого океанів. Дорослий тюлень має коротке, густе, плямисте хутро: темні плями на світло-кремовому тлі. Задні ласти тюленя не підгинаються під тулуб, і на суходолі, на відміну від морського котика, він може пересуватися лише плазуючи.
Ряд Китоподібні об’єднує тварин, які зовсім не схожі на ссавців (мал. 150). Це кити й дельфіни. Необізнані із зоологією люди вважають їх рибами. Справді, за будовою тіла і способом життя ці звірі нагадують риб. У воді вони живляться, розмножуються і вигодовують малят молоком. Перебування на суходолі так само небезпечне для життя , китоподібних, як і для життя риб. Проте, незважаючи на водний спосіб життя, китоподібні дихають киснем повітря, а орган дихання в них такий, як у всіх ссавців,— легені.
Підряд Зубаті кити. До нього належать китоподібні, що мають зуби і спинний плавець. їх зуби однакової будови і, на відміну від інших ссавців, не поділяються на різці, ікла та кутні зуби. Тому свою здобич (рибу, головоногих молюсків, морських зірок) вони заковтують цілком або великими шматками. Кашалот — це найбільший зубатий кит (завдовжки до 20 метрів). Майже третину його тіла становить величезна голова. Кашалоти живляться головоногими молюсками, пірнаючи на глибину 1—2 кілометри. їхньою здобиччю можуть стати навіть гігантські кальмари і восьминоги, що мають щупальця у кілька десятків метрів і кількатонну масу.
• Найрідкісніший на Землі ссавець — це представник зубатих китів: тасманів кит. За весь час вивчення китів виявлено лише три особини цієї тварини.
Афаліна — невеликий дельфін (завдовжки до 3 м), який живе в теплих морях. Його вважають найрозумнішим серед дельфінів. Живиться афаліна рибою: полюючи, може пірнати на глибину до 400—500 метрів. Цей дельфін легше, ніж інші, приживається в неволі, виявляє приязнь до людини і піддається дресируванню. Афаліни трапляються і в Чорному морі. Однак кількість їх незначна (усього 500—1000 особин), і щороку цих привабливих тварин стає дедалі менше.
Дельфіни, подібно до кажанів, здатні орієнтуватися в просторі завдяки ехолокації. За допомогою спеціальних повітряних мішків, що містяться в голові, вони видають ультразвукові хвилі. Відбиття цих хвиль від різноманітних предметів вловлюється нижньою щелепою і по ній передається у внутрішнє вухо. Крім того, дельфіни здатні спілкуватися за допомогою , звуків: вони щебечуть, поскрипують, попискують. Дельфіни — миролюбні істоти. Проте до них належить і лютий хижак — косатка, великий звір, довжина якого близько 10 метрів. У косатки білі боки, вона має спинний плавець заввишки 1,5—2 метри. Коли хижак пливе під водою, завжди видно плавець, що розтинає морські хвилі. Косатки полюють майже на всіх водяних тварин: велику рибу, головоногих молюсків, тюленів, інших дельфінів, а зграєю — навіть на величезних китів. Цікаво, що на людину цей хижак ніколи не нападає, навпаки, він легко приручається і дружить зі своїми дресирувальниками. Косатки здатні розвивати швидкість до 55 км/год. У Чорному морі вони не живуть.
Мал. 150. Ряд Китоподібні:
1 — дельфіни-білобочки; 2 — косатка; 3 — південний кит; 4 — кашалот; 5 — фінвал.
Підряд Вусаті кити. До вусатих китів належить найбільша сучасна тварина — синій кит. Африканський слон (найбільша наземна тварина) порівняно з ним. неначе кріль порівняно з людиною. Вчені вважають, що синій кит за розмірами в 3—4 рази більший за найбільших динозаврів, які колись панували на Землі. Маса цього кита сягає 150— 180 т, а довжина — 30 метрів. Його серце має масу до 500 кілограмів. Новонароджене маля синього кита важить 2—3 тонни. Цей гігант не має зубів. їх замінює китовий вус, що складається з рогових пластинок. Китовий вус слугує справжнім ситом, крізь яке кити фільтрують воду, залишаючи дрібну рибу і водяних рачків. Унаслідок китобійного промислу синій кит майже винищений.
Ряд Парнокопитні (мал. 151). До цього ряду належать переважно великі травоїдні копитні, у яких кінцівки пристосовані до швидкого бігу. Відмітна ознака цих тварин — добре розвинені третій та четвертий пальці, на них звірі спираються під час ходьби й бігу, а також — наявність копит. Копита — це видозмінені кігті, які мають вигляд футлярів, що прикривають пальці (мал. 152).
Мал. 151. Ряд Парнокопитні:
1 — лось; 2 — козуля; 3 — благородний олень; 4 — бабірус; 5 — бегемот-гіпопотам.
Мал. 152. Будова кінцівок парнокопитних:
1 — пальці; 2 — копита.
Парнокопитних поділяють на два підряди: Нежуйні та Жуйні.
До підряду Нежуйні належать звірі з величезними іклами (верхні загнуті догори) і шлунком, що складається з однієї камери. У цих тварин короткі ноги, а тому вони не дуже пристосовані до швидкого бігу.
Типовий представник нежуйних парнокопитних — свиня дика, або кабан дикий. У фауні України цей звір — один з найбільших за розміром. Ще 100 років тому свиня дика була рідкісною твариною, але після того, як її головний ворог — вовк — був майже винищений, вона вважається звичайним видом нашої фауни.
• Чи знаєш ти, що бегемоти — родичі свиней? Ці великі незграбні звірі живуть тільки в Африці. Майже весь час вони проводять у воді, вдень бродять у неглибоких затоках (як свині в калюжах), живляться прибережною рослинністю. Тут самці влаштовують шлюбні турніри. Бегемоти добре плавають і пірнають. На суходіл вони виходять уночі. Шкірні залози бегемота продукують речовину червоного кольору. Коли тварина перегрівається або надто висихає її шкірний покрив, залози починають інтенсивно працювати, і необізнаному спостерігачеві може видатися, що по тілу тварини тече кров.
До підряду Жуйні належать звірі, які мають шлунок, що складається з чотирьох відділів. Така складна будова шлунка зумовлена необхідністю перетравлювати їжу, що погано засвоюється: траву, листя, зелені пагони. Рослинна маса потрапляє зі стравоходу в перший відділ шлунка — рубець, де живе безліч інфузорій, які руйнують і частково перетравлюють міцні стінки клітин рослин. (Пригадай, чим різняться інфузорії, джгутикові та саркодові.) Далі їжа з рубця відригується і знову надходить до ротової порожнини, де ретельно пережовується твариною, і тільки після цього потрапляє в інші відділи шлунка — сітку та книжку. Тут відбувається подальша обробка двічі пережованої їжі, і, нарешті, вона надходить до сичуга, де остаточно перетравлюється під дією спеціальних речовин, які виділяються шлунком, печінкою та підшлунковою залозою.
• Значну частину органічної речовини й енергії жуйні тварини отримують не з трави, а від перетравлення інфузорій-трудівниць. Таким чином, звірі дістають від інфузорій подвійну користь: по-перше, ці найпростіші тварини допомагають їм перетравлювати їжу, а, по-друге, інфузорії самі стають їжею. Отже, якоюсь мірою жуйні — це не лише травоїдні тварини, а й м’ясоїдні. От тільки тварини, якими вони живляться, надто дрібні, мікроскопічні.
Родина Оленеві. До неї належать великі звірі, самці яких мають кісткові роги, які щороку замінюються новими. Оленеві здатні швидко бігати. Вони живляться травою, листям, молодими пагонами, корою й грибами. Найбільшим представником цієї родини є лось європейський. Близько 100 років тому лось був рідкісною твариною у фауні України, але з часом так розплодився, що перетворився на промислового звіра. На території нашої країни поширені козуля звичайна та благородний олень. Акліматизовані види — олень плямистий та лань.
Мал. 153. Будова черепа корови: 1 — ріг; 2 — ікло; 3 — різці;
4 — кутні зуби.
Родина Порожнисторогі. До неї належать бики, вівці, кози й антилопи. Роги цих тварин являють собою товстостінні рогові чохли, розташовані на виростах лобних кісток черепа (мал. 153). У порожнисторогих роги не скидаються протягом життя. Крім того, роги можуть мати і самці, і самки.
Зубр — найбільший звір фауни нашої країни — є близьким родичем бізона американського. Зубри живуть стадами в лісах. Близько 500 років тому зубрів вважали найзвичайнішими тваринами, але до початку XX ст. їх майже повністю винищили. Цей вид звірів вдалося відновити із 27 особин, що збереглися в заповідниках усього світу. Нині в Україні живуть близько 300 зубрів, хоча нещодавно їх було біля 700.
Ряд Непарнокопитні (мал. 154) об’єднує звірів, які мають високі ноги з добре розвиненим третім пальцем. Він є опорою для всього тіла.
Мал. 154. Ряд Непарнокопитні:
1 — губатий носоріг; 2 — зебра; 3 — коні Пржевальського.
Мал. 155. Будова кінцівок непарнокопитних.
Пальці вкриті копитами (мал. 155). У непарнокопитних шлунок складається з однієї камери.
Родина Носорогові об’єднує великих за розміром звірів завдовжки до 5 м і масою до 3,5 тонн. Носороги поширені в Африці та тропічній Азії. Відмітною особливістю цих велетнів є наявність рогів на лобі й переніссі. Носороги — сильні звірі, здатні пересуватися зі швидкістю до 40 км/год. В Африці поширені два види: губатий носоріг та чорний носоріг. Обидва звіра мають однакове брудно-сіре забарвлення. Губатий носоріг за розміром більший від чорного, його ріг сягає 1,5 м, проте за норовом він спокійніший. Губатий носоріг належить до рідкісних видів, якийсь час навіть вважали, що браконьєри його остаточно винищили. Найбільший з азійських носорогів — однорогий носоріг великий, який живе в Індії. У поширених нині носорогів шкура дуже товста, майже без волосся.
Родина Конячі. До неї належать тварини, що пристосувалися до стрімкого бігу і здатні розвивати швидкість до 65 км/год. Вони мають високі стрункі ноги. Густе волосся на шиї утворює гриву.
Зебра — типовий представник конячих у африканській савані. У неї своєрідне забарвлення: чорні або чорно-бурі смуги на світлому тлі. З погляду людини, забарвлення тварини доволі яскраве. Проте хижакам через миготіння смуг важко побачити її. Дикий осел є найменшим звіром цієї родини. Він має коротку гриву і китицю волосся на хвості. Дикі осли збереглися лише в Східній Африці. Кулан — останній вид диких коней, що трапляються в пустелях Середньої Азії. Кінь Пржевальського як вид диких коней втрачений. Кілька сотень цих тварин живуть лише в зоопарках або заповідниках.
До ряду Хижі належать м’ясоїдні тварини, які мають ікла і гострі кутні зуби. Ряд Ластоногі об’єднує близьких до ряду Хижі ссавців, кінцівки яких перетворилися на ласти. Дорослі звірі ведуть водний спосіб життя, але розмноження і вигодовування малят у них відбувається на суходолі. До ряду Китоподібні належать ссавці, які остаточно пристосувалися до водного середовища. У воді вони живуть, народжують малят і вигодовують їх молоком. Ряди Парнокопитні та Непарнокопитні об’єднують великих, переважно рослиноїдних звірів, які пристосувалися до швидкого бігу. Пальці їх високих ніг вкриті роговими чохлами — копитами.
Плацентарні ссавці. Ряд Примати.
Ряд Примати (від лат. прима- mес — першість) об’єднує найрозумніших ссавців, які, на перший погляд, не мають виражених розпізнавальних ознак. У цих звірів дуже рухливі передні кінцівки та спритні пальці, на яких не кігті, як у решти звірів, а нігті (мал. 156). Великий палець передніх кінцівок відокремлений і протиставлений іншим. До ряду Примати належить близько 200 видів звірів.
Підряд Напівмавпи (нижчі примати). До нього належать лемури, лорі, руконіжки та довгоп’яти. Це найпримітивніші примати. Вони поєднують зовнішні ознаки білок, мавп, куниць і навіть маленьких ведмежат. Наявність нігтів лише на деяких пальцях — головна ознака, що відрізняє їх від мавп. Ці звірі ведуть нічний деревний спосіб життя, поїдають листя, квіти, плоди, комах, а інколи руйнують пташині гнізда.
Найнезвичайніша серед напівмавп зовнішність вирізняє руконіжку мадагаскарську, якій властиві певні ознаки невеликої мавпи, білки і навіть лисиці. Страхітливо виглядає довгоп’ят примара (мал. 157): велика кругла голова, величезні вуха, широкий рот, довгий хвіст з китицею. Але найвражаюча його особливість — величезні яскраво-жовті очі, які можуть світитися в темряві. Жителі Філіппін та Індонезії вважають Цих звірів завороженими і панічно їх бояться.
Підряд Мавпи (вищі примати) представлений звірами, які на всіх пальцях мають нігті. Вищих приматів поділяють на дві групи: широконосі та вузьконосі мавпи.
До широконосих належить 60 видів мавп, поширених у Південній Америці. Крім широкого носа, особливістю їхньої будови є довгий чіпкий хвіст, на якому тварина здатна тривалий час висіти вниз головою. Цю групу складають дрібні мавпи. Ігрунка звичайна (мармозетка) живе в лісах Амазонки. За розміром вона трохи більша від пацюка, а її хвіст удвічі перевищує довжину тіла. Ігрунка веде деревний спосіб життя, стрибаючи по деревах, наче білка. Ці мавпи живуть родинами.
Ревун — найбільша серед широконосих мавп (її маса близько 7 кг). Під нижньою щелепою ревуна містяться горлові мішки — резонатори, що підсилюють звуки. (Пригадай, які ще тварини мають резонатори.) Крики, що видають ці мавпи, дуже сильні й доволі різноманітні: вони або рохкають, як свині, або ревуть, наче ягуари. Завдяки своєрідним концертам ревуни були відомі ще найпершим мандрівникам-європейцям.
Мал. 156. Нігті напівмавпи галаго.
Мал. 157. Ряд Примати:
1 — довгоп'ят-примара; 2 — японський макак; 3 — мартишки зелені;
4 — орангутанг; 5 — горила; 6 — шимпанзе.
Капуцин — мавпа з невеликою лисиною на маківці, що нагадує зачіску католицьких ченців ордену капуцинів. Звідси пішла назва тварини.
Вузьконосі мавпи — це мавпи, поширені в Африці й Азії. Вони мають відносно вузький ніс та короткий хвіст, на якому не можна висіти. Вузьконосих мавп поділяють на собакоголових та людиноподібних.
Собакоголові мавпи — звірі середнього розміру, їх витягнута морда нагадує морду собаки. Вони мають хвіст.
Макаки резус живуть в Індії великими стадами. Час від часу роблять справжні наскоки на сільськогосподарські угіддя. Цікавий спосіб життя макака японського (мал. 157) — найпівнічнішої серед мавп. Ці мавпи поширені в Японії на морському узбережжі. Вони добувають собі їжу в морі. Коли взимку зненацька випадає сніг, макаки стрибають по ньому, високо підіймаючи ноги, що виглядає дуже кумедно.
Павіан — велика мавпа (маса її тіла понад 20 кг) з витягнутою мордою й величезними іклами. Спілкуються особини стада павіанів за допомогою численних різноманітних жестів та звуків. Павіан — всеїдна тварина, живиться рослинами й дрібними тваринами. Улюблені ласощі мавпи — великі скорпіони, з тіла яких вона акуратно виймає жало.
Мартишка зелена (мал. 157) — найдрібніша із собакоголових мавп (її маса 3-6 кг). Вона має довгий хвіст. Морду тварини прикрашають борода й вуса. Живуть мартишки зелені в густих лісах Африки.
• Останнім часом стало модним утримувати мартишок удома. Проте слід мати на увазі, що цей дивний звірок завдає чималого клопоту. Надзвичайно жвава мавпа ламає все, чого торкається, обдирає шпалери й фіранки, б’є посуд і рве книжки. Тому найчастіше власники мартишок досить скоро починають мріяти про те, щоб позбутися їх.
До людиноподібних мавп належать великі мавпи, котрі пересуваються по землі на задніх кінцівках, а на передні лише спираються. Вони не мають хвостів. Морди цих мавп не такі витягнуті, як у собакоголових.
Гібон — найпримітивніша серед людиноподібних мавп. Особливістю зовнішнього вигляду гібона є довгі руки. Живе в тропічних лісах Південно-Східної Азії.
Орангутанг (у перекладі з малайської мови — «лісова людина») (мал. 157) — велика мавпа, тіло якої вкрите густою рудою шерстю. Незважаючи на значну масу (200—250 кг), ці мавпи живуть на деревах. По землі вони здатні пересуватися, лише спираючись на руки. Орангутанг — рідкісний звір. Живе в тропічних лісах Південно-Східної Азії.
Горила (мал. 157) є найбільшою і найсильнішою з людиноподібних мавп. Дорослий самець заввишки понад 2 м, а маса його тіла сягає 250 кілограмів. Горили живуть стадами в густих вологих лісах Африки, їх зовнішність не дуже приваблива, але вони на диво миролюбні істоти.
Шимпанзе (мал. 157) — найближчий «родич» людини у тваринному світі. Риси подібності у людини й шимпанзе тісніші, ніж у шимпанзе й горили. Живе ця мавпа в Африці. Незважаючи на відносно невеликі зріст (до 1,5 м) і масу тіла (близько 70 кг), шимпанзе — доволі сильна тварина. На відміну від горили, вона має злостивий та неприязний характер.
Вражає розумність шимпанзе й горил, які не лише спілкуються з особинами свого виду, а й спроможні вивчити близько 200 слів мови жестів глухих. За допомогою жестів вони будують фрази й навіть можуть жартувати. Шимпанзе виявляють також здібність до малювання.
• Якщо ти маєш молодшого братика або сестричку, то можеш простежити, як розвивається їх уміння малювати: спочатку дитина малює карлючки, потім — прямі лінії, згодом — коло і обличчя людини. Мавпа навчається малювання в такій самій послідовності. Проте коло — це межа вміння мавпи: намалювати обличчя або фігуру тварина не здатна. Натомість шимпанзе краще від дітей уміє симетрично розміщувати малюнок: у центрі — основне зображення, а по кутках — схожі лінії, однакові за розміром. Американський Інститут сучасного мистецтва колись влаштував виставку- продаж малюнків шимпанзе. Думаєш, їх купували лише жартівники та багатії? Зовсім ні! Одним з прихильників творчості шимпанзе став відомий іспанський та французький художник Пабло Пікассо!
Людина розумна (така наукова назва виду, до якого належать усі люди, незалежно від кольору шкіри й волосся, зросту й звичок) є найтиповішим приматом. Детальне порівняння особливостей будови тіла людини й мавп на найсучаснішому науковому рівні, а також численні викопні рештки скелетів давніх людей свідчать: людина, шимпанзе й горила мають спільних предків — давніх мавп, а їх спорідненість — це навіть спорідненість не кузенів, а справжніх кровних братів і сестер.
Примати — це звірі з високорозвиненим інтелектом та універсальним типом живлення. Вони здатні виконувати різноманітні дії за допомогою дуже рухливих передніх кінцівок та спритних пальців.
Чудовий матеріал! Презентація - супер! Дякую
ВідповістиВидалитиДякую, користуйтеся)
Видалити